Минулого разу ми розповідали про поточний стан Міжнародної космічної станції та космічні станції минулого та сучасності. Тепер час поговорити про те, що буде, коли програма підтримки МКС припиниться, а до цього залишилося не так вже й багато часу. Які станції на заміну цьому колосальному міжнародному проєкту пропонують космічні агенції різних країн та приватні компанії, що почали проявляти ініціативу в цій сфері. Почнемо з проєктів космічних агенцій.
Про плани розбудови та експлуатації китайської космічної станції Tiangong ми вже писали у першій частині цього матеріалу.
"Проєкти" Російськой орбітальной служебной станції (РОСС) та Лунной Орбитальной Станції (ЛОС) не варто й розглядати – це традиційні російські "роспіл" та "халфінг", з ймовірністю близькою до 100% нічого з обіцяного не розпочнеться ні у 2027, ні у 2029, ні в будь-якому іншому році. Тож подивимось на проєкти інших агенцій.
Lunar Gateway, США / ЄС / Канада / Японія / Об'єднані Арабські Емірати, 2027 рік
NASA начебто не зацікавлена у повторені досвіду експлуатації МКС, тому віддає навколоземний простір приватним компаніям та станціям, натомість зосередившись на місячній програмі Artemis. Саме у рамках Artemis і має бути побудована проміжна навколомісячна космічна станція Lunar Gateway. У цьому проєкті беруть участь космічні агенції США, Європейського Союзу, Японії, Канади та Об'єднаних Арабських Еміратів. Тобто та ж сама компанія, що працювала над МКС, але місце росії зайняли OAE. Lunar Gateway має бути готова прийняти астронавтів місії Artemis IV, що запланована на вересень 2028 року, тож строки вже піджимають.
За структурою Lunar Gateway – це типова модульна станція на кшталт "Мир", але суттєво менша за розміром, через складність доставки великих модулів на місячну орбіту. Загальний герметичний об'єм станції лише 125 м³, тобто майже втричі менше ніж у "Миру", Skylab чи Tiangong у сучасній конфігурації. Станція розрахована на прийом чотирьох астронавтів протягом 30 днів, тобто лише екіпажу місій Artemis, два члени якого залишаться на орбіті, а два мають відправитися на Місяць. Ні про яке довготривале чи постійне перебування на місячній орбіті поки що не йдеться.
На відміну від навколоземних станцій, які знаходяться майже на колових орбітах, Lunar Gateway буде обертатися на так званій Near-rectilinear halo orbit (майже прямолінійна гало-орбіта) з периселенієм у 3000 км та апоселенієм 70 000 км, виписуючи складні фігури у системі Земля-Місяць. Один оберт навколо Місяця займає аж 7 днів.
Будівництво Lunar Gateway має розпочатися у 2027 році після того, як ракета-носій SpaceX Falcon Heavy доправить до місячної орбіти два основних модулі станції – Power and Propulsion Element (PPE) та Habitation and Logistics Outpost (HALO). Наступні модулі планується доставляти у ході місій Artemis разом з місячними кораблями Orion MPCV та астронавтами за допомогою ракети-носія SLS Block 1B. Тобто це супутнє до Orion навантаження, тому самі модулі невеликі за розміром. Усього заплановано три або чотири подібних польоти у 2028, 2030, 2031 та, можливо, 2032 році.
Основний енергетичний модуль станції, Power and Propulsion Element (PPE), заснований на дизайні космічного буксира, запропонованого для місії по захвату невеликого астероїда Asteroid Redirect Mission, яка була скасована NASA у 2018 році. PPE має масу 5 000 кг, але половину складає паливо для двигунів. Крім хімічних двигунів PPE буде оснащений електростатичними двигунами на ефекті Холла, а також сонячними панелями з продуктивністю 60 кВт. PPE проєктувала та збирала Maxar Technologies (так, та сама, супутникові знімки якої використовують наші військові). Модуль вже випробовують та збирають, нещодавно відбулося тестове розгортання сонячних панелей.
Другий модуль, що полетить до Місяця разом з PPE, жилий Habitation and Logistics Outpost (HALO), виготовляє франко-італійська Thales Alenia Space, а інтеграцією переймається Northrop Grumman. Навесні 2025 року український Ан-124 доправив цей модуль до США.
