Рецензія на перший епізод 2 сезону серіалу “Дім дракона” / House of the Dragon, season 2

Початок другого сезону серіалу “Дім дракона” (House of the Dragon) поринає у громадянську війну, котра розколює Вестерос на два ненависні одне до одного табори: тих, хто служить королеві Рейнірі Таргарієн, і тих, хто служить королеві Алісенті Гайтавер. Колишні найліпші подруги, з яких одна вийшла заміж за батька-короля іншої та народила від того синів, топлять Сім королівств у крові та спалюють у драконовому полум’ї, аби тільки посадити саме своє дитя на горезвісний Залізний трон. Поціновувачі творчості Джорджа Мартіна вже можуть переглянути перший епізод серіалу “Дім дракона”, він доступний в тому числі на українському стримінговому сервісі Megogo. Ми ж згадаємо перший сезон та розглянемо події, які починають розгортатися у другому.

“Дім дракона” – поки що єдиний спін-офф “Гри престолів”, якому вдалося бути реалізованим і дістатися глядача. Після першого сезону було очевидно, що приквел про історію Дому Таргарієнів, які за допомогою драконів правили довго, проте зрештою втратили владу (“найгірша” і найстабільніша риса будь-якої влади – те, що рано чи пізно вона втрачається), не настільки захопливий і провокативний, як “Гра престолів”, але з усім тим цілком достойно перехоплює естафету і переконливо повертає фанатів у той самий сетинг і той самий настрій, де дуже темна доросла казка перетинається з реальною історією та реальною політикою; де боротьба за сфери впливу і ту чи іншу приналежність до трону – єдиний кінцевий результат і дружби, і сексу, і кохання, і кровних, і інцестних зв’язків.

Якщо перший сезон зосереджувався виключно на родині Таргарієнів і тому на тлі оригінального серіалу виглядав більш обмеженим, ледь не камерним, вужчим; то другий помітно й одразу з першої ж сцени першої серії розширює обстановку і ще більше уподібнюється основному шоу. Так, у кадрі вперше з’являються Старки, володарі півночі та господарі Дому вовка. Щобільше, коли син Рейніри прибуває до Старків просити підтримки й армії, молодий голова Дому відповідає, що вірний Рейнірі та відправить вояків, але лише тих, хто вже відслужив на Стіні у Нічній варті, бо охороняти північний кордон від зовнішньої загрози – його найперший обов’язок, а “зима вже близько”.

Цікаво, що коли юний зелений хлопчик дивується і, можливо, навіть ображається на те, що Старк опікується “дитячою” загрозою з боку дикунів і морозів, коли в королівстві назріває доросла реальна війна, хазяїн півночі загадково й тривожно відповідає: “Гадаєш, мій пращур збудував би цей височенний крижаний мур, через який навіть дракони не ризикують перелітати, остерігаючись лише купки здичавілих кочівників і холоду?..” Це, звісно, не значить, що “Дім дракона” теж покаже білих блукачів та навалу зомбі (нащо вони нам знову?), проте натяк на ходячих мертвяків звучить ясно, що невипадково і створює додаткову поезію навколо казки про Вестерос, котрий спершу вмиється кров’ю у громадянській війні, а потім накриється білосніжним жахіттям у війні з крижаними примарами.

Тобто поезію про червоне та біле. Ні, не вино (адже тут, на жаль, немає вельми охочого до вина Тиріона Ланністера у чарівному виконанні Пітера Дінклейджа). Як і “Гра престолів”, приквел теж посилається на історію Середньовіччя і зокрема перефразовує війну Червоної та Білої троянд, коли в Англії у другій половині п’ятнадцятого століття відбувся військовий конфлікт між вельможними родинами Ланкастерів і Йорків, який зрештою призвів до коронування династії Тюдорів. Як відомо, біла і червона троянди були символами ворогуючих сімей, і білява бліда Рейніра та темноволоса порцелянова Алісента дійсно схожі на білу та червону троянди, ніби Біляночка і Розочка з казки братів Грімм. І можна сказати, що конфлікт Таргарієнів і Гайтаверів зрештою призвів до коронування Баратеонів.

“Око за око, зуб за зуб” – стверджує таліон (принцип звичаєвого права давніх народів щодо рівнозначної відплати). Автори серіалу цитують цей прадавній закон буквально і замість гомерівського яблука розбрату, що зруйнувало Трою, тут першопричиною війни (чи першоприводом) стає інший предмет круглої форми – звичайне людське око. Наполовину осліплений син Алісенти замість рівнозначного ока забирає в сина Рейніри ціле життя. Тож перший епізод другого сезону називається “Син за сина”. Здається, що сюжет сам себе заганяє в петлю: у нескінченний ланцюг взаємної постпомсти, коли кожен із месників жадає, аби саме його відплата була зверху (інший син за сина, інший син за іншого сина, донька за сина, донька за доньку…), і вендета перетворюється на обопільне тотальне винищення до остаточної крапки, після якої з обох сторін не лишиться геть нічого… Цікаво, чи вистачить авторам винахідливості втрутитись і перервати безглузде коло крутим еквілібричним твістом.