Після невдалого релізу «Чистого неба», який отримав змішані відгуки від гравців та критиків і досі вважається найслабшою частиною Сталкера, розробники вирішили зробити велику роботу над помилками в наступній частині під назвою «Поклик Прип’яті». Гру планувалося зробити з акцентом на дослідження ігрового світу, на відміну від надмірної кількості стрільби та екшена в попередній частині.

Однією з найбільших складностей під час розробки стала назва гри, бо в той час відома серія ігор Call of Duty набирала популярність і розробники Сталкера боялися проблем з авторськими правами, бо англійською їхня гра називалася Call of Pripyat. Але згодом виявилося, що англійське словосполучення Call of можна спокійно використовувати й культову назву залишили.

Вже 30 квітня 2009 року проєкт було анонсовано, а на офіційному сайті GSC Game World був короткий опис сюжету, нововведень та показані кілька скріншотів гри. Сама S.T.A.L.K.E.R.: Call of Pripyat вийшла 2 жовтня 2009 року і на відміну від попередниць отримала досить непогану оптимізацію. Баги були, вильоти теж, ігрові скрипти не завжди працювали, але за місяць розробники виправили більшість проблем. Існує легенда, що гравці, які купили гру на релізі не могли потрапити до фінальної локації «Прип’ять», бо через технічну помилку гра на цьому моменті завершувалася. Насправді це була злита піратами версія гри за тиждень до релізу «Поклику Прип’яті» 25 вересня. Тому враховувати досвід цих людей не вважаю за потрібне.

Я у своєму проходженні «Поклику Прип’яті» зустрів мінімум багів і це дійсно найбільш стабільно працюючий Сталкер в який мені довелося грати. Пройшов гру за 20,6 години, включно з майже всіма додатковими завданнями, яких у грі нараховується 62 і готовий ділитися враженнями! Сьогодні ми дізнаємося чи варто грати в «Поклик Прип’яті» через 15 років після виходу гри!

Зона знову кличе, сталкери!

Гра з самого початку показує наскільки вона відрізняється від попередників. Замість вступного CGI ролику ми бачимо набір статичних картинок і велику кількість озвученого тексту. Можна спочатку подумати, що розробникам було лінь створити гарний ролик чи у «Поклику Прип’яті» була нестача бюджету, але насправді так було зроблено спеціально. Бо це єдина гра серії, яка одразу пояснює гравцю бекграунд та сюжет.

Ви відразу дізнаєтесь, коли стався вибух на ЧАЕС, як утворилася Зона, хто такий Стрілець і що він зробив, за кого ви будете грати та в чому полягає ваша місія. В попередніх частинах гравець тільки через якийсь час починав розуміти, яким чином функціонує оточуючий світ, на початку було дуже багато питань.

У «Поклику Прип’яті» навіть без проходження попередніх ігор ви будете в курсі всіх справ одразу. Є люди, яким цей підхід не подобається, але я вважаю це однозначно плюс, бо гра відчувається більш самобутньою. Попередня частина під назвою «Чисте небо» місцями без знань сюжету «Тіні Чорнобиля» дуже важко сприймалася, особливо фінал. А в «Поклику Прип’яті» вам одразу все пояснили, можна тепер переходити до виконання своєї ігрової місії.

Початок гри можна описати так: «На території Зони таємничим чином розбилися п’ять військових вертольотів. СБУ направила майора Дегтярьова під прикриттям розвідати ситуацію». На карті для гравця відмічають п’ять точок падіння вертольотів і далі вас очікує повна свобода дії. Можете обходити їх як хочете, в будь-якому порядку. Окрім п’яти ключових сюжетних точок, по всій карті кільцями відмічені точки інтересу. Там може бути аномалія, база ворогів, рідкісний мутант чи зустріч з цікавим персонажем.

На відміну від попередніх частин, де ви одразу починали гру з селища сталкерів чи бази «Чистого неба», тут ви повністю самі.

Я вважаю, що підхід, коли вам дають ціль і свободу її виконання набагато краще підходить цій серії ігор, ніж звичайний лінійний сюжет. Якщо в попередніх частинах поза сюжетом було робити насправді нічого, бо не було стимулів досліджувати територію, якою ви пересуваєтеся, то «Поклик Прип’яті» змушує вас забути взагалі за існування вертольотів, поки ви повністю не дослідите локацію.

