Письменники-фантасти середини XX сторіччя зображували космодроми майбутнього як такі собі міжпланетні аеропорти, із залами очікування, льотним полем та табло-розкладом з переліком регулярних рейсів на Місяць, Марс, супутники Зовнішніх планет та віддалені станції десь у Поясі астероїдів. При цьому часом появи таких космопортів проголошувалася середина 1980-х, у крайньому разі початок 2000-х років. На жаль, у нас і досі немає нічого подібного, точніше, один космопорт, Spaceport America, все ж таки вже існує, ось тільки з нього ще ніхто нікуди не літає, хіба що низенько. Однак, бум комерційної космонавтики, орбітального туризму та бажання багатьох країн потрапити до клубу космічних держав, викликали зацікавленість у розконсервації декількох старих та будівництві нових космодромів. І хтозна, може за 10-15 років ті самі космопорти, які малювало занадто оптимістичне уявлення письменників фантастів 1950-60-хх років стануть реальністю. Вже зараз на Землі існують десятки місць, звідки ракети «закидають» штучні супутники у космос, і з кожним роком їх кількість лише зростатиме. На честь 79-річчя запуску у космос першого штучного об’єкта (ні, це був не радянський «Простий Супутник-1» і відбувалося це зовсім не в СРСР) ми вирішили розповісти про космодроми планети Земля. Не про усі, їх і дійсно багато, лише про найзнаменитіші та найцікавіші.

Найперший

Полігон Пенемюнде, Німеччина
Перший космічний старт 20 червня 1944 р.
Усього стартів як мінімум 2 із більш ніж 3000 ракет досягли меж космосу

Heeresversuchsanstalt Peenemünde, Армійський науково-дослідний інститут Пенемюнде, був заснований у 1937 р. для випробувань зразків ракетного озброєння, створеного під керівництвом Роберта Лассера та Вернера фон Брауна. Саме тут, 20 червня 1944 р., під час тестового запуску MW 18014, який проводився для того, щоб випробувати роботу двигунів та апаратури у вакуумі, ракета Aggregat 4, більш відома під ім’ям Vergeltungswaffe 2 («Зброя відплати 2») або V-2, досягла висоти 176 км, ставши першим створеним руками людини об’єктом, що потрапив у космос. Цікаво, що німецькі ракетники не надали цій події особливого значення, з більшою радістю вони святкували запуск у жовтні 1942 р., коли V-2 вперше досягла термосфери (80 км). На перетин визнаної зараз кордоном космічного простору лінії Кармана не звернули уваги, може тому, що до появи цього терміну залишалося ще понад 10 років.

20 червня 1944 р. було проведено ще два пуски, а через кілька днів, у ході наступного вертикального старту тієї ж тестової серії, рекорд MW 18014 був побитий, але зазвичай педантичні німецькі вчені чомусь вели записи дуже недбало, так що ані точної дати, ані точної висоти нового рекорду ми не маємо.

А захоплені союзниками та СРСР ракети V-2 лягли в основу як американської, так і радянської програми розробки балістичних ракет, а потім і програми освоєння космосу. Знаменита гагарінська «Сімка», як і американський Redstone – це спадкоємці зброї, створеної руками ув’язнених нацистського концтабору, яка вбила близько 9000 людей під час варварських обстрілів цивільних об’єктів у Великій Британії, Бельгії, Франції, Нідерландах та навіть у самій Німеччині.

Перша «американська» ракета, а це була та сама V-2, захоплена у Пенемюнді, досягла космосу (висота 112 км) 10 травня 1946 р. під час запуску з полігону White Sands Missile Range. До речі, першу фотографію Землі з космосу отримали також американці. Чорно-біле фото було зроблено на висоті 105 км 35-мм кінокамерою DeVry, запущеною під час випробувань V-2 24 жовтня 1946 року.

20 лютого 1947 р. у космос потрапили перші живі істоти – фруктові дрозофіли. Ракета V-2, запущена з White Sands, підняла мушок на висоту 109 км, а потім парашутна капсула повернула їх на Землю. 14 червня 1949 р. у космос піднявся перший примат: макака-резус на прізвисько Альберт II досяг висоти 134 км, але загинув при приземленні через відмову парашутної системи.