Дизайн Habitation and Logistics Outpost (HALO) заснований на дизайні вантажного корабля Enhanced Cygnus від Northrop Grumman / Thales Alenia Space, який вже багато років займається постачанням припасів на МКС. Цікаво, що своєю чергою Cygnus заснований на дизайні герметичних модулів Multi-Purpose Logistics Module, які розміщували у вантажному відсіку Space Shuttle. Така собі спадкоємність, мінімалістичний дизайн та економія коштів, тим більше, що система життєзабезпечення для цих кораблів/модулів вже тестувалася. Але так, житловий модуль буде трохи затісний після МКС.
Щодо інших модулів. I-Hab – додатковий житловий модуль з доступним об'ємом 10 м³ від Thales Alenia Space, який має доставити Artemis IV у вересні 2028 року. Тут будуть чотири стикувальних порти, шлюз, туалет, спортзал, холодильник, контрольні панелі тощо. European System Providing Refueling Infrastructure and Telecommunications (ESPRIT) від Thales Alenia Space з додатковими паливними баками, стикувальними портами та невеличким коридором з вікнами полетить у березні 2030 року з Artemis V.
Четвертий модуль, Crew and Science Airlock Module, це шлюз для виходу у відкритий космос, спільної розробки Mohammed Bin Rashid Space Centre (ОАЕ) та Thales Alenia Space. Його у березні 2031 року має доставити місія Artemis VI. Доля ще одного модуля, логістичного Gateway Logistics Modules, який має побудувати Canadian Space Agency, ще не вирішена. Якщо його підтвердять, то запуск відбудеться у березні 2032 року в рамках місії Artemis VII.
Проєкт Lunar Gateway багато критикували за марнування коштів, дивний вибір орбіти, що наражає астронавтів на небезпеку в разі помилок при посадці на Місяць, ускладнення місій Artemis тощо. Після погроз адміністрації Трампа щодо скорочення бюджету NASA з'явилися навіть чутки про припинення проєкту, але в рамках One Big Beautiful Bill Act, що було підписано 4 липня 2025 року, Lunar Gateway отримала повне фінансування.
Начебто Lunar Gateway має стати своєрідним містком для початку колонізації Місяця та Марсу. Але перша довготривала місія на Місяці почнеться лише у 2035 році, якщо ці строки не посунуть. Подивимося.
Bharatiya Antariksh Station, Індія, 2028 рік
Навколоземна космічна станція Bharatiya Antariksh Station – частина пілотованої програми Indian Space Research Organisation (ISRO). Враховуючи, що індійська програма створення пілотованих кораблів Gaganyaan гальмує, дати реалізації цього проєкту поки що теоретичні.
Перший непілотований орбітальний політ корабля Gaganyaan заплановано на кінець 2025 року, а перший пілотований на 2027 рік, як ракета-носій буде використовуватися HLVM3. Командир майбутньої місії, груп-капітан Шубханшу Шукла, вже побував у космосі у рамках Axiom Mission 4 у червні-липні 2025 року.
Bharatiya Antariksh Station – це модульна станція з п'яти модулів, один з яких центральний стикувальний. Станція буде мати вагу 52 т та розміри 27×20 м, тобто вона вдвічі менше китайської Tiangong у поточному стані. Герметичний об'єм складе 265 м³, жилий – 105 м³. Станція має короткочасно приймати до 6 гаганьятрі (індійські астронавти) на двох кораблях Gaganyaan, постійна експедиція складе 2-4 людини.
У вересні 2024 року програма отримала фінансування. Перший базовий модуль має опинитися у космосі у 2028 році завдяки ракеті-носію HLVM3. Наступні запуски заплановані на 2030, 2032, 2033 та 2034 рр. У 2031 році має відбутися перше короткочасне відвідування станції, у 2032 р. – місія середньої тривалості й у 2033 р. довготривала місія. На 2035 р. запланована друга фаза розширення станції.
У травні 2025 року ISRO та European Space Agency (ESA) підписали декларацію про співпрацю. ESA має допомогти ISRO з тренуванням гаганьятрі, операціями рандеву та стикування, вантажними кораблями. Можливі й відвідування Bharatiya Antariksh Station європейськими астронавтами.
Враховуючи, що гроші на цей проєкт вже виділені, й Індія дуже не хоче поступатися у чому-небудь Китаю, попри свою початкову стадію проєкт Bharatiya Antariksh Station виглядає як такий, що доведуть до кінця.
Ми вирішили не включати до переліку станцій від космічних агенцій Japanese Space Station Module від JAXA та Mitsui & Co., через те, що концепція цього проєкту ще не визначена. Чи то буде просто модуль, який зістикують з однією з майбутніх комерційних станцій, чи то окрема однооб'ємна станція/модуль, поки що невідомо. Далі розглянемо комерційні станції.
