У світі дедалі зростає глобальна напруга, і стає все складніше передбачити місце спалаху наступного збройного конфлікту. Індія та Пакистан кожні кілька років влаштовують сутички на кордоні, тому чергова хвиля взаємних звинувачень та обмежений обмін ударами поки що не викликають значного занепокоєння міжнародної спільноти.
Втім, градус напруги залишається достатньо високим. Індія звинувачує сусіда у тероризмі та погрожує у розпал спеки перекрити подачу води, вийшовши з укладеної ще в 1960 році угоди. А міністр оборони Пакистану назвав вторгнення Індії "неминучим" та почав розмови про застосування ядерної зброї "у випадку загрози існуванню країни".
Можливий збройний конфлікт між двома, здавалося б далекими країнами, вплине і на Україну. Наша оборонна галузь побудована таким чином, що будь-яке широке протистояння між двома великими державами прямо впливатиме на боєздатність Сил оборони, адже це призведе до чергового ажіотажу на світовому ринку військової техніки, боєприпасів і критичних компонентів, суттєво підвищить ціни та зрештою ускладнить постачання озброєння.
Проблема в тому, що Росія у постачанні військової техніки спирається лише на себе та кількох ізольованих стратегічних союзників, тож може відносно стабільно нарощувати постачання на фронт, не надто залежачи від світового ринку озброєнь та політичної кон’юнктури. Україна ж змушена покладатися на збройні склади по всьому світу – і мова не тільки про допомогу західних партнерів, а й купівлю зброї та снарядів власним коштом.
35-40% бюджету Агенції оборонних закупівель (а це мільярди доларів) йде на імпортну продукцію, оскільки вітчизняні заводи не можуть налагодити масове виробництво боєприпасів окремих калібрів, ракет та іншої необхідної військової техніки.
При цьому Україна купує зброю не тільки у союзних країнах. Багато продукції дістають через мережу посередників, які дозволяють "нейтральним" державам постачати нам зброю через треті країни.
Такі закупівлі через посередників проводить не тільки Україна, але і партнери. Наприклад, так звана "чеська ініціатива" передбачає закупівлю за кошти європейських союзників сотень тисяч боєприпасів по всьому світу, зокрема в дружніх до Росії країнах.
Часто походження українських боєприпасів та військової техніки є доволі екзотичним. Так у військах помічали сербські ракети до РСЗО "Град", іранські та азербайджанські міномети, південноафриканські бронемашини, суданські міни. Сили оборони також використовують снаряди з Індії та Пакистану. І це далеко не повний список українських постачальників.
Отже, зброя в Україну вже давно не передається лише зі складів союзників. Її купують на ринку, де діють свої правила. Компанії-виробники, хай то західні або азійські, бажають заробляти більше за конкурентів та захоплювати ринок, перекупники – отримувати більшу маржу і контролювати ланцюги постачання, уряди – підтримувати союзників, заробляти на війнах та розвивати власний оборонний комплекс.
І весь цей "організм" є дуже чутливим до будь-яких різких стрибків попиту. Видання Times минулого року писало, що з початку великої війни в Україні вартість ракет до РСЗО "Град" зросла у 5 разів, 155 мм боєприпасів – у 3 рази, 152 мм боєприпасів – у 3 рази, 125 мм танкових снарядів – в 3 рази.
Відповідно широкий конфлікт Індії та Пакистану також позначиться на цінах і буде відчутним для нашої армії. Для початку треба згадати, що Україна, за чисельними повідомленнями у ЗМІ та фото, імпортує з Індії та Пакистану 155 мм артилерійські та 120/125 мм танкові снаряди, 120 мм мінометні міни, ракети для РСЗО "Град", патрони, РПГ тощо. У випадку війни ці постачання однозначно випадуть.
Проблемою також є те, що Індія та Пакистан на відміну від Росії, не є великими експортерами зброї. Навпаки, вони є імпортерами. За даними SIPRI, лише на ці дві держави припадає 13% світового ринку озброєнь. Індія взагалі є другим топ-імпортером світу після України.
Це означає, що у випадку великої війни, коли споживання боєприпасів та втрати техніки сильно зростуть, ці країни не зможуть самі забезпечувати свої потреби, тож підуть активно контрактувати своїх постачальників та шукати нових.
Масштаби цих можливих закупівель можна тільки уявити. ВВП Індії – близько $3,5 трлн, Пакистану – $300 млрд. Щойно такі великі клієнти переведуть свої видатки на воєнні рейки, ціна боєприпасів на ринку зросте, адже виробництва снарядів по всьому світу вже працюють на повну потужність і не встигають за попитом.
Причому Україні доведеться конкурувати з індійцями та пакистанцями за одні й ті самі снаряди. На озброєнні Індії та Пакистану стоять боєприпаси як західних, так і радянських калібрів, оскільки вони мають в арсеналі одночасно західну, китайську та радянську/російську зброю.
Рано чи пізно ці країни підігріють попит і на компоненти для FPV-дронів та "Мавіки". Усі вони здебільшого походять з однієї країни – Китаю. Тож конкурувати за місце у графіку китайських заводів доведеться не тільки з росіянами, а ще з двома великими "грошовими мішками".
У різних повідомленнях пакистанських та індійських ЗМІ неодноразово згадувалось, що армії вже опановують використання бойових безпілотників. Враховуючи досвід України – це лише питання часу.
Аналогічна проблема спіткає компоненти для виробництва боєприпасів. Зараз українським та світовим підприємствам украй важко шукати вибухові речовини для нарощування виробництва боєприпасів. Дефіцит порохів та нітроцелюлози (головного компонента пороху) лише поглибиться, якщо оборонні компанії по всьому світу вступлять у нові перегони за контрактами.