Повертаючись до Пенемюнде, де все розпочалося. Самі тестові майданчики V-2 було підірвано військами союзників, але в будівлі колишньої електростанції полігону пізніше відкрили Історичний Технічний музей Пенемюнде / Historisch-Technisches Museum Peenemünde, який варто відвідати усім, хто цікавиться військовою та космічною історією.

Найвідоміший

Тюратам / Байконур, СРСР / Казахстан / Росія
Перший космічний старт 21 серпня 1957 р.
Усього стартів понад 1000

Перша радянська ракета перетнула тоді ще не існуючу лінію Кармана 11 жовтня 1948 р. Це була створена українцем Сергієм Корольовим репліка V-2 під назвою Р-1. Запуск здійснювався з ракетного полігону Капустін Яр. До речі, пізніше ракета-носій Р-1 будувалася на «заводі № 586», майбутньому «Південмаші» у Дніпрі.

З Капустиного Яру вирушили у політ і перші радянські собаки-космонавти. Перший успішний запуск (невідомо про скільки ще запусків СРСР замовчала) стався 22 липня 1951 р. Ракета Р-1В (все та сама модифікована Р-1/V-2) підняла собак Дезіка та Цигана у космос, через 20 хвилин тварини повернулися на Землю.

Втім, особливої популярності Капустін Яр не отримав. Спочатку через секретність, потім через рідкісні запуски, та й казахстанський Тюратам/Байконур після подій 1957 р. перетягнув усю увагу на себе.

Роботи на майданчику, з якого українці Сергій Корольов та Валентин Глушко запустять до космосу перший штучний супутник Землі, а потім і першого космонавта, розпочалися 12 січня 1955 р. Перший вдалий космічний запуск з Байконуру було здійснено 21 серпня 1957 р., коли міжконтинентальна балістична ракета Р-7 досягла під час випробувань апогею в 1350 км. Корольовська «Сімка» стала родоначальницею цілої родини радянських/російських космічних ракет, що використовуються досі, включаючи й сучасний «Союз-2.1а».

Байконур розташований поблизу селища Тюратам, у Кизилординській області Казахстану. Росія орендує комплекс у Республіки Казахстан до 2050 р. Від реального селища Байконур (Карагандинська область, Казахстан) до космодрому 286 км по прямій. Плутанина в назвах пов’язана зі звичною для СРСР секретністю – у радянській пресі місцем старту Гагаріна було вказано саме селище Байконур.

За часів СРСР Байконур був одним із найбільших (18 стартових майданчиків, більшість вже давно не використовується) і найбільш завантажених космодромів планети (понад 1000 запусків), а після закінчення програм Space Shuttle – єдиним, з якого можливо було доправити космонавтів та астронавтів на Міжнародну космічну станцію. З Байконуру злітав перший штучний супутник Землі (4 жовтня 1957 р.), перший космонавт планети Юрій Гагарін (12 квітня 1961 р.), усі радянські та російські орбітальні місії, «Місяцеходи» та міжпланетні космічні станції, компоненти орбітальних станцій та одноразовий радянський космічний човник «Буран» (15 листопада 1988).

З Байконуром, а точніше з падінням ступенів ракет з токсичним паливом, пов’язують загибель птахів та тварин у Казахстані, а також підвищену кількість смертей від раку та серцевих нападів у місцевого населення.

7 березня 2023 р. уряд Казахстану взяв під контроль стартовий комплекс Байтерек, один зі стартових майданчиків космодрому Байконуру. Одна з причин арешту – несплата Росією боргу уряду Казахстану у розмірі $29,7 млн.

Кількість космічних запусків, що здійснює Росія, стрімко падає, тож доля російського Байконуру під великим питанням. А чи зможе Казахстан самостійно експлуатувати такий великий і давно вже застарілий за обладнанням та технологіями космодром, і взагалі, чи потрібно це Казахстану – ще одне велике питання.

Найкінематографічніший

Мис Канаверал, Флорида, США
Перший космічний старт 20 вересня 1956
Усього стартів понад 590

Ми чудово знаємо, що казати «мис Канаверал» не правильно, тому що біля знаменитого мису, що так часто потрапляв на теле- та кіноекрани, паркан до паркану розташовані два космодроми – База Космічного командування США на мисі Канаверал та Космічний центр Кеннеді, керований NASA. Грубо кажучи, військовий та цивільний космодроми.

