Dragon’s Dogma 2: крок уперед, крок назад

У свої найкращі моменти Dragon’s Dogma 2 виглядає та грається на 10 з 10, в найгірші як мінімум дратує, а іноді просто знущається з гравця. І справа не лише в мікротранзакціях, які додали буквально з запуском гри, чи в поганій оптимізації, а в невеликих моментах, які дуже часто псують враження від гри, та іноді взагалі виводять з себе.

Повсталий та друзі

Події Dragon’s Dogma 2 відбуваються в паралельному всесвіті, проте з такими ж передумовами та правилами існування світу як і в першій частині, а тут вони доволі прості. З деякою періодичністю зʼявляться дракон, який викрадає серце в одного з щасливчиків – це ви – й помічає його Arisen (буквально «Воскреслий» або «Повсталий»). Основне завдання Повсталого – знайти та вбити дракона. В цьому героєві допомагають Pawns («Пішаки») – людино- або звіроподібні прибульці з інших світів, єдина мета в житті яких – служити Повсталому.

Якщо події першої частини починають розвиватися відразу після такого візиту дракона, то в другій ми починаємо з темниці в каменоломні. Виявилося, що Королева-регент прокляла вас, стерши памʼять та кинула працювати до каменоломні, а на ваше місце поставила фальшивого Повсталого. Всі навколо, й ви в тому числі, думають, що ви – Пішак. Але тут каменоломню атакує монстр, ви відчуваєте в собі силу Повсталого й після невеличкої сутички тікаєте на спині грифона й опиняєтесь у першому поселенні. Ось тут гра й розпочинається.

Окрім створення власного персонажа ви також маєте створити вашого основного Пішака та обрати йому чи їй одне з покликань (vocation) – місцеві класи. Двох інших Пішаків до вашої групи можна буде найняти у спеціально відведених для цього місцях – вони називаються Rifts («Розлом»). Якщо ви граєте онлайн, то вам будуть доступні Пішаки інших гравців, в офлайн-режимі – лише згенеровані розробниками. Вашого Пішака також можуть наймати інші гравці. Недоліків в цій системі немає: поки ви досліджуєте світ зі своїм основним Пішаком, гра просто створює копію та позичає її іншим гравцям. Ви та ваш основний Пішак отримуєте досвід та підвищуєте рівень, орендовані Пішаки цього робити не можуть, тому є сенс з деякою періодичністю відвідувати Розлом та наймати нових, вищого рівня.

Поки ваш Пішак подорожує з іншими гравцями, він отримує досвід щодо розташування предметів та проходження квестів, щоб потім підказувати вам все це під час вашого власного проходження. Так само можна найняти Пішаків з певними знаннями, в тому числі й ельфійської мови якщо ви захочете взаємодіяти з ельфами.

Також в Пішаків є схильність та спеціалізація. Схильність визначає поведінку на полі битви – від більш агресивної до більш націленої на підтримку. Спеціалізація – це, наприклад, фуражир – Пішак помічатиме точки збору ресурсів на карті, або логіст – Пішак займатиметься інвентарем та крафтингом предметів. От якби ще можна було би встановити тут окремі правила аби не чистити інвентар кожні дві години.

Загалом Пішаків покращили. Вони стали розумнішими й дійсно допомагають, а іноді прям знищують ворогів в моменти коли ви відчиняєте чергову скриню. Поки я тестував одне з покликань, Пішаки виконували за мене всю бойову роботу. Робили вони це помалу, але вже як є.

Але без курйозів не обійшлося. Пальців на обох руках не вистачить, аби перерахувати кількість смертей від падіння в прірву. Найсмішнішим був момент, коли я ось тільки витратив кристали розлому (валюта, яка здобувається в грі та витрачається, якщо ви хочете найняти Пішака вищого рівня, ніж у вас) на двох Пішаків лише щоб вони втопилися через тридцять хвилин під час звичайного стрибка через прірву.

Вогнем і мечем

Зі старту вам та вашому Пішаку доступні чотири покликання: Боєць, Маг, Лучник та Розбійник. Після виконання одного з завдань на початку гри стають доступними також Воїн та Чаклун. Змішані покликання, типу як Трикстер або Магічний Лучник, також потрібно додатково відшукувати у світі гри й вони доступні лише гравцеві.

В кожного покликання є дві базові атаки та до чотирьох здібностей. Пасивні здібності після вивчення можна використовувати в будь-якому покликанні, тому гра мотивує вас час від часу пробувати нові покликання. При зміні вам видадуть екіпірування вашого рівня, тому можете сміливо змінити клас, якщо обраний не сподобається.

Основні покликання майже один в один перекочували з першої частини. Боєць грається як Боєць, Розбійник, який замінив Страйдера, також майже повністю копіює механіки з першого класу. Воїн, як на мене, став повільнішим, що вкупі з просіданням кадрів іноді перетворює гру на слайдшоу.

