Splitgate 2: між Halo та Call of Duty

Оригінальний багатокористувацький шутер Splitgate від студії 1047 Games асоціювався з однією цікавою механікою – порталами. Простою, але влучною ідеєю, що перетворювала звичайні дуелі на тактичні пересування крізь простір. У другій частині розробники вирішили не шукати нову формулу, а зосередитися на розвитку тієї, що вже мали. Splitgate 2 – це не ривок у невідоме, а спроба зробити знайоме якісніше. Чи вдалося, ось що цікавіше.

Перші матчі

Splitgate 2 не створює перешкод на шляху гравця до перших ігор. Меню просте, матчі шукаються швидко, навчання мінімальне, але достатнє, щоб зрозуміти, як працює стрільба, пересування та основна фішка гри – портали. З першого ж бою стає зрозуміло, що гра робить ставку на темп і динаміку: арена щільна і водночас переплетена, супротивники активні, а час на вбивство досить малий.

Та попри візуальну простоту і доступність, частина контенту залишається заблокованою. Деякі режими, зокрема кастомні матчі або альтернативні варіанти PvP, відкриваються лише після досягнення певного рівня і доступні обмежений час, до наступної ротації в списку. Може здивувати, що у грі, яка позиціює себе як безплатна та аркадна, частина функціональності прихована за системою прогресії. Хоча це і створює додаткову мотивацію, але для деяких гравців може тільки відштовхувати.

Втім, сам старт від цього не страждає. Базові режими швидкі, зрозумілі та різноманітні, а карта обирається випадково, що дає відчуття ротації. Перші матчі короткі, часто хаотичні, але саме тому й цікаві – вони одразу кидають гравця у бій, де ти або швидко адаптуєшся, або спостерігаєш за тими, хто адаптувався швидше. Якщо не чекати повного доступу до всього одразу, то перші пів години в Splitgate 2 – це приємне, легке входження у доволі агресивний шутер. Тут у пригоді стануть навички з Call of Duty, чи того ж Halo.

Splitgate 2 – умовно-безплатна. Режими та зброя відкриті, але косметика й батлпаси – основа монетизації. І тут маємо головну проблему: ціни та кількість цих бойових пропусків. Навіть за мірками F2P-ринку ціни виглядають завищеними, а склад перших наборів викликав критику. Розробники вже анонсували зміни, але осад залишився. Добре, що гра чесна з гравцями – нічого життєво важливого не заховано за Paywall. Але візуальна кастомізація, яка могла б бути стимулом для прокачки, поки що радше бар’єр. На додачу подібні негаразди з ціновою політикою підсилюються неоднозначними та зухвалими висловами директора студії 1047 Games.

Ядро

Splitgate 2 виглядає та відчувається як арена-шутер, створений в епоху сучасних технологій, але такий, що використовує класичну геймплейну формулу. Тут усе побудовано на чіткості: приємна стрільба, швидке і плавне пересування, м'яке освітлення та ефекти без перевантаження. Гра використовує Unreal Engine 5, але не заради сучасної графіки – радше для точності взаємодії. Тіні чітко позначають позиції, анімації передбачувані, візуальний шум мінімальний.

Splitgate 2 пропонує класичні для арена шутерів режими. Тут і домінування з утримуванням кількох точок на карті, і захоплення прапора (у цьому випадку м’яча), і командний Deathmatch, для розминки та більшої динаміки є Gun Game (гра з прогресією від слабкої зброї то потужної). Всі вони граються динамічно та мають власні унікальні риси.

Щоб підтримати різні стилі бою є богатий арсенал з десятків різних "пушок", від автоматів до снайперок. Кожну зброю можна прокачувати та кастомізувати під тактичні потреби: збільшувати магазин, додавати лазерний приціл, пришвидшувати перезарядку тощо. Деяка, особливо потужна зброя, може бути підібрана тільки на картах. Концептуально вона схожа на звичайну, але набагато смертоносніша. Хіба що окремо слід виділити велетенську базуку.

У кожного з трьох наявних у грі класів є власний арсенал. Вони дещо перегукуються прогресією з відкриття нових видів зброї, але відрізняються більшою спеціалізацією під клас. Самі ж класи мають власний набір активних умінь та вже згаданий набір стволів та їх прогресією. Класи позиціюються як універсальний солдат, швидкий і менші витривалий розвідник та повільніший танк. Сильного розділення ролей між ними нема, але деяка різниця все ж відчувається.

Карти сконструйовані довкола вертикальних структур та портальної логіки. Це не просто коридори з відкритими зонами – це багаторівневі арени, де потрібно не лише стріляти, а й орієнтуватися. Багато просторів мають навмисно обмежений огляд, сліпі зони й поверхні для порталів, які відкривають нові маршрути або дають змогу швидко відірватися від ворогів. Статичних позицій мало – майже завжди є кілька варіантів руху, і гравець рідко затримується на одному місці довше, ніж на кілька секунд. Але в такому шаленому темпі у новачка, та і не тільки, голова може піти обертом від усіх цих порталів і необхідності орієнтації в просторі з урахуванням можливості миттєвих переміщень між платформами. Наче усі мапи цікаві, але впадає в очі їх мала кількість і різноманітність.