Першим побудували, звичайно ж, військовий космодром, точніше спочатку ракетний випробувальний полігон Joint Long Range Proving Ground, що з’явився тут ще у червні 1949 р. Першою ракетою, що досягла космосу з цього майданчику, була Redstone Jupiter C RS-27, запущена 20 вересня 1956 р. Вона піднялася на висоту 1097 км. У 1958 р. було створено NASA, але ракети продовжував запускати персонал ВПС (Космічне командування було створено лише у грудні 2019 р.), до якого пізніше приєднався той самий Вернер фон Браун. З мису Канаверал «пішли у космос» перший американський штучний супутник Землі Explorer-I (1 лютого 1958 р.), перший американський астронавт Алан Шепард (суборбітальний політ 5 травня 1961 р.). Звідси злітали кораблі Gemini та Apollo 7, автоматичні міжпланетні станції Voyager та Pioneer, перший марсохід Sojourner тощо.

Космічний центр Кеннеді було створено пізніше, 1 липня 1962 р., і розташований він дійсно через паркан (території комплексів стикаються) на колишньому острові Меррітт-Айленд (NASA побудувало дорогу, що перетворила його на півострів). Зі стартових майданчиків центру Кеннеді злітали ракети Saturn, які доставили астронавтів на Місяць, місії Space Shuttle, а зараз звідси стартують Falcon 9 компанії SpaceX, включаючи пілотовані кораблі Crew Dragon.

На відміну від СРСР з її патологічною секретністю, у США не приховували розташування головних космодромів країни, ба більш, і База ВПС США на мисі Канаверал, і Космічний центр Кеннеді з перших днів стали «зірками» теле- та кіноекранів. Вперше мис Канаверал з’явився на телебаченні в серіалі Men Into Space (1959–1960), потім у Star Trek: The Original Series (епізод Assignment: Earth (1968)), в бондівському Moonraker (1979), Contact (1997), Armageddon (1998) та інших. Насправді рахунок фільмів та телешоу йде на сотні. Що ж, у NASA завжди розуміли важливість PR та продовжують усіма силами популяризувати космічні дослідження.

Найзавантаженіший

Плесецьк, СРСР / Росія
Перший космічний старт 17 березня 1966
Усього стартів понад 1500

Ви, можливо, здивуєтеся, але «чемпіоном» за запусками є радянський/російський космодром Плесецьк, розташований в Архангельській області («Єдиний космодром у Європі» – як рекламують його росіяни). З 1966 по 2021 р. з архангельської тайги було запущено понад 1500 космічних ракет-носіїв (були ще тисячі тестових запусків балістичних бойових ракет), які вивели на орбіту понад 2000 апаратів, переважно військового призначення. У 1970-1980 р. на Плесецьк припадало до 40% світових космічних запусків.

Полярне розташування Плесецька (62 градуси пів. ш.) дозволяє запускати космічні апарати на так звану орбіту «Блискавка», названу на честь однойменної серії супутників військового та комунікаційного призначення. Особливістю цієї високої еліптичної орбіти є тривале знаходження апарату біля апогею на висоті близько 40 тис. км, що дозволяє будувати комунікаційні мережі та мережі спостереження, у тому числі військові, над північною півкулею Землі.

З Плесецька з використанням ракет «Союз», «Рокот», «Циклон-3» (КБ «Південне», Дніпро) запускалася більшість апаратів серії «Космос», як правило, військового призначення. Звідси ж стартує, зазвичай невдало, й новітня «Ангара».

Найефективніший

Куру, Гвіана, Франція
Перший космічний старт 10 березня 1970
Усього стартів 318

Гвіанський космічний центр, розташований у заморському французькому департаменті Гвіана в Південній Америці, знаходиться на 500 км на північ від екватора, що робить його найбільш енергоефективним космодромом світу. При запусках з екватора ракеті допомагає обертання Землі, що дозволяє заощаджувати до 10% палива або доставляти на орбіту більшу масу. Крім того, екваторіальний старт дозволяє виводити супутники на орбіту з будь-яким нахилом, що теж важливо.

Перший успішний старт із Куру відбувся 10 березня 1970 р., до цього Франція використовувала космодром Хаммагір в Алжирі. Після здобуття Алжиром незалежності у 1962 р. випробувальний полігон ще кілька років орендували. Куру спільно використовують Європейське космічне агентство (ESA) та Національний центр космічних досліджень Франції (CNES). Звідси стартують легкі ракети-носії Vega, російські «Союзи» та ракети сімейства Ariane, включаючи важку Ariane 5, ту саму, що вивела у космос James Webb Space Telescope та амбітну місію до Юпітера JUICE. Нова Ariane 6 має вперше злетіти звідси у IV кварталі 2023 р.

