The Thaumaturge: rosjanie – idźcie do domu

The Thaumaturge – це така собі Disco Elysium у Варшаві 1905 року. Ваш герой вивчає оточення, багато розмовляє, відчуває думки інших, занурюється у політичне протистояння та локальні проблеми, час від часу б’ється. З іншого боку, краще б бійок у цій грі взагалі не було.

Вимушена затримка

Історична ізометрична рольова гра The Thaumaturge від польської студії Fool’s Theory, авторів цікавої футуристичної stealth/RPG Seven, мала вийти ще у лютому, але буквально за тиждень до релізу The Thaumaturge, яка насправді була повністю грабельна вже декілька місяців тому, несподівано перенесли ще на два тижні. Після знайомства з Banishers: Ghosts of New Eden, яка вийшла саме у середині лютого, зрозуміло, чому.

При геть різних сетингах та ігрових механіках (Banishers – це action/RPG від третьої особи, The Thaumaturge – ізометрична рольова гра з покроковими боями), ці ігри мають багато спільного. Рідкісний сетинг, який не часто зустрінеш у відеоіграх; потойбічних істот, які використовують вади живих; та головних героїв, які вміють бачити цих істот, мають досліджувати минуле, шукати речі та відчувати емоції, що призвели до переслідування людей, і врешті-решт позбавляти живих впливу мертвих.

Тож не дивно, що автори The Thaumaturge вирішили трохи відкласти реліз гри.

Thaumaturge

Thaumaturgy (читається як [ˈthȯ-mə-ˌtər-jē]) – тавматургія, або чудотворство. Це здатність мага чи святого (у тому числі християнського), тобто тавматурга, творити дива. А сам тавматург – це творець див, тобто маг. Слово використовується у повсякденній мові дуже зрідка, але увійшло у лексикон розробників ігор, як настільних, так і відеоігор. Тавматургія та тавматурги є у Dungeons & Dragons, Pathfinder, Vampire: The Masquerade, Magic: The Gathering, серіях Elder Scrolls, Final Fantasy, Xenoblade Chronicles, Path of Exile тощо. І ось тепер у красивого слова є і власна гра.

Головний герой The Thaumaturge Віктор Шульский – спадковий тавматург, який мав би перейняти ремесло та клієнтуру у батька, якби не посварився з ним ще у юності та не покинув Варшаву. Віктор потерпає від психічних проблем, він втратив зв’язок з власним салютором – магічною істотою, що живиться його вадою (у Віктора це надмірна пиха), але допомагає йому відчувати думки та спогади інших людей та бачити небачене.

Врешті-решт за допомогою «святої людини» Григорія Распутіна (так, того самого) Шульский повертає контроль на салютором і повертається до Варшави, де за дуже дивних обставин загинув його батько.

Варшава. 1905 р.

Складається враження, що Fool’s Theory взялися за розробку The Thaumaturge лише тому, що дуже хотіли відбудувати віртуальну Варшаву такою, якою вона була у 1905 р. Те, з якою любов’ю та увагою до дрібних деталей відтворені різні райони польської столиці, на той час головного міста Варшавського генерал-губернаторства Російської імперії, вражає.

Центральні райони: Середмістя, Міров, Повісле, Повонзки, Прага (це район на правому березі Вісли), Ружицький базар відтворені, здається, за фотографіями того часу. З численними особняками, палацами, прибутковими будинками, халупами бідноти, з бруківкою та багнюкою на вулицях, візниками, першими трамваями та електроосвітленням. Таке враження, що кожен камінець тут покладено на заброньоване саме для нього місце, кожна квітка посаджена саме там, де вона має бути, кожна мотузка, на якій сушиться білизна, на своєму місці, кожен візок з їжею там, де треба.

Так само і в приміщеннях – купа деталей. Якихось книжок, портретів на стінах, дрібниць на комодах, килимів на підлозі.

А ще історія Варшави того часу передається у квестах з серії «Варшавські історії». Це такі коротенькі завдання на вивчення міста та його настроїв того часу. Десь проходить заборонена лекція, десь мають навчати грати у новомодну англійську гру – футбол, десь демонструють новітнє технічне диво – телескоп і таке інше. Плюс автори додають деталей у серії міських замальовок того часу – гравці в шахи, продавчині морозива чи цукерок, міська їжа тощо. Виглядає все це дійсно як таке собі зізнання у коханні до рідного міста.

