Морські ударні дрони: від античних брандерів до сучасності

Нещодавно наші колеги з сайту Defense Express опублікували цікаву статтю, присвячену попереднику сучасних морських ударних дронів, віддалено керованому човну Fernlenkboot, який Імператорські військово-морські сили Німеччини розробляли та випробували під час Першої світової війни. Нітрохи не применшуючи досягнень німецьких зброярів, бо це дійсно був перший майже сучасний за схемою морський дрон, я хотів би згадати інших попередників ударних морських БПНА. Бо ця історія почалася набагато раніше, десь так 1 800 років тому.

Брандери

Ідея створення брандерів (нім. brander, нід. brander, від branden – горіти), спеціальних суден, навантажених горючими та/або вибуховими речовинами та призначених для спалення ворожих кораблів, лежала на поверхні. В епоху вітрильного та гребного флотів просушені сонцем, просмалені дерев’яні кораблі дуже добре горіли, навіть без допомоги грецького вогню чи напівміфічних дзеркал Архімеда. А пожежа у морі – це найжахливіше, що може статися з кораблем.

Вантажиш старий, більше ні на що не здатний корабель легкозаймистими речовинами (хмизом, очеретом, смолою, жиром тощо) і відправляєш за течією чи вітром у бік супротивника. Звісно, краще, щоб більшу частину шляху корабель вела якась мінімальна команда, яка потім покидала судно на шлюпках або стрибала за борт, ще краще робити це вночі чи в тумані, звісно, підпалюючи хмиз в останній момент. Брандери непогано показали себе проти ворожих кораблів на рейдах чи у вузьких протоках, а ось у відкритому морі сенсу в них майже не було. Але, навіть якщо брандер не підпалював ворожий корабель, він змушував його маневрувати, ламати стрій та вносив елемент паніки, яка під час бою може схилити чашу терезів в інший бік.

Перше задокументоване вдале використання брандерів відбулося під час битви біля Червоної скелі узимку 208/209 рр. н.е. Це одна з найбільш відомих битв в історії Китаю, у якій війська Східного Ву під керівництвом Чжоу Юй билися проти військ канцлера династії Хань Цао Цао. Поразка у цій битві призвела до падіння династії Хань та початку періоду Саньґо, або періоду Трьох держав.

Цао Цао, який мав суттєву численну перевагу (за одними джерелами 800 тис. проти 50 тис., за іншими – 240 тис. проти 50 тис.), чомусь вирішив скувати свої кораблі разом, начебто щоб зменшити гойдання, бо у його армії було забагато вояків з півночі Китаю, які погано переносили хвилі. Це була прекрасна мішень для брандерів – велика та нерухома. Флот спалахнув, багато людей згоріло чи потонуло, почалася паніка й атака військ Чжоу Юй на березі довершила розгром.

Наступне відоме використання брандерів відбулося у 468 році на іншому кінці світу, біля берегів Африки. Це сталося під час битви біля мису Бон, у якій вандали захищали свою нову столицю, Карфаген (так, той самий Карфаген), проти об’єднаного флоту Східної та Західної Римської імперії. Це мала б бути найбільша морська десантна операція того часу – 1 113 кораблів, 50 000 моряків та солдат, але брандери вандалів цьому завадили. Вандали спалили та потопили понад 100 кораблів римлян, 10 000 римських солдатів та моряків загинуло. Без доступу до ресурсів провінції Африка Західна Римська Імперія була приречена.

Як ви бачите, у часи античності брандери були грізною силою, використання якої приводило до падіння імперій. Може, і цього разу нащадки брандерів повалять ще одну недоімперію?!

У Середньовіччі брандери стали постійною частиною флоту і навіть не перероблялися зі старих кораблів, а будувалися навмисно для цієї ролі. Зазвичай це були невеликі швидкі кораблі на кшталт бригів чи шлюпів. До речі, це були перші у світі судна з димовими трубами! Труби використовувалися для створення кращої тяги й розгоряння займистих речовин у трюмах. Деякі брандери оснащувалися абордажними гаками.

Брандери використовувалися під час знищення Непереможної Армади (1588), спалення Холмса (1666), битві при Солебеї (1672), битві при Барфлері (1692). Під час осади Антверпена (1584-1585) осаджені задіяли спеціальні брандери з вибухівкою – Hellburners / Hellebranders. Голландські повстанці (знову ці паралелі, борці за Незалежність проти імперії) використовували ці плаваючі бомби, які прозвали «антверпенським вогнем», проти іспанського флоту та завдали їм величезної шкоди. Hellburners називають навіть однією з перших зброй масового знищення.

До речі, слово «брандери» голландці почали використовувати саме під час Вісімдесятирічної війни (1568–1648), повстання сімнадцяти провінцій нинішніх Нідерландів, Бельгії та Люксембургу проти Філіпа II Іспанського, суверена Іспанських Нідерландів. Це був пік військової кар’єри брандерів.

