Огляд фільму “Екзорцизм” / The Exorcism

Фільмографія Рассела Кроу вирізняється великою різноманітністю ролей, серед яких будь-який глядач знайде цікавого за персональнимі вподобанням персонажа. Але є нюанси. У 2023 році вийшов фільм “Екзорцист Ватикану” / The Pope’s Exorcist, у якому Кроу зіграв священника, що бореться з нечистими силами та може здатися, що у “Екзорцизмі” / The Exorcism 2024 року актор просто повторює образ, який подарував нам зовсім нещодавно.

Але з новим “Екзорцизмом” все дещо складніше. Бо це фільм не зовсім про віру та диявола, а про процес виробництва кіно про ту саму віру та диявола. Тобто ми отримали метанаративний витвір мистецтва, що цікавить вже однією концепцією. І нехай реалізація відчутно кульгає, задоволення від перегляду все одно отримати можна.

“Екзорцизмі” / The Exorcism розповідає про актора Ентоні Міллера (Рассел Кроу), кар’єра якого останні декілька років кульгає. Все через залежність Ентоні від алкоголю та наркотиків, яка зруйнувала його життя та відносини з донькою Лі (Райан Сімпкінс) після смерті дружини. Однак роль священника у фільмі “Проєкт Джорджтаун” ніби здатна повернути актора до тями. Втім, у знімальний процес втручаються якісь таємничі сили, попередній головний актор зник, а релігійна тематика кіно погано впливає на моральний стан Ентоні, адже пов’язана з якоюсь жахливою таємницею з його минулого.

“Екзорцизм” – це один з тих фільмів, про які краще нічого не знати, а йти на сеанс без зайвих думок. Тоді фільм здивує по-справжньому та викличе щирі емоції. Тому це останнє попередження та прохання закрити рецензію, якщо фільм вас справді зацікавив. А якщо ви його вже подивилися або просто хочете дізнатися, що у ньому такого особливого, то сміливо продовжуйте читати далі.

Робота з метанаративом – це завжди неймовірно важка задача. Якщо ви не зможете гарно поєднати реальність та фантазію, то у результаті отримаєте щось зовсім сумбурне та незв’язане. З іншого боку, гідна реалізація цього стилю веде нас до видатних історій рівня Alan Wake II та “Внутрішньої імперії” / Inland Empire Девіда Лінча. “Екзорцизм” у цьому плані потрапляє до категорії “скоріше так, ніж ні”, але проходить зовсім за мінімальними параметрами.

Історія “Екзорцизму” жонглює трьома основними сюжетними гілками: зйомками фільму про вигнання демона з дитини, драмою одного актора-невдахи та сімейними відносинами між ним та донькою, які все ж знаходяться окремо від особистих хвилювань Ентоні. І сценарій ніби не може гідно впоратися з тим, щоб розкрити повною мірою всі елементи оповідання. Через це інколи складається враження, що окремі сцени існують виключно заради заповнення хронометражу, який і так відносно невеликий. А місцями навпаки здається, що автори залишають поза екраном щось важливе, тому деякі моменти вам доводиться додумувати самостійно.

Однак робота з фантазією глядача, заохочення його розумових процесів – це один з головних елементів будь-якого фільму жахів, який водночас найскладніше реалізувати. Адже якщо розкриєш занадто багато таємниць історії, яку хочеш донести, то елемент жаху зникне. А занадто мало – глядач нічого не зрозуміє взагалі. “Екзорцизм” у цьому плані хочеться виключно хвалити, адже це один з небагатьох горорів для “великих екранів”, який не соромиться приховувати багато важливих нюансів, покладається на ваші думки та інтерпретації, але все одно не втрачає цілісності та власних наративів.

Метанаративна складова лише посилює ефект ефемерного підходу до оповідання. Навіть після перегляду кіно у вас точно не зникнуть питання щодо реальності подій, які пережили головні герої “Екзорцизму” / The Exorcism. Чи справді то був вплив злих сил? Чи просто наркотики та алкоголь настільки вплинули на актора, що він збожеволів? Чи це минуле Ентоні знайшло резонанс у поточних подіях та нагадало про старі травми? Амбівалентність сюжету приємно дивує, бо у сучасному кінематографі подібне зустрічається не часто.

Обрана стилістика робить з “Екзорцизму” відчутно моторошне кіно. І це каже людина, яка дивилася дуже багато фільмів жахів, тобто здивувати її важко. “Екзорцизм” не те що дивує, адже навіть декілька банальних скрімерів ви тут побачите, але у цілому фільм підтримує лячну атмосферу та тримає в напрузі.

Лякає “Екзорцизм” саме атмосферою, історію та деякими творчими рішеннями. Але якщо оцінювати його режисуру та візуальний стиль у цілому, то все вийшло відчутно прісним. Історія відчувається максимально локальною, а камера концентрується на близьких планах.

На цьому тлі трошки дивно виглядаються панорамні прольоти камери над містом та екрани з відліком знімальних днів. Вони начебто мають посилювати атмосферу, але не зовсім в’яжуться з центральною історією. Тому виникає враження, що за допомогою подібних прийомов знімальна команда просто додала у фільм зайві сцени, штучно розтягнувши стрічку.

Але все одно чогось відверто поганого про кіно сказати не вийде. Так, воно місцями сумбурне та метушливе, а в традиційному сенсі кінокритики нічого особливого вам не дарує. Але центральна концепція та її імплементація вийшли напрочуд гарними, а після перегляду кіно хочеться обговорювати, хочеться про нього думати. А це зазвичай показник того, що час на перегляд ви витратили не дарма.

Та й сам Рассел Кроу грає дуже цікаво. Це не звичний для нього образ, але місцями відчуваєш ірраціональну моторошну силу, яка походить від його персонажа. Кроу ідеально доповнює сюжет та виводить атмосферу на вищий рівень.

А наостанок тримайте додатковий цікавий факт, який також може змінити ставлення до “Екзорцизму” / The Exorcism та посилити його метанаративний вплив. Режисером та співавтором сценарію цього фільму виступив Джошуа Джон Міллер. Це син Джейсона Міллера, який зіграв священника у класичному “Той, що виганяє диявола” / The Exorcist 1973 року. Існують чутки, що зйомки того The Exorcist були пов’язані з містичними подіями, тобто у якомусь сенсі Джошуа Міллер просто ділиться досвідом свого батька.