Всього їх у грі три: Затон, околиці заводу «Юпітер» і Прип’ять. Розробники з GSC цього разу брали не кількістю цікавих місцевостей, а їхньою якістю, бо перші дві локації мають стільки квестів та секретів, що за їхнім виконанням можна провести десятки годин. Або ви можете просто проходити сюжетну частину гри, «Поклик Прип’яті» ні до чого не зобов’язує, але дуже добре винагороджує, якщо трохи зіб’єтеся зі шляху і замість чергового вертольоту вирішите знайти легендарний артефакт «Оазис».

Скадовськ, наче невеликий корабель, проте тут стільки крутих персонажів та неймовірних історій, що ви запам’ятаєте проведений тут час на все життя!

Мій персонаж на початку гри потрапляє на локацію Затон і починає знайомитися з колоритними другорядними персонажами, які проводять весь свій вільний час на кораблі під назвою Скадовськ, серед яких:

Торговець на ім’я Борода, який тримає цю точку, продає різні товари і може вигідно купити у вас артефакти;

Шустрий, якого ми вже знаємо з попередніх ігор. Хлопець дарма часу не втрачав і став непоганим торговцем зброєю, який може добути навіть екзоскелет за дуже великі гроші;

Приємно бачити кар’єрне зростання другорядних персонажів між іграми!

Механік Кардан, чоловік з золотими руками, який за горілку поставить будь-який апгрейд на вашу зброю.

Бандит Султан, який хоче змістити Бороду і зробити Затон бандитською територією;

Медик Тремор, у якого можна закупитися аптечками;

Та ще багато цікавих особистостей.

Від сталкерів Скадовська я понабирав квестів і дізнався, що до вертольота СКАТ-3 мені може допомогти дістатися місцевий відлюдник на ім’я Ной. Живе він символічно в старій баржі, відстрілює всіх непроханих гостів і тримає як домашнього улюбленця пса-мутанта.

Мужик непоганий, але недосвідченого гравця може випадково і вбити.

Він мені допоміг знайти вертоліт, я його дослідив і вирішив виконати додаткові завдання, які узяв до цього на Скадовську.

Попередні ігри одразу відбивали в мене будь-яке бажання брати додаткові завдання в різних персонажів, бо це були як правило однотипні нудні місії на кшталт «піди, замочи 10 собак, вертайся назад і заново». Але цього разу розробники реально постаралися і зробили дійсно цікаві другорядні завдання.

«Поклик Прип’яті» не тільки має якісні квести, які ще й наділені сюжетною та геймплейною варіативністю, а також пропонує гравцю абсолютно нову постановку завдань. Раніше вас гра буквально вела за ручку, наче маленьку дитину, все було відмічене на карті, а нестандартні ситуації виникали лише через баги. Цього разу все змінилося. Наведу декілька прикладів квестів, щоб ви відчули, наскільки гра стала цікавішою.

Один з перших квестів, які може виконати гравець. Борода каже, що на одному з кораблів сталкери бачили дивне сяйво, потрібно перевірити. Ви йдете на цей корабель і знаходите артефакт, який і був причиною сяйва, але на виході вас зустрічає інший сталкер і просить його віддати, бо він йому дуже потрібен. І у вас з’являється вибір: віддати, залишити його у себе чи одразу застрелити цього персонажа. Такі вибори тепер з’являтимуться весь час і навіть впливатимуть на долі другорядних персонажів в їхніх персональних квестах. Наприклад, якщо дізнатися що сталося з друзями Кардана, у героя буде абсолютно інше завершення власної історії.
Пошук сталкера на ім’я Сорока. В один момент сталкер на ім’я Гонта каже, що його колишній побратим на ім’я Сорока зрадив їхню групу і втік. Гонта його розшукує і просить з цим допомогти. Гра не ставить точку на карті, а просто записує цю історію в журнал. Ви маєте розпитувати у різних людей про цього сталкера та звертати увагу на поведінку незнайомців. Якщо будете уважним та виконуватимете інші додаткові квести, точно знайдете зрадника. Попередні частини просто б одразу вказали місцезнаходження Сороки й вам залишалося до нього дістатися та вбити. А тут ціле розслідування, до якого ви періодично повертаєтеся, бо після виконання інших додаткових завдань отримуєте нові докази та підказки. Навіть після виявлення Сороки ще буде кілька абсолютно різних варіантів як з ним вчинити.
Так само гра не підказує нічого у квестовому ланцюгу з кровососами. Ви починаєте знаходити знекровлені трупи сталкерів і перша підозра припадає на цих культових монстрів. Але навіть після знешкодження їхнього кубла, сталкери продовжують помирати за дивних обставин. Сама місія зі знищенням кровососів дуже атмосферна та моторошна, бо ви побуваєте в їхньому лігві, де їх кілька десятків, а далі ще й детективна історія з цікавою розв’язкою. Не дарма цю місію згадують більшість гравців з любов’ю і вона вважається однією з найкращих в грі!