Але навіть пізніше, вже в нові часи, брандери брали участь у Наваринській битві (1827), Грецькій війні за незалежність (1821–1829), навіть у Громадянській війні в США (1861–1865). Поява металевих парових кораблів зробила використання брандерів недоцільним. Їм на зміну прийшли катери-бомби.

FL-boat / Fernlenkboot

Про брандери, а точніше Hellebranders, згадали під час Першої світової війни. Попри наявність у бойових кораблів того часу потужної далекобійної артилерії та активне використання підводних човнів та торпед, ідея швидкісного начиненого вибухівкою катера, та ще і керованого на відстані, здалася військовим вдалою, й Імператорські військово-морські сили Німеччини санкціонували розробку FL-boat (Fernlenkboot, з німецької буквально «дистанційно керований човен»). Як я вже зауважив на початку, це був майже сучасний морський ударний БПНА, але з використанням технологій початку XX сторіччя.

17-метрові 6-тонні моторні човни Fernlenkboot виготовляла компанія Siemens-Schuckert (так, зараз вона називається просто Siemens). Оснащені двома двигунами Maybach по 210 к.с. (154 кВт) кожен, човни розвивали швидкість до 30 вузлів (56 км/год) та несли на собі 700 кг вибухівки. На той час це було останнє слово техніки – дистанційне керування по дротах з берегової станції (у планах була і станція на кораблях) та корегування з БПЛА з аеропланів по радіо. Дальність дії обмежувалася довжиною кабеля – 20 км. Котушка кабеля важила 800 кг!

Оператору були доступні такі команди: тестування системи; запуск/зупинка двигуна; встановлення позиції керма; вмикання прожекторів для використання вночі; дистанційний підрив у разі загрози захоплення ворогом.

Планувалося використовувати Fernlenkboot проти повільних або нерухомих британських моніторів біля берегів Фландрії. Усього було побудовано 17 таких steampunk БПНА.

Під час випробування Fernlenkboot показали життєздатність концепції, але при реальному застосуванні виявилось, що затримка корегування заважає точному наведенню на ціль. До того ж 20 км було вже замало, головні калібри лінкорів Першої світової мали дальність вогню 20-25 км та навіть більше.

Тому є лише декілька прикладів вдалого використання Fernlenkboot. 1 березня 1917 р. один FL-boat вдарив у мол міста Ніувпорт (Бельгія), а 28 жовтня 1917 р. інший FL-boat влучив у монітор HMS Erebus. Монітор відбувся незначним пошкодженням, було втрачено близько 15 м протиторпедного блістера, такої собі пасивної додаткової броні біля та під ватерлінією.

Після закінчення Першої світової про катери-камікадзе забули… до наступної великої війни.

Motoscafo da Turismo

Про концепцію згадали в Італії у 1939 році, але цього разу вирішили не заморочуватися з дистанційним керуванням, а покластися на людину за стерном. Але, на відміну від японських апаратів цього типу, про камікадзе не йшлось, творці концепції вважали, що пілот зможе вистрибнути після скерування човна на ворога і має шанс врятуватися.

Motoscafo da Turismo та поліпшена версія Motoscafo da Turismo Modificato (так, з італійської це і є «Модифікований туристичний моторний човен», вам не здалося) також відомі як barchino (італ. «маленькі човни») мали довжину 5,62 м, вагу у 2 т й завдяки двигуну Alfa Romeo AR 6cc (95 к.с. або 71 кВт) розганялися на останньому відрізку до швидкості у 33 вузли (61 км/год). Корисне навантаження – 330 кг вибухівки.

Схема використання MT/MTM була досить цікава. Човни запускалися з материнського корабля, у «тихому режимі» перетинали протиторпедні загородження порту, спрямовувалися на ціль і тільки потім врубали двигун на повну потужність. Пілот вистрибував, там навіть було щось на кшталт примітивної катапульти, а сидіння перетворювалося на маленький рятувальний пліт. При зіткненні з ціллю корпус MT знищувався допоміжним зарядом, човен починав тонути, а на глибині 1 м під водою спрацьовував спеціальний детонатор. Підводний вибух мав збільшити пошкодження корпусу судна-мішені, а пліт мав допомогти пілоту триматися на поверхні, щоб уникнути підводної вибухової хвилі.