Можливо, я б не відмовився від такої самої гри про Київ тих часів, якби не одне величезне АЛЕ…

Забагато росіян

На той час Варшава – це частина Російської імперії. Неспокійна і до кінця не скорена частина, тому тут забагато росіян. Російських військових, російської аристократії. Мати головного героя – росіянка, дядько – російський генерал, близький друг та помічник Распутін… ну ви в курсі. І так, Распутін більше за інших доклав руку до знищення Російської імперії, а ще він хотів відвернути початок Першої світової війни, але… він все одно росіянин. У Варшаві забагато російських солдатів, російського бидла, російських написів, російських вивісок магазинів тощо.

Так, росіян тут не люблять. Імператора Миколу II (так, він є у The Thaumaturge) та генерал-губернатора Георгія Скалона (це теж історична постать) посилають слідом за російським кораблем у першій сцені гри після повернення до Варшави. «Рускій мір» згадують у принизливому значенні, а більшість бійок у вас буде саме з російськими солдатами чи агентами Охранки (була така попередниця ВЧК/ОГПУ/КГБ/ФСБ). Ба більше, далі з’ясується [СПОЙЛЕР ВИДАЛЕНО].

Але все одно росіян у The Thaumaturge забагато і це, напевне, головна вада гри.

Слово

Як ми вже відмітили на початку, у The Thaumaturge багато спільного з Disco Elysium. У цій грі ви теж будете здебільшого балакати, використовуючи час від часу вміння, які дають вам ваші салютори (наприкінці гри їх буде чимало), щоб змінити думки того чи іншого персонажа. Внутрішніх голосів, як в Disco Elysium, ви не чуєте, але чуєте думки та спогади людей, прив’язані до тих чи інших речей, які ви знаходите.

Як у якійсь The Sinking City (нагадаємо, ця гра повернулася до Frogwares, тож її знову варто купувати), чи в іграх про Шерлока Голмса, вам треба знайти усі докази та предмети, прив’язані до особи, яку ви вивчаєте і маєте переконати, а ось висновки з цих доказів герой зробить автоматично. Щось схоже, до речі, є й у тій самій Banishers: Ghosts of New Eden. Деякі спогади ви не можете прочитати, поки не розвинете той чи інший показник вашого героя, доступ до яких, своєю чергою, залежить від того, скільки та яких салюторів ви приборкали.

І тут треба згадати, що текстів в The Thaumaturge не просто багато, а дуже багато. Діалоги, описи спогадів, книжки, записки, газети, листи, описи персонажів, локацій та організацій. Чимало текстів, а ось української локалізації немає. На жаль, у випадку з The Thaumaturge студія 11 bit studios не домовилась з Fool’s Theory про переклад, можливо, саме через велику кількість тексту, тож, на відміну від The Invincible та майбутніх Frostpunk 2 і The Alters, української тут немає. А ось російська, на жаль, є.

Крім того, є у гри й ще одна вада. Їй дуже, ось прямо дуже, не вистачає емоцій. Таке враження, що усім героям дали чи то снодійне, чи то важке заспокійливе, навіть у найнапруженіших ситуаціях вони розмовляють як під час світських раутів – спокійно та зважено. Це можна зрозуміти у випадку самого пихатого Віктора Шульского та його оточення, а ось у польських робітників, рибалок, п’яниць чи російських солдатів такий спокій виглядає химерно.

Та діло

Якби The Thaumaturge обмежилась лише текстом, як Disco Elysium, то це пішло б грі лише на користь і, можливо, вона б отримала статус культової. Але у Fool’s Theory вирішили додати покроковий, чимось схожий з картковим (це не він, але дійсно схожий) бойовий геймплей.

І здавалось би, у головного героя є декілька різних помічників-салюторів, кожен з яких має власні здібності, є окремі атаки по психіці (фокусу) та здоров’ю, є комбо, є додаткові бонуси, які можна додавати до вмінь, але чомусь бойовий геймплей все одно вийшов дуже одноманітним та нецікавим. Ніякого виклику тут насправді немає, салютори вміють лікувати вас, вороги не особливо потужні, навіть нові салютори, яких треба приборкати. Дуже швидко бої стають нудною рутиною, якої хочеться позбутися. На жаль, чим далі, тим товстіше стають вороги, тим більше їх і тим частіше бійки.

Шкода, що розв’язувати усі питання лише словами в The Thaumaturge не можна.

Дива не сталося

На жаль, нового Дива на Віслі не сталося. The Thaumaturge виглядала амбітною та незвичайною RPG, але виявилася дуже беземоційною та трохи нудною, особливо у тому, що стосується бойової частини, грою. Так, тут є цікавий сетинг, цікаві персонажі, цікава суміш польско-єврейсько-українсько-російського населення, але… тут забагато росіян і це остаточно відвертає від гри, яким би патріотичним та антиросійським насправді не був би її сюжет. Шкода.