Один невірний рух і ви труп!

Є квести на кшталт «визволити сталкера Мітяя з полону бандитів». Здавалося б, банальне завдання «піти та всіх перестріляти». Але гра мене реально здивувала. Я прийшов на переговори до бандитів і ті сказали, що можуть відпустити Мітяя за гроші або за артефакт. Хотілося їх вбити одразу, але моє спорядження було не готовим до бою з такою кількістю бандитів. Тому я вирішив повернутися потім. І тут почався викид! В «Поклику Прип’яті» допрацювали цю механіку, тепер викиди стаються кожен день в будь-який момент. Під час цього процесу не тільки гравець, а й абсолютно всі NPC стараються десь сховатися, бо як вони цього не зроблять, то реально загинуть і потім з них можна щось цінне підібрати.

Ось так виглядає викид, який супроводжується миготінням і дає чіткий сигнал гравцю сховатися. Мітяй зобов’язаний цьому викиду життям!

В моїй ситуації склалося так, що бандити з усієї бази, яка була чималою, пішли в укриття, де я вів перемовини. І тут у мене виникла ідея. Як тільки викид завершився, я взяв кілька гранат, вибіг і кинув їх в те приміщення, вбивши половину ворогів. Далі спокійно перестріляв тих, хто залишився та отримав від «Долгу» багато грошей за порятунок їхнього побратима. Цей момент запам’ятався мені надовго, бо я розумію, що викид стався абсолютно випадково і сотні інших гравців проходили цю місію інакше. Це не скрипт чи заготовлена сцена, просто так вийшло скористатися механікою гри. В цьому і сила дійсно великих проєктів, бо вони дарують кожному індивідуальний досвід, яким потім дуже цікаво ділитися з іншими.

Як ви можете зрозуміти, додаткові завдання вийшли на неймовірно високий для серії рівень. Звісно, в порівнянні з іншими іграми подібного жанру того часу на кшталт Fallout 3 вони виглядають вже не так вражаюче, але розробники дійсно старалися максимально розважити гравців. Хто знає, може в «Серці Чорнобиля» буде такий же якісний стрибок квестів, як між іграми «Відьмак 1» і «Відьмак 3». Бо різниця між «принеси 10 хвостів собак» і квестом про вбивць сталкерів десь так і відчувається.

«Поклик Прип’яті» також зробила чимало нововведень, які значно покращували досвід гри:

По-перше, тепер в грі можна спати й за допомогою цього промотувати ігрові години. Тепер якщо ви хочете йти в подорож вранці, не потрібно стояти на місці біля вогнища та чекати хвилин 15-20, поки пройде ніч в грі й стане світло. Просто підходите до ліжка у відповідному місці й спите скільки хочете. Досі дивуюся, чому розробники не впровадили цю механіку ще в «Тіні Чорнобиля».

По-друге, баланс гри змінився в сторону знищення мутантів. Перестрілки між вами й великими групами людей тепер відбуваються досить рідко, найчастіше ви будете боротися з невеликими бандами, по 5-7 чоловік. Натомість мутантів стало більше, стикатися з ними доводиться регулярно, а вбивати їх складніше. На мою думку, така зміна основного противника значно логічніша для серії ігор S.T.AL.K.E.R., бо раніше це виглядало навіть комічно, коли у звичайних бандитів на базі людей не менше ніж у «Свободи» чи «Долгу». Мутанти це візитна картка гри й деякі зустрічі з ними наганяють страху, варто лише згадати як в одній з печер Контролер телепатією передає моторошним голосом гравцю послання: «Йди звідси, мужик».