Haven-1, Vast (США), 2026 рік
Засновник аерокосмічної компанії Vast Джед Маккалеб дуже хоче бути творцем першої у світі комерційної космічної станції. Тому Haven-1 вже має точно визначену дату запуску – травень 2026 року (ракета носій – Falcon 9 Block 5) та навіть дату запуску першої місії відвідування Vast-1 – червень 2026 року (корабель відвідування – SpaceX Crew Dragon). Тривалість місії – до 30 днів. До речі, починав Джед Маккалеб з розробки програмного забезпечення, наприклад утиліти для peer-to-peer обміну файлами eDonkey2000.
Haven-1 – однооб'ємна станція, яка не в змозі самостійно підтримувати свою функціональність тривалий час, покладаючись у цьому на кораблі відвідування та постачання.
Проєкт Haven-1 вражає дизайнерським інтер'єром без зайвих деталей, який більш підійшов би якомусь дорогому готелю, окремими невеличкими каютами екіпажу та величезним оглядовим куполом діаметром 1,1 м. А також тим, що усі додаткові відсіки, службове та лабораторне обладнання ховається за панелями що відкидаються, а не виставлені на загальний огляд як на МКС.
Haven-1 має масу 14 600 кг, герметичний об'єм 80 м³, житловий 45 м³. Сонячні панелі мають видавати 13,2 кВт, життєзабезпечення підтримується кораблем SpaceX Crew Dragon. Станція розрахована на перебування 4 людей протягом 14–30 днів. Загалом життєвий цикл Haven-1 розраховано на 4 місії впродовж 3 років.
При тому, що станція виглядає як космічний готель для туристів, на ній буде наукове обладнання і можливість проводити експерименти. Наприклад, заплановано експеримент по імітації місячної гравітації.
Хоча компанія Vast заснована лише у 2021 році, вона має власні виробничі потужності, вже придбала розробника ракетних двигунів Launcher, уклала контракт з SpaceX не лише на доставку екіпажів, а на використання на майбутній станції лазерного зв'язку SpaceX Starlink. Ба більше, компанія вже має проєкт модульної станції Haven-2, з якою планує взяти участь у програмі NASA Commercial LEO Destinations.
Vast регулярно звітує про прогрес розробки Haven-1 та окремих систем станції. До кінця 2025 р. компанія має запустити на орбіту місію Haven Demo, супутник, на якому буде перевірятися робота деяких систем та програмного забезпечення майбутньої станції.
І хоча уся історія Vast дуже схожа на казку, а виставлені строки виглядають геть нереальними, подивимося як воно буде, бо цей проєкт складає враження життєздатного.
LIFE Pathfinder, Sierra Space (США), 2026 рік
LIFE Pathfinder – це тестова версія надувного модуля Large Integrated Flexible Environment (LIFE) від Sierra Space, який має виступати у ролі однооб'ємної станції й довести життєздатність технології, яка буде використовуватися для створення набагато більшої модульної станції Orbital Reef.
Надувні орбітальні модулі почала розробляти ще Bigelow Aerospace, дві її тестові платформи Genesis I та Genesis II все ще знаходяться на орбіті, а модуль Bigelow Expandable Activity Module (BEAM) з 2017 року пристикований до МКС. Sierra Space підхопила цей концепт, запропонований ще NASA у 1990-х роках.
LIFE Pathfinder буде мати герметичний об'єм у 285 m3, запуск модуля заплановано на 2026 рік. Але нагадаємо, що Sierra Space добре відома перенесенням дат запусків. Вантажний шатл Dream Chaser від цієї компанії, анонсований ще у 2004 році, мав вже давно відправитися у космос, а насправді станом на зараз його двигуни та програмне забезпечене все ще не пройшли сертифікацію NASA.
З іншого боку, не можна сказати, що Sierra Space не працює над цим проєктом. У січні 2024 року LIFE пройшов тестування повномасштабним надуванням з надмірним тиском, на 27% перевищивши рекомендований NASA рівень. У квітні 2025 року матеріал модуля пройшов випробування, що імітують зіткнення з високошвидкісним метеоритом. Тож робота просувається, але навіть закінчення 2026 року виглядає дуже оптимістичною датою запуску LIFE Pathfinder.