Абсолютно нових покликань в другій частині лише два: Трикстер та Майстер зброї (Warfarer). Зброя Трикстера – це кадило та ілюзії. Сам Трикстер шкоди ворогам майже не наносить, а лише пошиває ворогів в дурні та допомагає союзникам. Я спробував пограти за Трикстера, проте перші декілька рівнів покликання все, що ви робите, це ліниво махаєте кадилом – така собі перспектива, коли можна грати тим же Розбійником та, швидко переміщаючись від ворога до ворога, сіяти хаос та смерть.

Воїн мені, наприклад, взагалі не сподобався. Базові атаки стали повільнішими, а дуже багато здібностей вимагають аби ворог стояв на місці. Окрім великих та неповоротких огрів, циклопів чи слизі, всі супротивники в грі постійно рухаються та вибігають з-під ваших ударів. Найбільше мене дратують вовки, які ще й мають тенденцію кудись тікати, коли запахне смаженим.

Найбільше задоволення від гри я почав отримувати коли змінив покликання на Міфічного Списа, який володіє магією та двостороннім списом та замінив Міфічного Лицаря з першої частини. Тут тобі й швидкий ривок до ворога, і магія, яка фіксує ворога на місці, й щит для всієї групи.

Гоблін, огр та два дракони

Якщо ви грали в першу частину, то ви бачили 80% ворогів в продовженні. Абсолютну більшість часу ви будете битися з вовками, гоблінами, гарпіями, сауріанами (ящіркоподібні монстри) та місцевими бандитами. Іноді ви натраплятимете на великих ворогів – босів. Огри та циклопи трапляються частіше, грифони, дракони, химери – рідше.

Битви з босами дуже активно використовувались в промо матеріалах гри й зрозуміло чому. Для мене вони – найкращий аспект гри. Вкотре відмічу (й цю фразу ви прочитаєте ще не один раз), що змін порівняно з першою частиною майже немає як і в бестіарії, так і в ігрових механіках та способах вбивств. Кожен бос має декілька показників здоровʼя та різні рівні інтерактивності. Ви можете, наприклад, атакувати ногу огра, щоб збити його з ніг, а іноді навіть з обриву, або залізти йому на спину для того, щоб вразити голову. Такі битви не набридають й кожен раз це дуже захопливий досвід.

В Dragon’s Dogma 2 левова частка успіху в боях залежить від вашого рівня та екіпірування. Не можете подолати специфічного ворога? Прогуляйтесь по навколишнім лісам та повбивайте гоблінів, поверніться та спробуйте знову. Знову ж: нічого нового порівняно з першою частиною. Проте було дуже смішно спостерігати, як той самий удар дворучним мечем розривав гобліна з першої локації на молекули та віднімав десь двадцять відсотків здоровʼя схожому гоблінові при переході на другу.

Тобто на вмінні у вас пройти гру не вийде як би ви цього не хотіли. Звичайно, що від того, як ви оцінюєте ситуацію на полі битви залежить скільки саме цілющого зілля ви використаєте й чи виживете взагалі, але дуже часто на екрані відбувається така какофонія з ефектів, що залишається тільки бігати по колу аби зрозуміти де ти відносно ворога.

Також рекомендую з розумом обирати Пішаків та свої здібності, щоб мати змогу збивати гарпій. Інакше битви з ними перетворяться на біг по колу в очікуванні поки маг з вашої групи влучить своїми закляттями.

Наш відкритий світ найвідкритіший зі світів

Під час анонсу гри розробники відмічали, що ігровий світ Dragon’s Dogma 2 в чотири рази більше світу першої частини. По факту саме так і виглядає, проте сама структура майже не змінилася – ігровий світ відкритий, але пересуватися ви будете дорогами, які нагадують коридори, з невеличкими відгалуженнями вліво та вправо. Відкриті локації є, але левову частку карти світу складають саме вищезгадані коридори.

Тут не те що б мало контенту, його навпаки стало більше, але Dragon’s Dogma 2 страждає від бичу всіх ігор у відкритому світі: дослідження світу не варте того, щоб його досліджувати. На щось дійсно цікаве натрапляєш рідко, але при цьому витрачаєш непомірно багато часу на дослідження околиць. Все зводиться до того, що рано чи пізно ви відкриваєте інтерактивну карту та дивитесь саме те, що було б цікаво саме вам, нехай це зброя, колекційні монети чи унікальний бос.

Ускладнює дослідження світу ще й місцева система телепортації. Всього в грі є декілька (три, якщо я не помиляюсь) точки, куди ви можете телепортуватись. Для телепортації вам потрібен спеціальний камінь, який можна як знайти, так іноді не дуже дешево купити в торговців. Також ви можете розмістити власну точку для телепортації, встановивши спеціальний предмет, кількість яких так само обмежена. Тому більшість часу ви будете просто переміщатись по карті на своїх двох. Додайте сюди доволі нудний менеджмент інвентарю й той факт, що предмети обтяжують як вашого персонажа, так і Пішаків, то бігати туди-сюди доведеться часто.