Космодром Куру має славу космодрому з найбільшим відсотком вдалих запусків.

Найкурортніший

Веньчан, Китай
Перший космічний старт 25 червня 2016 р.
Усього стартів 14

У Китаю, який перебрав у Росії друге місце у космічному табелі про ранги і зараз відчайдушно наздоганяє США, відразу чотири космодроми, включаючи Цзюцюань у Внутрішній Монголії, з якого злітають пілотовані кораблі. Космодром Веньчан – найпівденніший і, схоже, стане основним для запуску китайських важких ракет.

Китайський стартовий майданчик Веньчан (саме так перекладається офіційна назва космодрому) розташований на острові Хайнань, китайському аналогу нашого Криму. У 2020 р., попри пандемію COVID-19, курортний острів відвідало 65 млн туристів, у 2019 р. їх було ще більше – 90 млн! Переповнені пляжі, які ви бачили у фільмі The Meg – це курорт Санья на Хайнань. І ось тепер вони мають ще й космодром.

Переваги Веньчан – близьке до екватора розташування (див. Куру), можливість доставки компонентів ракет по воді та приводнення спускних апаратів. Космодром будувався спеціально під важкі ракети Long March 5, які доставляли на орбіту компоненти китайської космічної станції Tiangong.

Наймодніший

Космопорт «Америка», Нью-Мексико, США
Перший космічний старт 28 квітня 2007 р.
Усього стартів понад 10 суборбітальних

Космопорт «Америка» – перший космопорт саме у тому розумінні, яке вкладають у це слово письменники-фантасти. Зі справжнім пасажирським терміналом з великими вікнами, залом очікування, стійкою реєстрації, ангарами для кораблів. Річард Бренсон планував запускати звідси космічних туристів та хотів, щоби все виглядало шикарно. Поки туристичні суборбітальні польоти Virgin Galactic відкладалися, будівлю термінала використовували для конференцій та презентацій.

Втім, космопорт «Америка» вже служить за прямим призначенням. 28 квітня 2007 р. з його території стартувала суборбітальна ракета-носій SpaceLoft XL. Як корисне навантаження на борту знаходився прах астронавта Гордона Купера (наймолодшого з першого загону астронавтів США) та актора Джеймса Духана (Скотті з оригінального Star Trek). Ракета досягла висоти 117 км, а прах згорів під час входу в щільні шари атмосфери, тож це по суті був перший космічний похорон.

Крім UP Aerospace, що здійснює суборбітальні запуски SpaceLoft XL, з «Америки» злетіла і ракета STIG-A відомого розробника ігор Джона Кармака. Космодром як випробувальний полігон використовували SpaceX, Google, SpinLaunch, Exos Aerospace, AeroVironment/HAPSMobile та інші компанії.

25 травня 2023 р. корабель Virgin Galactic VSS Unity знову дістався космосу (в американській інтерпретації, до лінії Кармана він трохи не дотягнув, піднявшись на висоту лише 87,2 км), та і взагалі Virgin Galactic налаштована агресивно і збирається відновити комерційні суборбітальні польоти та здійснювати до 400 «рейсів» на рік. Тож космопорт таки стане космопортом.

Найгарніший

Махія, Нова Зеландія
Перший космічний старт 25 травня 2017 р.
Усього стартів 35

Мені, як фанату космосу, усі стартові майданчики здаються неймовірно красивими, але, якби потрібно було обрати лише один, я б не роздумуючи назвав Стартовий комплекс №1 компанії Rocket Lab, розташований на мисі Махія у Новій Зеландії. Денні запуски зі спрямованого у безмежний океан, наче ніс корабля або ракета, мису, виглядають справді дуже вражаюче.

З Махії стартують стильні чорні карбонові ракети Electron Rocket Lab, які компанія Пітера Бека у прямому розумінні пече як гарячі пиріжки. А ще вони їх повторно використовують. Хоч до повної багаторазовості ще далеко. До того ж багаторазова середня ракета Neutron, перший запуск якої заплановано на 2024 р., буде стартувати не з Махії, а зі стартового комплексу MARS (Mid-Atlantic Regional Spaceport – Середньоатлантичний регіональний космопорт), комерційного космодрому, який займає південну частину Випробувального центру NASA на острові Воллопс, штат Вірджинія.