StarMax, Gravitics (США), 2026 рік
Проєкт StarMax від компанії Gravitics – це справжня гігантоманія. Gravitics пропонує окремий модуль об'ємом в 400 м³, це майже половина герметичного об'єму МКС! За дизайном StarMax дуже нагадує стару добру Skylab, але Gravitics не переробляє старі ракети, а робить модулі з нуля, хоча так, вони теж схожі на величезні паливні баки.
На відміну від багатьох інших проєктів та від сучасних станцій у StarMax немає частин, що виступають. Це майже ідеальний циліндр зі стикувальним вузлом в одному торці, та куполом для спостережень в іншому. Сонячні панелі (8 кВт), радіатори та двигуни орієнтації та корекції розташовані на його поверхні, прямо як на малюнках художників фантастів 1960-х років. Внутрішній простір розділений на декілька умовних "поверхів" як і в Skylab. Станцію опоясують два ряди великих ілюмінаторів.
Компанії Gravitics лише 4 роки і їхній проєкт теж виглядає занадто вже амбіційним. Але компанія вже заключила контракт з Axiom Space щодо будівництва модулів для майбутньої станції Axiom Station, а також отримала фінансування від US Space Force, для розробки орбітального носія малих маневрених супутників (можливо перехоплювачів) у рамках ініціативи Strategic Funding Increase (STRATFI). Тож це начебто не афера, але знову ж таки, 2026 рік – це занадто вже оптимістично.
Axiom Station, Axiom Space (США), 2027 рік
А ось компанія Axiom Space вже відносно стара (9 років) і має у своєму складі астронавта та колишнього адміністратора NASA Чарльза Болдена (4 космічних польоти) та астронавтів Пеґґі Вітсон (5 польотів, 695 діб у космосі), Майкла Лопес-Алегрія (4 польоти), Брента Ворд Джетта (4 польоти) та Коіті Ваката (5 польотів, 504 доби у космосі).
Axiom Space займається космічним туризмом і починаючи з 2022 року возить відвідувачів на МКС. Чотири місії Axiom вже відбулися, в останній брав учать вже згаданий індійський астронавт Шубханшу Шукла. Axiom Mission 5 запланована на травень 2026 року.
МКС – це звісно гарно, але вона вже доживає своє, тому Axiom Space хоче мати власну станцію та здавати модулі туристам, або космічним агенціям та приватним компаніям для наукових досліджень у мікрогравітації.
Axiom Space хоче запустити перший власний модуль, Payload Power Thermal Module (AxPPTM), аналог базового модуля "Мир" та МКС, вже у 2027 році й пристикувати його до Міжнародної космічної станції. Спочатку планувалося запустити житловий модуль Habitat 1 (AxH1), але через плани зведення МКС, Axiom вирішила почати з головного модуля, щоб у 2028 році мати змогу відстикуватися і перейти до автономного польоту.
Загалом Axiom Station буде мати п'ять модулів – основний Power Thermal Module (AxPPTM), житловий Habitat 1 (AxH1), шлюзовий модуль AxAL, другий житловий Habitat 2 (AxH2), і нарешті науковий Research and Manufacturing Facility (AxRMF) з величезним "еркером" астрономічної обсерваторії.
Основну структуру AxPPTM виготовляє франко-італійська Thales Alenia Space у Турині (Італія) і вже восени 2025 року він має потрапити до заводу Axiom Space у Х'юстоні (Техас, США) для інтеграції систем та внутрішніх структур. Модулі AxH1 та AxH2 створює та сама Thales Alenia Space, але, як ви вже могли прочитати вище, над іншими, ще не названими модулями, може працювати й компанія Gravitics.
Перший модуль Axiom Station полетить у космос у 2027 році (ракета-носій ще не визначена), другий у 2028 році, наступні згодом. Загальний герметичний об'єм станції у зібраному вигляді на початку 2030 років має скласти вражаючі 670 м³, 2/3 від об'єму МКС.
Модулі Axiom Station вже збираються, Axiom Space працює над іншими завданнями та взагалі цей проєкт комерційної приватної космічної станції виглядає найбільш реалістичним з усіх згаданих у статті.
Orbital Reef, Blue Origin (США), Sierra Space (США), 2027 рік
Orbital Reef – спільний проєкт Blue Origin та Sierra Space і наступний після випробування LIFE Pathfinder крок для надувних модулів LIFE.