Вразливість України перед такими шоками очевидна. Наш власний випуск боєприпасів зростає, але покриває лише невелику частину потреби. Власних вибухових речовин майже немає, про виробництво пороху замислились лише на десятий рік війни. Серійного аналога китайського "Мавіку" на горизонті не видно, хоча такі проєкти розробок існують. А компоненти для FPV-дронів лише нещодавно локалізували в дуже обмежених кількостях.
Також варто враховувати опосередкований вплив будь-якої великої війни на ринок озброєння. Кожен новий великий конфлікт призводить до розбалансування сил та змушує всі країни у регіоні витрачати більше грошей на переозброєння. По-перше, для захисту власних кордонів, по-друге – прагнучи якомога швидше зайняти місце в черзі на дефіцитну зброю.
Таке ажіотажне зростання попиту на зброю вже ставалося у 2014 та 2022 роках. Показово, що географічно близькі до Росії країни НАТО багато років стабільно перевиконують норму витрати щонайменше 2% ВВП на оборону. Литва взагалі з моменту окупації Криму збільшила оборонний бюджет на 272%. А після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році хвиля переозброєнь перекинулась на всю Європу.
За словами генерального директора шведської оборонної корпорації Saab Мікаеля Йоханссона, через геополітичну напругу на ринку спостерігається тенденція запитів на скорочення термінів постачання. Клієнти компанії поспішають переозброїтись якомога швидше.
Коли країни бачать успішне використання зброї в бою, вони теж прагнуть її купити, забиваючи місце в обмежених спроможностях заводів. Так було з американо-норвезькими комплексами ППО NASAMS. Після успішного застосування Україною проти російських ракет свої замовлення на системи розмістили Кувейт та Тайвань. Реклама на полі бою підігріла попит і на інші ефективні зразки західного озброєння: ракетні системи залпового вогню HIMARS, протитанкові ракети Javelin, системи ППО Patriot, САУ Caesar тощо.
Великої війни в Україні та збільшення напруги в різних регіонах світу вже вистачило для суттєвого зростання видатків на оборону. За даними SIPRI, у 2024-му році загальносвітові витрати на оборону зросли до $2718 млрд, що на 10% більше за 2023-й і на 20% більше за 2022-й. Новий конфлікт лише збільшить і без того великий ажіотаж на ринку та зробить озброєння менш доступним як за ціною, так і за термінами постачання.
Саме тому розгортання нової великої війни на іншому кінці Земної кулі є певною загрозою для України. І навіть якщо конфлікт Індії та Пакистану вчергове піде на спад, глобальні ризики від цього не стануть меншими, адже світ стає все більш турбулентним.
Наприклад, лише загострення порівняно невеликої за масштабами війни в секторі Газа та Лівані відтягнуло частину постачання боєприпасів від України. І це при тому, що Ізраїль має достатньо розвинений власний оборонний комплекс.
Міжнародна напруга спонукає Україну пришвидшувати модернізацію власних збройних заводів, розгортати виробництво компонентів та будувати довгострокові партнерства із західними корпораціями – хай то спільні підприємства або кількарічні імпортні контракти. Це дасть інструменти для пріоритизації постачання зброї для української армії, дозволить менше залежати від загальносвітового дефіциту компонентів та мати передбачувані закупівельні ціни.
З хороших новин – Євросоюз усе більше підлаштовується під потреби України й поступово пріоритезує постачання з власних оборонних заводів саме для захисту від Росії. Але експорт зброї з ЄС та їх власне переозброєння продовжується, і час від часу Україні доводиться конкурувати за ті чи інші боєприпаси або військову техніку з заводів найближчих союзників.
На початку великої війни "зоопарк" військової техніки з усього світу дозволив Україні швидко наростити обороноздатність й чинити опір Росії. Але у довгостроковій перспективі це робить наші постачання зброї фрагментованими, а від того – нестабільними та залежними від зовнішніх факторів на ринку озброєння.
А якщо додати політичні ризики, такі як можливе випадіння постачань зброї зі Сполучених Штатів, то потреба у довгострокових та стабільних рішеннях стане ще більш очевидною.
Хороший приклад уніфікації зброї та перехід на власне виробництво – САУ "Богдана". Вітчизняний виробник зміг налагодити масове виробництво 155 мм артилерії, яка от-от стане основною гаубицею в Силах оборони й убезпечить Україну від шалених кількарічних черг на французькі "Цезарі" та шведські "Арчери".
Або українська компанія Vyriy змогла залучити підрядників усередині країни та створити першу тисячу FPV-дронів, сім ключових компонентів яких вироблені в Україні, а не в Китаї.
Одним перспективних проєктів також є співпраця "Української бронетехніки" та словацької Czechoslovak Group у спільному виробництві снарядів НАТОвських калібрів. Документи про співпрацю компанії підписали ще минулого року. Тепер справа за фінансуванням та реалізацією.
"Укроборонпром" взявся за локалізацію виробництва німецької БМП Lynx, що у випадку успіху теж частково може вберегти від напруження на світовому ринку. Щоправда, статус цього проєкту залишається невідомим.
За словами президента Зеленського, загалом український оборонний комплекс покриває 40% потреб армії на фронті. Це непоганий результат, але ситуація у світі показує, що для виживання та забезпечення власної безпеки, потрібно ще більше покладатися на власні сили та шукати довгострокових і стабільних партнерів, з якими Україна матиме спільні геополітичні інтереси.