Найамбітніший

SpaceX Starbase, Бока-Чика, Техас, США
Перший космічний старт ще немає
Усього стартів 1

Будівництво космодрому SpaceX у Бока-Чика, Техас, відомого зараз як SpaceX Starbase, розпочалося у 2014 р. Спочатку вважалося, що з цієї площадки будуть злітати ракети-носії Falcon 9 та Falcon Heavy, але у 2018 р. плани змінилися і Starbase стала місцем тестування та майбутніх запусків надважкої ракети-носія Super Heavy та багаторазових важких космічних кораблів SpaceX Starship.

Перша спроба орбітального запуску SpaceX Starship у квітні 2023 р. завершилася вибухом і виявила деякі недоліки стартового комплексу. Але Ілон Маск як завжди дуже впевнений у собі і сподівається, що наступний запуск, який начебто заплановано на серпень 2023 р., буде більш вдалим. Щодо амбіцій, то запуски Starship Cargo та Starship Crew розплановані вже до 2029 р., хоч корабель ще жодного разу не перетнув лінії Кармана.

Ну а далі Starbase має перетворитися на головний космопорт світу з якого кожні 72 години величезні кораблі відправляються на навколоземну орбіту, до Місяця, Марсу і далі. Усе як обіцяли фантасти 70 років тому. Нью-Васюки на мексиканському кордоні!

Наймобільніший

Морський старт, Україна / США / Норвегія / Росія
Перший космічний старт 27 березня 1999 р.
Усього стартів 36

Ідея плавучого екваторіального космодрому була шикарною. Запуск із найвигіднішої точки, під будь-яким нахилом, з нейтральних вод. Крім того, залучення українських та російських фахівців дозволило б США зменшити відтік підготовлених інженерів-ракетників до Ірану та Північної Кореї, що було на руку Держдепартаменту. Так і з’явився «Морський старт» / Sea Launch – спільне аерокосмічне підприємство США (40% акцій), Росії (25%), Норвегії (20%) та України (15%). США забезпечувала системну інтеграцію, високоточне обладнання (сполучення двох кораблів та передача ракети з транспортера/командного судна на стартовий майданчик – дуже делікатні операції), розміщення корисного навантаження, обтічники. Норвегія побудувала власне стартову платформу Ocean Odyssey та командний корабель Sea Launch Commander. Україна, той самий дніпровський «Південмаш», готувала ракети «Зеніт-3SL», спеціальну версію «Зеніту» для запуску з «Морського старту». Росія забезпечувала третій ступінь – так званий «Розгінний блок Д».

Старти здійснювалися з акваторії Тихого океану з точки з красивими координатами 0°00′ пн. ш. 154°00′ з. д., поблизу Острова Різдва. З 27 березня 1999 р. з «Морського старту» злетіло 36 ракет, щоправда, декілька запусків закінчилися аваріями, що призвели до суттєвого пошкодження стартової платформи. У будь-якому випадку, на необхідну для самоокупності кількість запусків (3-4 успішні старти на рік в епоху до SpaceX) «Морський старт» так і не вийшов, і проєкт збанкрутував у 2009 році.

У 2010 р. Україна вийшла з консорціуму, а 95% акцій «Морського старту» перейшли до Росії. Було здійснено ще шість запусків, тільки після початку російсько-української війни доступ до ракет «Зеніт» для Росії став неможливий, а під іншу ракету цей стартовий комплекс просто не пристосований.

У 2016 р. «Морський старт» став власністю російської компанії S7 Group, доньки авіакомпанії S7 Airlines. От тільки домовитись про постачання компонентів для «Зенітів» з Україною так і не вдалося. У 2019 р. кораблі Ocean Odyssey та Sea Launch Commander із повністю демонтованим критичним для проведення запуску американським та українським обладнанням були передані Росії. Два абсолютно непотрібні нікому і недієздатні компоненти «Морського старту», дообладнання яких, швидше за все, неможливе, стоять біля причальної стінки у порту Слов’янка, розташованому за 50 км від Владивостока. Де скоріш за все і сконають.