Splitgate 2 не намагається здивувати технічними особливостями, а може утримувати гравців дуже простим в основі, але адиктивним геймплеєм. Тут усе підпорядковано темпу: щоб бачити ворога, встигати стріляти та зважувати, коли скористатися порталом, а коли – йти напролом. І в цьому, можливо, найкраще особливість гри – вона зосереджена, щільна й не намагається бути більшою за саму себе.

Режим на 60

Новий режим Battle Royale виглядає досить незвично, порівняно з іншими іграми в цьому жанрі. Ідея амбітна: портали у великій зоні, де 60 гравців шукають зброю та намагаються вижити. На практиці працює поки що не все. Зони великі, пересування в середині раунду – іноді монотонне, а рандом при обшукуванні сундуків занадто вагомий. Усе це притаманне жанру, але від Splitgate 2 очікуєш швидшого та стабільнішого темпу, як це зроблено в інших ігрових режимах. Тут геймплей або розганяється занадто пізно, або зовсім провисає. Попри те, що окремі моменти виглядають ефектно, у цьому режимі гра втрачає ритм і залишає сумбурне враження. Більшість матчів нагадують випадковий біг довкола, без чіткої тактики. А новачки взагалі не розумію, що відбуває і часто помирають від кола, що звужується.

Геймплей між двома полюсами

Splitgate 2 – це арена-шутер з душею Halo та рефлексами від Call of Duty. Режими, зброя, навіть інтерфейс нагадують класику від Bungie, але з дещо скороченим TTK і переміщенням, що більше пасує до сучасних CoD. Це гра, яка не боїться брати чуже, якщо воно працює і додає до цього власні портали, які кардинально змінюють темп та геометрію бою.

Самі портали працюють за знайомою логікою – як у серії Portal від Valve. Гравець має два портали різного кольору і може переміщатися між ними. Коли відкривається третій – найстаріший автоматично зникає. При цьому ставити портали можна лише на спеціально позначених поверхнях. Це додає ще один рівень до планування руху – не просто "де пройти", а "де можна залишити точку повернення".

Гравці бачать лише крізь свої портали: портали союзників чи ворогів непрозорі. Це відкриває простір для цікавих тактичних прийомів. Можна чекати на ворога з іншого боку порталу, залишаючись непоміченим до моменту пострілу. І так, стріляти через портали можна, а часто треба, щоб врятувати союзника, чи утримати точку проти більшої кількості противників.

Моментальна розв’язка перестрілки тут норма. В Splitgate 2 або ти, або тебе. Тож навряд вийде відступити та перегрупуватись. Тільки завчасно влаштований портал може врятувати. І коли додається можливість раптово з’явитися позаду – ситуація змінюється миттєво. Враження як від аркадного шутера з глибшою механікою. Особливо в командних режимах, де порталами можна не просто фланкувати, а змінювати весь напрямок атаки.

Механіки працюють чітко. Стрілянина не викликає нарікань, більшість зброї має чітко визначену роль. Навіть на геймпаді все досить точно. Претензії є хіба що до звуку – позиціювання ворога не завжди точне, особливо в просторих картах Battle Royale. Хоча, це уже може буде нарікання на фоні досвіду у новій Rainbow Six Siege X, яка підняла планку якості просторового звуку в шутерах.

Після гри

Splitgate 2 залишає враження гри, яка знає, чого хоче, і головне знає, як рухатись. У командних режимах темп – головна перевага. Все відбувається швидко, майже без пауз. Гравець постійно в дії: атакує, відступає, ставить портал, програє або встигає виграти дуель в останню секунду. Тут темп і динаміка працюють не як додаток, а як сама суть гри.

Інакше в Battle Royale. Там, де мала б бути напруга, натомість виникає розмитість. Режим виглядає менш сфокусованим, менш динамічним. Після кількох матчів виникає відчуття, що тут Splitgate 2 втрачає саму себе. Це не руйнує загальне враження, але й не додає бажання повертатися саме в цей режим. Дивним взагалі виглядає просування королівської битви як основного пункту в меню вибору режимів.

На жаль, перші тижні після релізу показали, що проєкт не викликав сталого ентузіазму. Відгуки на платформі Steam змішані. Гравці відзначають цікаву концепцію, але критикують технічні огріхи, сумнівний баланс режимів і занадто агресивну монетизацію. Найпомітнішим є спад онлайна після релізу. Кількість активних гравців не росте, а поступово знижується, що поки не впливає на швидкість пошуку матчів, але може збільшити час очікування в лоббі в майбутньому.

Тож якщо цікаво спробувати Splitgate 2 в її більш-менш активному стані – варто зробити це якнайшвидше. Поки матчмейкінг ще працює нормально, і є шанс побачити гру такою, якою її задумували – динамічною, напруженою, з порталом за спиною саме тоді, коли ти цього не чекаєш.

Висновок

Splitgate 2 не потребує попередніх знань. Це швидкий, чистий, стильний шутер з фішкою, яка досі працює. Він не перевертає уявлення про жанр, навіть не намагається цього робити. Це гра про моменти: коли відкрив портал і з’явився там, де тебе не чекали. І якщо таких моментів буде достатньо, Splitgate 2 зможе утримати свою аудиторію. Принаймні її ядро.