Рецензія на фільм “Суперники” / Challengers

Італійський режисер Лука Гуаданьїно, котрий давно знімає в Голлівуді (“Зви мене своїм ім’ям”, “Суспірія”, “Цілком та повністю”), представив еротично-спортивну трилер-мелодраму “Суперники” / Challengers), яка повернула цікавість кіноманів до тенісу, майже незворотно втрачену впродовж останніх двадцяти років, відтоді як після “Матч-пойнта” Вуді Аллена ніхто з режисерів не поєднав теніс із сексом.

Гуаданьїно не просто поєднав, він зробив ці поняття взаємозамінними… На початку, котрий насправді є фінальною сценою, ми спостерігаємо поєдинок на турі Challenger між двома тридцятирічними тенісистами, спортивна кар’єра котрих практично добігає кінця, і результат цієї гри може поставити в ній остаточну крапку. З трибуни за матчем пильно стежить сувора красуня у сонцезахисних окулярах і небесно-блакитній з білосніжними фрагментами сукні (Зендея). І, як з’ясується пізніше, симпатії цієї жорсткої кралі такі ж різкі, непостійні, мінливі, як і небо з білими хмарками над Атлантою, адже лише вчора, за день до турніру, тут вирував потужний страшний ураган.

Звісно, кульмінацією поєдинку стане матч-пойнт. Але до того численні флешбеки за дванадцять, одинадцять, вісім років, за тиждень, за день… до фіналу розкриють бекграунд і секретні ходи всередині цього токсичного, дуже токсичного любовного трикутника…

До речі, одного з молодиків мав зобразити улюбленець режисера Тімоті Шаламе, та через занятість на проєктах “Вонка” і “Дюна 2” актор змушений був відмовитися. І в результаті закоханих (хоча фільм цей точно не про кохання, принаймні точно не про те романтичне, котрому хіба що підступний лиходій заважає і що зазвичай квітне у мелодрамах) тенісистів зіграли далеко не такі суперзіркові та суперпопулярні, як Шаламе, англієць Джош О’Коннор (“Емма”, “Химера”, серіал “Корона”) і американець Майк Фейст (“Вестсайдська історія”). І дуже добре і правильно, що обійшлося без істерично-розкрученого красеня, котрий стояв би із Зендеєю на одному п’єдесталі бездоганної вроди-сексуальності. Натомість О’Коннор і Фейст (майже приземлені та звичайні) надзвичайно переконливо зіграли “низ”, що дивиться вгору на статую Афродіти (тільки поламані в цієї Венери не руки, а коліно і… серце).

Пригадується рекламне гасло з легендарного ромкому “Чого хочуть жінки”. Там, якщо, пам’ятаєте, головні закохані герої-рекламники у виконанні Мела Гібсона і Гелен Гант придумали (вірніше придумала вона, а він підслухав, але наразі не в тому суть) для бренду Nike слоган “Жодних ігор, тільки спорт”. Так от “Суперники” категорично з тим гаслом незгодні, бо ж і теніс, і інтим (а за визначенням авторів це синоніми: інтим є теніс, теніс є інтим) – то суцільна гра, запекла боротьба за перше місце, де аутсайдера ніхто не хоче. Причому дилема “кубок або дівчина”, де дівчина набагато холодніша за срібло, нагадує гелловінський звичай Trick-or-treating (“Частування або шкода”, “Цукерки або смерть”), бо отримати втілену Зендеєю “трофейну” красуню – це абсолютно точно напоротися на величезну шкоду.

Виглядає так, ніби студія заборонила режисерові показувати безпосередній секс напряму з оголеннями та закінченням (причому як секс утрьох, так і більш скромний удвох). Бо, по-перше, в кінотеатри мають піти підлітки, а по-друге, підлітки не мають травмуватися непристойним виглядом подружки-однокласниці Пітера Паркера, хоча Зендея і фізично, і психологічно давно виросла з образу школярки та платонічної гьорлфренд (тут, між іншим, є момент, де автори висміюють оту невідповідність чи радше злочинне невикористання, незадіяність сексуальності та дорослості Зендеї: її екранна донька просить матусю сходити на “Людину-павука”).

Тому Гуаданьїно віртуозно робить секс без сексу. До того ж таким чином, щоб від крапель поту у slowmo, що стікають на тенісний корт, змокла геть уся незалежно від гендера і віку глядацька зала (не кажучи вже про фокус на гострих маленьких грудях акторки, що безапеляційно стирчать крізь футболки та светри). Між хлопцями сексуальні хвилі вібрують навіть з більшою амплітудою, адже на відміну від студеної Зендеї вони гарячі… Якщо у “Зви мене своїм ім’ям” плотська хіть була про ніжність і любов, то у “Суперниках” вона про егоїзм, агресію, ненависть, прагматизм і біль. І ракетки тут луплять по м’ячу з такою люттю, такими ляпасами, що глядач (особливо в кадрах, де камера прикріплена безпосередньо до тенісного м’ячика, котрого “б’ють”) почувається пасивом на садомазохістському gang bang.