Найбільш вдалий приклад використання Motoscafo da Turismo – рейд на Суда-Бей (Крит) 26 березня 1941 р. Два італійські ескадрені міноносці Francesco Crispi та Quintino Sella мали на борту по 3 човни MT. Моторки були спущені на воду за 16 км до цілі о 23:30 25 березня і через годину дісталися гавані. Два MT вразили важкий крейсер HMS York (стандартна водотоннажність 8 380 тонн) і команда вимушена була посадити його на мілину. У бойових діях York участі більше не брав і у 1952 р. був розібраний на лом. Ще один MT влучив у норвезький танкер Pericles, який отримав важкі пошкодження і затонув. Інші MT, за інформацією англійців, не влучили в цілі, італійці кажуть, що був пошкоджений ще один танкер та вантажний корабель. Цікаво що усі шість пілотів MT врятувалися і потрапили у полон.

А ось рейд на Мальту 26 липня 1941 р. був геть невдалий. Шість MT були спущені зі шлюпа Diana по тому саму сценарію, що і в Суда-Бей, але цього разу разом з іншими кораблями москітного флоту. Бойова група була заздалегідь виявлена британським радаром і при підході до цілі з близької відстані знищена гарматами берегової оборони. Лише один MT влучив у міст Святого Елмо, який зв’язував пірс, що прикриває Велику гавань Мальти, з берегом. Цікаво, що міст відбудували лише у 2012 р., 70 років до маяка на пірсі добиралися лише човнами.

29 червня 1942 р. декілька MTM брали участь у висадці німецького десанту під Балаклавою у Криму… який цікавий збіг.

У 1943 році з’явилися Motoscafo da Turismo Ridotto, полегшена версія для використання з підводних човнів, але єдина спроба їх застосування закінчилася, так і не почавшись, коли підводний човен Ambra з MTR на борту був пошкоджений британським літаком.

Усього було виготовлено приблизно двадцять MT, MTM та MTR і декілька з них навіть пережили війну. Чотири такі човни дісталися Ізраїлю та брали участь у Війні за незалежність 1947-1949 рр. (ось, знову!). 22 жовтня 1948 р. ізраїльські MT, спущені з борту патрульного корабля INS Ma’oz, атакували шлюп El Amir Farouq та мінний тральщик класу BYMS єгипетських ВМС. El Amir Farouq затонув за п’ять хвилин, а тральщик отримав важкі пошкодження і був списаний. Усі пілоти були врятовані ізраїльським флотом.

Shin’yō

У 1944 р. концепцією ударних моторних човнів зацікавилися у Японії, ось тільки в цій країні рятувати пілота ніхто не збирався, це були справжні дрони-камікадзе. Хоча теоретично вважалось, що команда (у деяких версіях було два члени екіпажу) може і врятуватися.

Човни Shin’yō (яп. дослівно «моретрус») в залежності від модифікації мали вагу 1,295 або 2,2 т та довжину від 5,1 до 6,5 м. Два двигуни Toyota потужністю по 67-134 к.с. забезпечували швидкість у 26-30 вузлів (48-56 км/год). Дальність ходу – 200-315 км. Крім 270 кг вибухівки у носовій частині, човни несли також дві 120 мм некеровані протикорабельні ракети.

Усього з квітня 1944 р. по червень 1945 р. було виготовлено 6 197 човнів Shin’yō з 11 300 запланованих. Більшість з них призначалася до оборони узбережжя Японії у разі висадки американського десанту, але деякі човни використовувалися на Філіппінах та Окінаві.

Наприкінці війни човни Shin’yō пошкодили або знищили 24 ворожі десантні катери та легкі кораблі. Найбільша «здобич» камікадзе – пошкоджені есмінці USS Charles J. Badger (DD-657) та USS Hutchins (DD-476). Жодна з атак на великі кораблі успішною не була, в США вже були радари, які зводили нанівець фактор раптовості.

США захопили велику кількість неушкоджених Shin’yō після капітуляції Японії, але не зацікавилися цією зброєю. І дарма.

12 жовтня 2000 року терористи (винним зараз вважають Судан) на начиненому вибухівкою човні підплили до есмінця USS Cole (DDG-67), який приймав пальне у гавані Адену (Ємен), та привели в дію вибуховий пристрій. Загинуло 17 моряків, ще 37 отримали поранення, корабель майже дивом не пішов на дно. До речі, есмінець відновили й він досі в строю.

Але випадок з USS Cole – це поодинока терористична атака. Під час Холодної війни настала ера протикорабельних ракет та про моторні катери з вибухівкою надовго забули.

Unmanned Surface Vehicle / Безпілотні надводні апарати

Нікола Тесла отримав патент на радіокерований човен ще у 1898 році й навіть продемонстрував експериментальний зразок свого Teleautomatics публіці. На жаль, тоді армія США не зацікавилася торпедою з керуванням по радіо. Німецький Fernlenkboot теж залишився скоріш одним з військових курйозів Першої світової, яких у той час і справді вистачало. До ідеї безпілотних надводних апаратів (БПНА) повернулися лише у XXI сторіччі, адже у часи супутникового зв’язку та GPS з керуванням на відстані проблем вже не було.

