BioShock Infinite: 10 років потому

Цій історії вже десять тисяч років. Завжди є дівчина, завжди башта. Дракон, що стереже дівочу цноту. Хоробрий лицар, що намагається чи то врятувати, чи то вкрасти бранку. Константи та змінні. Константи та змінні. Ми чули цю казку вже багато разів, але часом хочеться почути її знову.

Повернення

Як я вже писав, після знайомства з книгою Джейсона Шраєра «Натисни Reset: Вигорання та відновлення в індустрії відеоігор» я проінсталював вісім зі згаданих в ній ігор, у які, звісно ж, грав і раніше. Цікаво було, як ці старі проєкти сприймаються зараз, після того, що ми почули про непростий процес їх створення. Особливо мене цікавила BioShock Infinite, тому що саме цій грі та студіям, що працювали над нею, присвячена левова частка книги.

Що ж, знаючи зараз, яким засранцем та самодуром був під час розробки BioShock Infinite Кен Левін, можна лише поважати його впертість та самовпевненість, тому що, схоже, саме завдяки цим вадам ми отримали одну з найкращих ігор усіх часів. Так, Кен поводив себе як справжній мудак, але ніхто і не обіцяв, що працювати з геніями легко. Так, багато хто з розробників ненавидів Левіна за його ставлення до команди, але разом з тим вони вдячні за те, що працювали над такою грою.

Десять років потому

Як BioShock Infinite грається через десять років після релізу? Чудово! Нарешті можна встановити максимальні налаштування графіки і насолоджуватися плавною грою. На залізі шестирічної давнини BioShock Infinite просто літає, видаючи 140+ fps і не просідаючи навіть у найдинамічніших моментах. При цьому завдяки стилізованій графіці гра і зараз виглядає просто чудово.

Так, можливо тут трохи не вистачає усіх цих новомодних штучок типу трасування променів та глобального освітлення. З іншого боку, найпоширеніша відеокарта ПК-геймерів – це все ще GeForce GTX 1650, тож більшість все одно не побачать усі ці високотехнологічні витребеньки.

Зате в BioShock Infinite є чудова історія, харизматичні персонажі, кожен з яких – особистість із власною мотивацією, гарно прописаний та збудований світ з купою цікавих деталей, і дійсно непогана (особливо у порівнянні з першими частинами BioShock) шутерна частина.

Гра, яка кусає себе за хвіст

Вдруге проходячи гру, історія та фінал якої вам гарно знайомі, можна не зациклюватися власне на сюжеті, а зайнятися пошуками натяків, відсилок та секретів, які заховали у грі розробники. Натяків на те, що чекає Букера та Елізабет попереду, натяків на перші дві частини гри. Прораховувати розгалуження; світи, які відвідують герої; кількість стрибків, які вони здійснили; кількість та походження дівчат у фіналі тощо.

BioShock Infinite – це гра, яка кусає себе за хвіст. Гра, для якої, як для фільмів Крістофера Нолана, треба малювати схеми та діаграми (до речі, де вже той Oppenheimer!). Свого часу BioShock Infinite сварили саме за те, що після BioShock 1 та BioShock 2, з їх безмежними можливостями, третя частина – це майже лінійний шутер, який має мало спільного з жанром іmmersive sim, до якого відносились перші ігри. Але правда у тому, що для того, щоб зациклити серію, Кену Левіну була потрібна саме лінійна гра, останній ланцюжок, що замикає коло.

Він хотів закінчити цю історію саме так, як він це бачив, не даючи гравцям особливої свободи, щоб вони не відривалися від історії. Насправді якщо придивитися, багато елементів існують тут лише для того, щоб підштовхнути гравця до потрібного настрою, маніпулюючи його емоціями. У справжньому іmmersive sim зробити це було б складніше, ніж у чистому шутері. Зайві рольові елементи гальмували б гравця, збиваючи темп історії, який тут вкрай важливий.

