Огляд фільму “Наглядачі” / The Watchers

М. Найт Ш’ямалан відомий дивними фільмами, але їхня “дивність” не завжди йде на користь творам. Тому на кожне умовне “Скло” в нас є щонайменше “Останній володар стихій”, якого фанати “Аватара” не пробачать режисеру, здається, ніколи.

Цікаво, що з останніми фільмами, а конкретно – з “Часом” та “Стукотом у двері”, режисеру допомагала його донька Ишана Найт Ш’ямалан. Ймовірно, це було підготовкою для її режисерського дебюту, яким і став горор “Наглядачі”. І судячи з його якості, Ишана перейняла у батька лише найкраще. Хіба що загального режисерського досвіду їй ще не вистачає.

Головна героїня Міна (Дакота Фаннінґ) вимушена вирушити в інше місто, щоб доставити рідкісного папугу, а на шляху губиться у містичному лісі десь в Ірландії. Вона знаходить ще трьох вцілілих, які пояснюють, що вночі вони мають перебувати у сховищі, де за ними крізь двостороннє дзеркало наглядають небезпечні та таємничі істоти – Наглядачі. Коли світить сонце, монстри ховаються у леговищах, але цього часу замало, щоб встигнути покинути ліс. Тому Міні доведеться поступово звикати до нового життя, паралельно намагаючися знайти вихід та зберегти й без того хитку подобу спокою всередині групи.

Сценарій фільму заснований на однойменній книзі А. М. Шайна. Частку критику першоджерело отримало за занадто повільний розвиток сюжету приблизно у середині оповіді. Логічно, що у повнометражний фільм все перенести неможливо. Але ми отримали рідкісний випадок, коли це пішло виключно на користь історії.

Місцями відчувається, що сценарій не показує деяких деталей та залишає за кадром подробиці “звичайного” життя головних героїв у екстремальних умовах. Замість цього знімальна команда сконцентрувалася на відчутті постійної небезпеки та спробах команди вцілілих здогадатися, як же їм врятуватися.

Іронія у тому, що на початку історії ніхто, окрім головної героїні, не вірить у порятунок. Всі звикли жити за конкретними правилами. Поява Міни починає потрохи ці правила руйнувати, а заразом – і усталені соціальні норми всередині групи. Виходить, що протагоністка має справу водночас з небезпечними монстрами та людьми, які у критичний момент можуть зробити щось не так і підставити всіх.

Фільм особливо не квапиться з сюжетом, тобто деякі ключові елементи першоджерела він все ж зберіг. Але “Наглядачі” не забувають регулярно викидувати на глядачів нову кризу, загрозу або клаптик важливої інформації. Темп як для горору в кіно майже еталонний. Ніхто не бомбардує вас поясненнями, бо це лише знищило б відчуття жаху, але при цьому автори обережно показують все нові частинки пазла. Тому до екранів вас прикують достатньо швидко, а інтерес не буде спадати ані на хвилину.

Якщо оцінувати те, як фільм працює з відчуттям страху, то можуть виникнути деякі питання. Окремі сцени вийшли максимально креативними, сама концепція з невидимим ворогом, який завжди поруч, також викликає інтригу. Банальними “скрімерами” історія також не користується. Але інколи сценарій вдається до логіки горорів у найгірших проявах: наприклад, персонажі можуть почати розповідати щось важливе для загального сетінгу під час небезпечної ситуації або здійснюють вчинки, які вочевидь призведуть до неприємних наслідків. Та й у цілому відверто боязко під час перегляду майже не буває.

Однак не обійшлося без сюрпризів, які так любить М. Найт Ш’ямалан. Можливо, його донька-режисерка вирішила перейняти від батька й цю особливість. У той момент, коли інший горор вже завершився б, “Наглядачі” лише підходять до фінального акту. Навіть у ньому вирішальна конфронтація завершується дуже цікавим чином, до того ж грамотно розв’язуючи внутрішній конфлікт головної героїні.

Так, як у багатьох гарних й не дуже фільмах жахів, на тлі основних подій розгортається історія внутрішньої травми протагоністки. “Наглядачі” – це рідкісний випадок, коли елементи сімейної драми зовсім не шкодять сюжету. Навіть навпаки, вони гарно доповнюють основні моменти історії, не перетягуючи на себе зайвої уваги.

Окремо “Наглядачі” підкорюють візуально. Дизайн монстрів наче простий, але правильно використовує ефект “моторошної долини”. До того ж ворогів намагаються зайвий раз відкрито не показувати, щоб ваша уява не нудилася без діла. А загальна естетика викликає приємні спогади про “Відьму із Блер”.

Якби цей фільм випустив Blumhouse Productions, то його одразу почали б вважати одним із найкращих у портфоліо виробничої компанії, яка спеціалізується на горорах. Але це всього лише дебютний фільм молодої режисерки, що лише додає йому позитивних бонусів. Так, в ньому немає спроб вигадати жанр наново, а деякі стереотипи дещо псують враження. Однак після перегляду зайвих питань не виникає.

Тепер хочеться побажати Ишані Найт Ш’ямалан подальших успіхів, натхнення та креативності. Бо є висока ймовірність, що “Наглядачі” стануть початком кар’єри видатної авторки трилерів та горорів. Гарних представників цього жанру ніколи не буває занадто багато.

А за милого папужку як одного з центральних персонажів фільм отримує окрему суб’єктивну шану.