Снорки такі ж стрибучі як і завжди.

Цієї частини розробники ввели двох нових мутантів:

Бюрер – мутант в капюшоні, який керує гравітацією і кидає в гравця важкими предметами, зокрема може вибити імпульсом зброю з рук. Істота прикольна, але забивається легко ножем, бо його вибити атакою з рук Бюрер не здатний.

Химера – справжній виклик для сталкера. Великий і стрьомний монстр, якого непросто вбивати навіть в екзоскелеті. Кожна зустріч з цією істотою запам’ятається вам надовго.

Єдиний монстр в усій грі, якому все одно на ваш екзоскелет та прокачаний автомат.

По-третє, система A-life, яка симулює життя всередині Зони була значно покращена. Тепер сталкери діють максимально наближено до реального життя: не тільки ходять групами, розбивають табори, відбивають атаки мутантів та бандитів, а й добивають лежачих ворогів і навіть збирають цінні предмети з їхніх трупів, а мутанти пожирають мертві тіла NPC. Ви можете підійти до групи сталкерів, спитати, куди вони йдуть і піти з ними. Таким чином була реалізована система швидкого переміщення по грі.

Кожен мутант має власні особливості поведінки, наприклад, собаки пересуваються в основному зграями та розбігаються якщо ви почнете стріляти, натомість кровососи будуть з вами битися до кінця. Будь-яка жива істота під час викидів намагається сховатися в укритті, інакше смерть. Ще ніколи до цього Зона не відчувалася настільки живою та непередбачуваною!

Щодо невеликих, але досить вагомих виправлень, в порівнянні з «Чистим небом» була оновлена стрільба, тепер кожна пушка відчувається по-різному як в «Тіні Чорнобиля», плюс покращення зброї зробили цікавішим. Нарешті тайники можна відкривати просто якщо ви їх знайшли, не потрібно спочатку добувати інформацію про них! Завдяки цьому покращенню гравці отримали стимул обходити кожен метр в пошуках спорядження чи запасів їжі та ліків. Пошук артефактів став більш продуманим, тепер вони знаходяться в окремих точках інтересу, які являють собою чудернацькі аномалії. В одному місці буде смертельний газ, в іншому з землі будуть йти стовпи вогню, тому потрібно бути дуже обережним під час пошуку цінних камінців.

Артефакти знову з’являються після викидів і це змушує гравця повертатися в аномальні місця, бо продати цей скарб можна за дуже хороші гроші.

Легендарний «Оазис» – найрідкісніший та найцінніший артефакт з усіх!

Самі локації стали більш комплексними. Якщо в попередніх іграх місцевості насправді були досить невиразними та запам’ятовувалися опосередковано, умовно на Янтарі багато зомбованих, на Смітнику бандити, на Кордоні Сидорович та військові, то на Затоні можна одразу зустріти зомбованих, всі види мутантів, окрім боліт та лісів присутні промислові об’єкти, які цікаво досліджувати.

Неможливо в такі моменти намилуватися красою місцевого світу!

Нарешті гравці отримали можливість саме погуляти по Прип’яті! В попередніх частинах інші райони цієї локації фігурували в основному як поле бою і між постійними перестрілками навіть не залишалося часу просто роздивитися титанічну працю розробників з відтворення цього міста. В третій частині ніхто вас не підганяє, можна відвідати кожну точку інтересу та дослідити такі цікаві локації як: Дитячий садок, Кінотеатр «Прометей», КБО «Ювілейний» та багато інших місць, перенесених з реальності в гру.

Загалом, «Поклик Прип’яті» – це велика і потужна робота над помилками, розробники покращили абсолютно всі слабкі моменти попередніх частин. Єдине що погіршили – це графіку. «Чисте небо» досі найкрасивіший Сталкер, на мою думку, проте «Поклик Прип’яті» значно краще працює і це загалом найбільш оптимізована гра серії S.T.A.L.K.E.R.