Розробки, як цивільні (вантажні автономні кораблі, океанографічні, гідрографічні дрони тощо), так і військові в досить повільному темпі йдуть з середини 2010-х років. Але військові США, Туреччини, Ізраїлю та інших країн створюють в першу чергу легкі патрульні, протимінні та розвідувальні платформи, у крайньому разі катери з легким ракетним та стрілецьким озброєнням. Виключення є, наприклад, Sea Hunter та програма Ghost Fleet Overlord, але це лише прототипи та експериментальні кораблі.

Початок повномасштабної російсько-української війни знову привернув увагу до ударних морських дронів на базі моторних катерів.

Українські морські ударні дрони

На початку повномасштабного вторгнення Росія повністю контролювала Чорне та Азовське моря. У ЗСУ не було ні кораблів, які могли завдати шкоду російським суднам, ні протикорабельних ракет (ну, майже не було 🙂), ні можливості використовувати авіацію. Тому ідея створити флот морських ударних дронів – це у деякому сенсі жест відчаю, але і досить несподіваний, зухвалий та відносно недорогий хід, який застав росіян зненацька.

Вперше український морський ударний дрон «з’явився на публіці» 21 вересня 2022 р., коли біля Севастополя було знайдено невідомий безпілотний надводний апарат. Згідно з аналізом Військово-морського інституту США, це була українська зброя, зібрана з деталей комерційного гідроцикла. Для зв’язку, схоже, використовувався термінал Starlink. Однією своєю появою дрон налякав росіян, які прибрали зайві кораблі з зовнішнього рейду та сховалися у Севастопольській бухті.

Але це не допомогло. Вже 29 жовтня 2022 р. кораблі Чорноморського флоту РФ у Севастопольській бухті були атаковані БПЛА та 7 морськими ударними дронами. Ймовірно внаслідок атаки було пошкоджено декілька кораблів, серед яких називають тральник «Іван Голубець» та ракетний фрегат «Адмірал Макаров».

В листопаді 2022 р. Україна офіційно оголосила про створення флоту морських дронів на платформі United24, тоді ж стали відомі характеристики цих апаратів. Заплановано було збудувати 100 БПНА цього типу.

Технічні характеристики українських ударних морських дронів 1-ого покоління
Довжина – 5,5 м
Повна вага – до 1 000 кг
Операційний радіус – до 400 км
Дальність ходу – до 800 км
Автономність – до 60 годин
Бойове навантаження – до 200 кг
Максимальна швидкість – 80 км/год.
Способи навігації – автоматична GNSS, інерційна, візуальна
Передача відео інформації – до трьох відеопотоків HD
Криптозахист шифрування – 256 біт
Вартість одиниці – 10 млн грн

Наступні атаки українських БНА на бухту Севастополя відбулися 22 березня та 24 квітня 2023 р. Цього разу начебто з меншим успіхом, але щоб тримати росіян в тонусі та завадити операціям у відкритому морі, цього достатньо.

24 травня 2023 р. російський розвідувальний корабель «Іван Хурс» був атакований трьома морськими дронами за 140 км від Босфору. На жаль, достовірних даних про результати цієї атаки в нас нема. 11 червня 2023 р. був атакований розвідувальний корабель росіян «Приазов’я». Це відбулося у 300 км на південний схід від Севастополя, наслідки, на жаль, теж невідомі. Але ці дві атаки продемонстрували ворогу, що Україна має зброю, яка здатна вражати ціль у будь-якій частині Чорного моря.

17 липня 2023 р. о 03:04 та 03:20 сталися вибухи на автомобільній частині Кримського моста, одну з опор та проліт було зруйновано. На думку експертів, міст було вражено у ході спільної операції СБУ та ВМС України, а участь у рейді брали дрони MAGURA V5, які належать до другого покоління українських ударних БПНА.

І нарешті, 4 серпня 2023 р. у бухті Новоросійська було пошкоджено російський великий десантний корабель «Оленегорский горняк». На жаль, він не затонув, але отримав величезну пробоїну у корпусі та став на тривалий ремонт. Слідом уночі з 4 на 5 серпня 2023 року поблизу Керченського моста було атаковано нафтоналивний танкер-хімовоз Sig, який постачає авіаційне пальне для потреб збройних сил РФ в тимчасово окупованому Криму.

При усіх атаках використовувалися дрони, які мали трохи різні корпуси, тож можна вважати, що насправді конфігурацій українських ударних БПНА більше ніж дві.

Наразі саме українські інженери та військові мають більше за інших досвіду в створенні та використанні морських ударних дронів. Ми впевнені, що розробки тривають, і невдовзі ми побачимо у дії третє, четверте та п’яте покоління українських БПНА, славетних нащадків тих самих брандерів, які з давніх часів були зброєю борців за незалежність та допомагали знищувати імперії. Слідкуємо за новинами!