Головний внесок Blue Origin у цей проєкт – нова багаторазова важка ракета-носій New Glenn, яка, нагадаємо, літала поки що лише один раз, у січні 2025 року, та й те, повернути прискорювач в Blue Origin не змогли. Плюс логістика Amazon та обчислювальні потужності Amazon Web Services. Sierra Space має забезпечити надувні модулі LIFE різних конфігурацій та вантажний, а пізніше, можливо, і пасажирський космічний човник Dream Chaser, який, знову ж таки нагадаємо, ще жодного разу не літав у космос. Серед інших партнерів: Mitsubishi Heavy Industries, Boeing (кораблі Starliner, майбутнє яких теж під питанням), Redwire Space та Genesis Engineering Solutions.
Перша конфігурація Orbital Reef має включати базовий модуль, модуль LIFE та науковий модуль, надалі може бути пристиковані додаткові модулі LIFE. Запланований герметичний об'єм станції фантастичні 830 м³, екіпаж – 10 осіб. Sierra Space описує станцію як "бізнес-парк у космосі", з можливістю знімати окремі модулі для досліджень, туризму тощо.
Начебто і дуже потужна команда з якісними та багатообіцяючими технологіями, але запитань до цього проєкту більше, ніж відповідей, усі його компоненти перебувають у підвішеному стані. Подейкують, що насправді партнерство між Blue Origin та Sierra Space вже припинилося, кожна з компаній зайнята власними проєктами.
Starlab, NanoRacks (США) / Voyager Space (США) / Northrop Grumman (США) / Airbus Defence and Space (ЄС) / MDA Space (Канада) / Mitsubishi Corporation (Японія), 2028 рік
Проєкт станції Starlab отримав фінансування водночас від NASA в рамках програми Commercial LEO Destinations, й від ESA. Головні підрядники тут Voyager Space (США) та Airbus (ЄС). Northrop Grumman (США) приєднався пізніше, кинувши власний проєкт, і хоче запропонувати свій вантажний корабель Cygnus як корабель постачання для станції.
Хоча на рендерах Starlab і виглядає як цільна, насправді вона складається з двох модулів – малого базового (ліворуч, схожий на капсулу Gemini) та великого житлового, діаметром 8 м. Станція буде мати герметичний об'єм у 450 м³, екіпаж – 4 людини. Ракетою-носієм через великий діаметр модуля обрано SpaceX Starship. Житлову частину станції буде оздоблювати Hilton, так, той самий.
Насправді станом на зараз Starlab – це єдиний живий проєкт в рамках програми Commercial LEO Destinations. Він проходить різноманітні етапи сертифікації NASA на рівні дизайну, документації та процедур, але до виробництва модулів справа ще не дійшла. Хоча враховуючи перелік учасників, шанси Starlab на реалізацію достатньо високі.
Haven-2, Vast (США), 2028 рік
Наступний за Haven-1 проєкт компанії Vast, реалізація якого буде залежить від успіху першої станції. Haven-2 буде модульною й початок її будівництва заплановано на 2028 рік, коли буде запущено перший модуль, схожий на збільшений модуль Haven-1.
Довжина стандартного модуля Haven-2 – 16 м проти 10 м у Haven-1, маса – 29 000 кг проти 14 600 кг, герметичний об'єм – 125 м³ проти 80 м³. Тому і ракета-носій вже SpaceX Falcon Heavy.
Кожен з модулів має стикувальні порти з обох боків, тому до 2030 року планується зібрати на орбіті такий собі потяг з чотирьох послідовно з'єднаних модулів. Пізніше до них додасться центральний модуль Haven Core, а станція змінить конфігурацію на більш звичну. Максимальної дев'ятимодульної конфігурації Haven-2 з жилим об'ємом у 500 м³ Vast планує досягнути у 2032 році.
Але поки що це лише плани. Варто дочекатися запуску та результатів експлуатації Haven-1, перш ніж мріяти про Haven-2. Хоча що-що, а ось мріяти в Vast вміють. Бо в них є вже і проєкт наступної станції – умовної Haven-3, яка буде обертатися навколо центральної осі для створення штучної гравітації. Цей проєкт з неймовірним герметичним об'ємом у 2160 м³ "заплановано" на 2035 рік. І ось це вже справжня фантастика.
Як бачите, проєктів космічних станцій, які мають прийти на заміну МКС, вистачає. Питання лише у тому, які з них доживуть до реалізації. Особисто я б поставив на Haven-1 від Vast, Axiom Station від Axiom Space та Starlab від Voyager Space / Airbus. Щодо навколомісячної станції Lunar Gateway від NASA, ESA та інших космічних агенцій, я, разом з іншими критиками, теж не дуже розумію навіщо вона взагалі потрібна.