З позитивного відмічу, що світ став жвавішим. Тут постійно хтось кудись прямує. Це можуть бути як і Пішаки, так і звичайні торговці, або повозки з волами. Якщо поряд розпочинається бій, то вони можуть вам допомогти, або попросять розібратися з ворогами. Будь-який персонаж в грі може померти, навіть квестовий, але на щастя їх можна воскресити в морзі.

А чи був сюжет?

Багато хто грає в рольові ігри заради сюжету та квестів. Baldur’s Gate 3 – одна з кращих ігор минулого року – настільки високо задерла планку якості, що мені здається ми не скоро отримаємо подібну за якістю гру.

Історія в Dragon’s Dogma 2 є, але вона навіть не намагається бути гарною. І як би мені не хотілося це писати в черговий раз, багато в чому повторює послідовність кроків з першої частини. Ви прибуваєте в велике місто, вам дають декілька завдань, де в тому числі потрібно: вбити монстрів, кудись прокрастись та щось підслухати й так далі. Ну і щоб уникнути спойлерів додам, що фінал також в якомусь аспекті схожий на попередню гру.

Додаткових завдань теж не дуже багато. Є як усіма улюблені «принеси-подай», так і завдання на супровід. Часто гра не каже прямим текстом, що вона від тебе хоче, а якщо й каже, то має на увазі щось зовсім не те. В одному з селищ я отримав завдання врятувати хлопчика від вовків. Сам процес пошуку був доволі цікавим: спочатку потрібно було опитати жителів селища, потім – йти по сліду з квітів, які світяться вночі. Після того, як я знайшов хлопця у печері з вовками (як він там не помер до мого прибуття цікавитись не будемо) й розібрався з ними, гра повідомила мене, що потрібно сповістити діда хлопця, який мені це завдання й видав.

Зрадівши, що можна швидко повернутись та отримати нагороду, я стрімголов помчав назад лише для того, щоб зрозуміти, що під «сповістити» малося на увазі «привести його назад». Довелося повертатися та буквально витягати малого з печери, з якої він чомусь виходити не хотів. Благо вміння переносити предмети також працює й на персонажах.

Кожного разу, коли в грі потрібно якимсь чином взаємодіяти з NPC, мені стає тривожно, тому що майже щоразу хтось або перестає йти, або взагалі натрапляє на ворогів, від яких його кожен раз доводиться рятувати.

Набридло бігати? Плати!

Відразу після виходу Dragon’s Dogma 2 зустріла хвиля критики та сотні негативних відгуків в Steam. Окрім жахливої оптимізації для персональних компʼютерів (на консолях теж є проблеми якщо що), в гру без будь-якого попередження з боку Capcom були додані мікротранзакції. Звичайно, що гравців це обурило й будемо чесними є за що.

Я не буду виправдовувати Capcom, але відмічу, що для них додавання такого роду покупок навіть в ігри для одного гравця – це нормальна практика. В Resident Evil 4 можна купити патрони.

Питання виникають, коли ігри починають розроблятися навколо мікротранзакцій. Кожен раз, коли я помирав і в мене не вистачало кристалів для воскресіння, або коли мені треба було телепортуватися я згадував, що можна просто згорнути гру, піти в магазин та розв’язати цю проблему за якихось 34 гривні. Звичайно, що для отримання цих покупок спочатку треба повернутися в місто й ніхто поки що не пропонує воскреснути за горнятко кави на екрані смерті, як це часто роблять в мобільних іграх. Але хто знає, що нас чекає завтра?

В будь-якому випадку Dragon’s Dogma 2 прекрасно грається без будь-яких покупок, але сам факт їх існування в грі для одного гравця може викликати негативні емоції.

Висновок

Dragon’s Dogma 2 важко назвати продовженням. Гра стала кращою, але це не продовження ні в сюжетному, ні в ігровому плані. Покращень дійсно багато, але й мінусів також вистачає.

Чудова бойова система затьмарюється низькою варіативністю ворогів та слабкістю деяких покликань, прекрасний ігровий світ – коридорною структурою, низьким різномаїттям наповнення та додаткового контенту, унікальна система Пішаків – подекуди дивною їхньою поведінкою та схильністю до повторення фраз.

Виходячи з доволі критичного тексту можна зробити висновок, що Dragon’s Dogma 2 мені взагалі не сподобалась. Але в даному випадку критика повʼязана з нерозкритим потенціалом. Гра могла би бути дійсно чимось більшим, ніж перша частина, а по суті є її покращеною версією.

Рекомендую дочекатися патчів, які виправлять оптимізацію, та знижок.