Рецензія на фільм “Бунтівний місяць. Частина 2: Та, що лишає шрами” / Rebel Moon – Part Two: The Scargiver

Зак Снайдер продовжує залишатися одним із найяскравіших, але водночас одним з неоднозначніших режисерів сучасного Голлівуду. Він знімає неймовірно красиві та пафосні фільми, але краса та пафос ніби намагаються відвернути вас від безідейності багатьох його історій. Снайдера вважають майстром візуальної мови, не дарма він починав зі зйомки кліпів, але чомусь він хоче розповідати історії, які набагато скромніші, ніж намагаються здаватися. “Rebel Moon. Частина 2: Та, що лишає шрами” / Rebel Moon – Part Two: The Scargiver – чергова спроба Снайдера подібного плану. Так само красива, пафосна й абсолютно беззмістовна.

Історія другої частини безпосередньо продовжує першу, жодних експериментів із темпом оповіді тут немає. Тобто Снайдер просто зняв епічну картину, яка триває понад чотири години, але розділив її на два більш прийнятних шматочки. Утім, це чергове свідчення про те, що почуття міри у цього режисера геть відсутнє. І жодною пристрастю до “режисерських версій” цей факт не виправдати.

Конфлікт на супутнику Вельдт загострився. Кора (Софія Бутелла), яка повстала проти устрою світу, та інші вцілілі в минулих битвах персонажі готуються дати відсіч авангарду сил Материнського світу. Для цього потрібно зібрати найвидатніших воїнів Вельдта, але навіть в ідеальному випадку розклад сил все одно виявляється не на користь повстанців. Лише героїзм, віра у свою правоту і трохи чудес здатні допомогти їм перемогти.

Снайдер ніби й не приховує того, що намагається зняти власні “Зоряні війни”. Деякі дизайни та концепції скопійовані занадто буквально, тут є навіть свій варіант світлових мечів. Тільки ось режисер не визначився, дух якої саме частини “Зоряних війн” він хоче відтворити. Через це “Бунтівний місяць” нагадує разом “Імперія завдає удару у відповідь”, “Бунтар Один”, “Пробудження Сили” та Star Wars Holiday Special. На жаль, дурості останнього забагато.

Утім, давайте спочатку про плюси. “Бунтівний місяць. Частина 2: Та, що залишає шрами” – це дуже красиве кіно. Це стосується як технічного виконання, так і режисерського стилю самого Снайдера. Звісно, він не всім припаде до смаку, адже дивитися на масштабні операторські плани пасторальних поселень та ланів у епічній космічній опері – задоволення специфічне. Однак своєї містичної краси в кіно не відняти.

Проблеми починають з того моменту, коли розумієш, що всі місцеві пейзажі – це краса заради краси. Якщо згадати нещодавню “Дюну” / Dune, то там Вільньов кольором і формами передавав настрій персонажів і загальний розвиток сюжету. “Бунтівний місяць” позбавлений цього. Через це фільм має абсолютно приголомшливий вигляд у трейлерах, скріншотах і окремих нарізках. Але коли ви його дивиться, то нічого, крім розчарування, він не залишає.

Переказувати у 2024 році сюжет “Сімі самураїв” здається моветоном, але саме цим друга частина “Бунтівного місяця” і займається. Відважні герої борються проти незрівнянно сильнішого супротивника. Такий розвиток подій ми бачили вже не раз. Іронія полягає у тому, що він працює, бо закликає до нашого внутрішнього почуття справедливості й бажання, щоб у хороших персонажів усе було добре.

Але такий сценарій працює лише у тому разі, якщо фільму вдається встановити емоційний зв’язок між глядачами та героями. “Бунтівний місяць” тут повністю провалюється. Здавалося б, навіть якщо перша частина не змогла нормально презентувати основних персонажів, то друга зможе хоча б трохи розкрити їх. Але цього не відбувається, “улюбленців” відшукати не вийде.

Часом виникає враження, що навіть самим акторам було не цікаво зніматися у цьому фільмі. Через це деякі їхні емоції здаються надто неприродними. У результаті виявляється, що найхаризматичніший персонаж фільму – це робот Джиммі, якого озвучив Ентоні Гопкінс. Він виглядає набагато живішим і людянішим, ніж усі інші дійові особи.

“Бунтівний місяць” не рятує жодна візуальна краса, оскільки цей фільм проблематичний навіть на рівні структури. Він немов безконтрольно розширюється, не може зібрати всі свої сюжетні лінії воєдино, через що буквально розсипається під час перегляду. Ми отримали один із тих рідкісних випадків, коли фільм розділили на дві частини, але друга не видається більш зібраною і чіткою, якраз навпаки – хаосу в ній набагато більше, ніж адекватних моментів.

Однак усе це можна було б пробачити, якби у фільмі була хоч якась оригінальна ідея. Але ні, навіть дрібниці на кшталт деталей костюмів підглянуті у десятків інших, набагато цікавіших фільмів. Через це складається враження, що Снайдер зняв щось наскрізь штучне. Причому йому самому, судячи з інтерв’ю і загального настрою режисера, процес точно сподобався.

Але це не означає, що результат має подобатися глядачам. “Бунтівний місяць. Частина 2: Та, що залишає шрами” – це кульмінація без адекватних ставок і розв’язки, що приносить задоволення. У фіналі хочеться просто видихнути з полегшення, бо кіно нарешті закінчилося. Щоправда, Снайдер явно хоче перетворити “Бунтівний місяць” на франшизу з безліччю частин.

Сподіваємося, до цього не дійде. Або принаймні над потенційною серією попрацює інший режисер, який зможе вичавити з неї хоч щось виразне.