Ідея морського старту все ще приваблює космічних інженерів. І хоча SpaceX вже награлася з плавучими стартовими платформами Phobos та Deimos на основі старих бурових веж, естафету перехопила The Spaceport Company, яка здійснила нещодавно декілька запусків метеорологічних ракет з самопідйомного корабля компанії EBI Liftboats LLC з акваторії Мексиканської затоки.

Ще раніше з морським стартом бавився Китай. 5 червня 2019 р. ракета-носій Long March 11 здійснила успішний старт із плавучої платформи в Жовтому морі, вивівши на орбіту сім супутників. Повторний запуск було здійснено 15 вересня 2020 року.

Найукраїнськіший

Кансо, Нова Шотландія, Канада
Перший космічний старт заплановано на 2025 рік
Усього стартів ще нема

Після виходу з проєкту «Морський старт» Україна не має власного космодрому, як немає його і Канада. Хоча Канада мала аж чотири випробувальні полігони, з одного з яких, Churchill Rocket Research Range на березі Гудзонової затоки, було здійснено понад 3500 (!) суборбітальних запусків. Ба більше, викуплений цивільною компанією, з 1994 до 1998 р. полігон мав горде ім’я SpacePort Canada. На жаль, компанія збанкрутувала, здійснивши лише один суборбітальний запуск.

Втім, незабаром у Канади має з’явитися власний космодром. Компанія Maritime Launch Services ще у 2017 р. анонсувала будівництво стартового майданчика та складального цеху недалеко від містечка Кансо в Новій Шотландії. З 2022 р. компанія планувала запускати звідси по вісім ракет «Циклон-4М» виробництва КБ «Південне» щороку. Україна теж збиралася запустити 8 власних супутників до 2025 р. Початок повномасштабної війни зруйнував ці плани.

Вибір «Південного»/«Південмашу» як партнера MLS був не випадковий. «Циклон-4М» – це розвиток ідей ракет-носіїв «Зеніт» та «Циклон» (заснована на конструкції сумнозвісної ядерної балістичної ракети Р-36М «Сатана»), що довели свою надійність та успішність (понад 250 запусків). Крім того, одним з віцепрезидентів канадської Maritime Launch Services, що займається фінансуванням проєкту, є український космонавт Ярослав Пустовій, дублер Леоніда Каденюка, який з 2007 р. проживає у Канаді й навіть деякий час обіймав посаду президента Canadian Space Commerce Association.

Роботи у Кансо розпочалися з великим запізненням. Лише 24 березня 2023 р., згідно з повідомленням головного операційного директора Maritime Launch Services Харві Доан, було здійснено заливку першого бетону майданчика Phase I.

На початку 2022 р. КБ «Південне» сповістило про початок практичної реалізації проєкту створення ракети-носія середнього класу «Циклон-4М». З початку повномасштабної війни ніякої додаткової інформації про цей проєкт не було.

Однак Maritime Launch Services продовжує шукати клієнтів та підписувати контракти на запуски, тож будемо сподіватися, що після перемоги цей канадсько-український проєкт запрацює на повну. Наснаги інженерам і віримо у ЗСУ!

Кількість космодромів по країнах

США – 9
Китай – 4
Росія – 4
Іран – 2
Японія – 2
Ізраїль – 1
Індія – 1
Північна Корея – 1
Південна Корея – 1
Нова Зеландія – 1
Франція – 1
Австралія – 1 (не використовується з 1971 р.)
Італія – 1 (не використовується з 1988 р.)

Плани з модифікації ракетних полігонів та будівництва на їх базі повноцінних космодромів мають Норвегія, Пакистан, Індонезія, Канада, Бразилія, Швеція, Іспанія та інші країни.

Топ-10 космодромів світу за запусками

1. Плесецьк (СРСР, Росія) – понад 1500
2. Байконур (СРСР, Казахстан/Росія) – понад 1000
3. База КК США Ванденберг (Каліфорнія, США) – понад 700
4. База КК США на мисі Канаверал (Флорида, США) – понад 400
5. Куру (Гвіана, Франція) – 318
6. Космічний центр Кеннеді (Флорида, США) – 187
7. Січан (Китай) – 183
8. Цзюцюань (Китай) – 121
9. Космічний центр імені Сатіша Дхавана (Індія) – 88
10. Капустін Яр (СРСР, Росія) – 85

Оригінал цієї статті російською мовою було розміщено у 2021 р. на сайті ITC.ua. Це доповнений новими даними та виправлений авторський переклад.