Після виконання всіх сюжетних та додаткових квестів на Затоні та Юпітері, Дегтярьов збирає команду мрії й відправляється на останню локацію Прип’ять. Там ви зустрінете одного дуже важливого для цього світу персонажа і в фіналі матимете останній вибір: залишитися в Зоні чи покинути її.

Як бачите, сюжет «Поклику Прип’яті» цього разу вийшов менш комплексним, але це аж ніяк не мінус гри, бо саме деталі цієї історії й викликають інтерес. До того ж «Поклик Прип’яті» має дуже великий потенціал для повторного проходження. В кінці гри ви побачите відеоролик, в якому буде показана доля майже всіх другорядних персонажів, локацій, самого майора Дегтярьова. Дещо подібне ми бачили в другій та третій частині «Відьмака», але «Поклик Прип’яті» досі знаходиться на якомусь абсолютно недосяжному рівні, бо сумарно можна отримати 294 912 можливих варіантів фіналу.

Найбільше вражає, що грає роль як ваше втручання, так і ваша бездіяльність. Наприклад, якщо ви пропустили один з квестів і не врятували якогось персонажа, він помре і буде відповідний слайд. Саме це і стає причиною повторного проходження гри, бо я при першому проходженні пропустив квест про загін «Моноліту», який вийшов з-під його контролю, і для мене ця історія завершилася нічим. А можна було допомогти їм, потім одного з монолітівців завербувати, разом пробиватися до Прип’яті й там в історії цього персонажа буде кілька абсолютно різних результатів, які також відображатимуться в фінальному ролику.

Навіть не уявляю, за яких умов у двох людей може повністю співпасти проходження і це лише сприяє обговоренню та повторній спробі пройти гру. Я іноді читаю про досвід інших людей в «Поклик Припяті» і кожен раз дивуюся, бо в грі такого взагалі не бачив. Це один з таких проєктів, який дивуватиме і після другого, і після третього проходження, бо завжди будуть секрети чи приколи, які ви могли пропустити!

Доля майора Дегтярьова лише одна з 19 сюжетних ліній, розв’язку яких ви можете побачити в фіналі.

«Поклик Прип’яті» дійсно неймовірна гра, але гравці відреагували на її вихід значно прохолодніше, ніж вона того заслуговувала. З точки зору оцінок, це найбільш високооцінена частина серії, проте продажі в гри були нижчі ніж в попередників. «Чисте небо» свого часу зіпсував багатьом враження від Сталкера, до того ж на рік раніше вийшов легендарний Fallout 3, після якого «Поклик Прип’яті» виглядала біднішою.

Третя частина Сталкера була значним прогресом для серії, але не для ігрової індустрії, що й пояснює такий холодний прийом. Але з часом гравці оцінили гру як вона того заслуговує, про що свідчать десятки, якщо не сотні відео на YouTube, різні статі та ігрові модифікації через багато років після виходу. До речі, модифікацій до гри так багато, що можна окрему статтю виділяти для їхнього опису!

«Поклик Прип’яті» однозначно варта проходження у 2024 році! Вона подарувала людству «саме того Сталкера», якого обіцяли розробники ще в першій частині та змусила нас по-справжньому відчути світ Зони: гнітючий, моторошний, жорстокий, але такий привабливий і цікавий, що досліджувати його хочеться вічність!

Прощаємося ми зі всесвітом Сталкера ненадовго, бо вже 5 вересня (якщо знову не перенесуть) вийде нова частина під назвою «S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля», на яку теж буде огляд, але пізніше цього року. Гарантую, що будуть традиційні проблеми з оптимізацією і для найкращого досвіду гри треба буде почекати кілька місяців поки все полагодять. Але чекаю на «S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля» з нетерпінням і сподіваюся, що GSC Game World не підведуть і представлять світові гідного спадкоємця культової трилогії.

Інші частини цієї серії матеріалів:

Хроніки S.T.A.L.K.E.R. Тінь Чорнобиля. Чи варто грати в 2023 році?

Хроніки S.T.A.L.K.E.R. Чисте Небо. Враження від гри у 2023 році.