Burial at Sea

Свого часу я пропустив DLC до BioShock Infinite, хоч і купував гру в максимальній комплектації. «Почекаю, коли вийдуть усі частини та пограю в усе разом», – сказав я собі й звісно ж, забув про гру на 10 років, вистачало інших цікавих проєктів. Що ж, зараз ніщо не заважало мені насолодитися додатковими порціями Infinite.

У Clash in the Clouds я награв хіба що 30 хвилин, тому що ці бойові арени, зібрані в щось на кшталт шутерної roguelike, насправді не дуже цікаві. Інша справа – Burial at Sea. Ці два DLC повертають нас у Rapture за декілька днів/годин до його падіння, яке ми бачили у BioShock 1/2. Burial at Sea створює ще один зв’язок між іграми, додатково зациклюючи серію. Змій ще раз кусає себе за хвіст. Тому що… ні, не буду спойлерити найцікавіше.

При цьому ці DLC ще і відрізняються по геймплею. Якщо в Burial at Sea – Episode 1 ви граєте за Букера і це майже симулятор виживання, бо патронів тут вкрай небагато, то в Burial at Sea – Episode 2 ви керуєте Елізабет і це вже справжній іmmersive sim з наголосом на stealth. Геть інший геймплей, без усіх цих спецздібностей.

Крім того, Burial at Sea демонструє нам не лише передісторію подій BioShock 1/2, а й показує події BioShock Infinite під геть іншим кутом, змушуючи по-іншому подивитися на деяких ключових персонажів основної гри. І так, ви майже зустрінете самі себе.

Чесно кажучи, я б оцінив Burial at Sea – Episode 1/2 навіть вище, ніж основну гру. Це найвища точка серії, катарсис.

Бонуси

Якщо ви збираєтеся ще раз грати у BioShock Infinite, я дуже наполегливо раджу вам прочитати перед цим книгу Джейсона Шраєра «Натисни Reset: Вигорання та відновлення в індустрії відеоігор», яку я вже згадував на початку. Тоді гра буде сприйматися геть інакше. Вважайте це таким собі режисерським коментарем до гри.

Крім того, я раджу звернути увагу на артбук The Art of BioShock Infinite (на жаль, українською він не видавався). Тут можна побачити, скільки різних варіантів дизайну і навіть деяких геймплейних механік було викинуто з гри на шляху до релізу. Так, Кен Левін, звісно, чортів геній, але я не розумію, як підлеглі не прибили його у процесі.

Judas

Чесно кажучи, я розумію Кена Левіна. Після роботи над BioShock Infinite він не просто вигорів, він згорів вщент. Схоже, він зрозумів, що вже ніколи в житті не створить нічого більш значущого, більш прекрасного. Саме тому він вирішив розпустити студію та зайнятися чимось меншим. І майже на 10 років замовк.

Студія Ghost Story Games була офіційно створена у 2017 р., але насправді це лише ребрендинг колишньої Irrational Games, яку Левін розігнав у 2014 р. Ця невеличка команда, що залишилася, мала розробляти щось, що сам Левін називає «наративним Lego», конструктором історій, які створюють самі гравці під час проходження.

З 2015 року Левін розповідає, що перша гра студії буде «науково-фантастична історія з перспективою від першої особи». Лише наприкінці 2022 р. ми вперше побачили цю гру, Judas. І здається, правильніше було б назвати її BioShock: Judas. Дати виходу у гри поки що нема, але раніше 2025 р. я б її не очікував. Це ж Левін.

Я не вірю в те, що Кен Левін перестрибне самого себе і створить щось краще за BioShock Infinite. Насправді Judas має більше шансів взагалі ніколи не вийти. Радий буду помилятися. Все ж таки дива трапляються.

P.S. Ми добре знаємо, що цього тижня нарешті вийшов ремейк найпершого з immersive sim – System Shock (1994). Але… пограйте краще в BioShock Infinite, здається, ця гра зовсім не застаріла.

До 14 червня BioShock Infinite коштує в Steam лише 97 грн. А Bioshock Infinite + Season Pass Bundle з усіма контентними DLC – лише 162 грн. Це дуже вигідна пропозиція.