Огляд фільму “Бордерлендз” / Borderlands. Наскільки все погано?

Серія лутер-шутерів Borderlands продалася загальним тиражем понад 85 млн копій і стабільно приносить видавцю 2K непогані гроші. І це все при тому, що зірок з неба вона не ловить (майже усі ігри серії мають оцінку більше ніж 80/100 згідно Metacritic – прим. ред.). Кожен окремий елемент в іграх серії, на кшталт системи розвитку персонажів або відчуттів від стрільби зроблений просто гарно, але не більше. Однак поєднання нескінченного пошуку нової зброї, яскравих персонажів, унікального всесвіту та придуркуватого, але часом дуже дотепного гумору знайшло відгук у гравців.

Де гарні продажі, там і спроби перетворити будь-яку серію на трансмедіа-франшизу. Автори Borderlands вирішили грати по великому та анонсували голлівудську кіноадаптацію з відомими акторами. Але з першого ж трейлера у глядачів почали зароджуватися сумніви щодо фінальної якості фільму. У результаті все виявилося не відвертою катастрофою, але і щось гарне у “Бордерлендз” / Borderlands знайти складно.

Планета Пандора вважається найнеприємнішою точкою космосу навіть людьми, яких здатні дати гідну відсіч будь-кому. Мисливиця за головами та просто злочинниця Ліліт (Кейт Бланшетт) відноситься якраз до таких. Голова корпорація Atlas звертається до неї з проханням знайти його дочку Тіну (Аріана Ґрінблатт) на Пандорі (редакція, у складі якої є фанати серії Borderlands, у шоці від такого знущання з лора гри – прим. ред.). Неохоче, але Ліліт все ж погоджується. Втім, швидко з’ясовується, що Тіна особливого порятунку не потребує, а на Пандорі ховається щось набагато більш значуще, ніж донька якогось багатія.

Будьмо відверті, ігри серії Bordelands ніколи не було в першу чергу про сюжет (в іграх серії насправді непоганий сюжет та лор, особливо в DLC, але більшість гравців просто ігнорують його – прим. ред.). За вийнятком Tales from the Borderlands від Telltale, звісно ж. В Bordelands весело вбивати ворогів, шукати секрети та нескінченно гнатися за новим лутом, а діалоги та сценарій у цей час завжди йшли трошки фоном. Це при тому, що персонажі та сетинг в іграх прописані напрочуд добре. Наприклад, розробники Borderlands 2 зуміли зробити з переважно безликих головних героїв першої частини справжніх персонажів з харизмою, складними стосунками зі світом та страшними таємницями. Це одна з багатьох причин, чому Borderlands 2 досі вважається найкращою частиною серії.

Як можна зрозуміти по одному лише постеру, фільм “Бордерлендз” намагається поєднати сюжети першої та другої частини гри в єдиний сценарій, щоб до того ж створити щось оригінальне. Але в ігор для взаємодії з гравцями були десятки, навіть сотні годин. Кіно отримало лише півтори з гаком години. Це доволі скромний хронометраж, і очевидно, що навіть щось наближене до відеоігор у нього вмістити ніяк не вийшло б. Але автори “Бордерлендз” також не змогли використати його для того, щоб хоча б просто розповісти цікаву історію.

Це сумбурне, хаотичне кіно. Ігри серії, звісно ж, теж можна описати такими словами, але стосовно них це скоріше комплімент. В “Бордерлендз” все навпаки. Сцени, настрої та цілі сюжетні лінії не знаходять синергії між собою, через що глядач ніби опиняється перед грубим монтажем з окремих фрагментів, якими автори намагаються передати дух першоджерела. Але це не кіно у повному сенсі цього слова, а скоріше концепт, який мають спочатку схвалити, а потім ще детально розвинути.

Найкраще порівняння, яке приходить у голову, – це “Загін самогубців” / Suicide Squad Девіда Еєра. В “Бордерлендз” також присутні яскраві персонажі у виконанні відомих акторів, але ані сценарій, ані режисура не дозволяють їм подарувати глядачам задоволення при перегляді. У фільмі відсутні драматизм, кульмінаційні моменти та адекватне загострення пристрастей. Фінальний акт не дарує приємних відчуттів, а завершується все настільки поспішно, ніби творці кіно самі хотіли швидше від нього здихатися.

Здавалося б, про Пандору можна розповісти брутальні, цинічні, жорстокі історії. Цьому мала б сприяти фільмографія режисера “Бордерлендз”. Елай Рот подарував світові фільми жахів “Хостел” / Hostel та “Зелене пекло” / The Green Inferno, у яких сценарій безкомпромісно ставився до людського життя. В деяких сценах “Бордерлендз” і справді можна побачити натяки на брудну привабливість Пандори. Але складається враження, ніби таланти та творче бачення режисера навмисно пригнічували з боку керівництва. Це також пояснило б відсутність зв’язку між сценами та загальну безсистемність кіно.

Можливо, від “чорнухи” відмовилися заради спроб залучити до перегляду нових глядачів, які не знайомі з особливостями всесвіту Borderlands. І справді, якщо людина не грала в першоджерело, то і фільм буде сприймати позитивніше. Так, це не вилікує всіх проблем, але тоді вийде дивитися кіно як оригінальний витвір мистецтва. Адже коли починаються пошуки зв’язків з відеоіграми, у “Бордерлендз” все також далеко не однозначно.

З одного боку, кіно наповнено референсами на знакові елементи Borderlands до країв. Це стосується як більш очевидних моментів на кшталт персонажів і локацій, так і деталей рівня банерів, дизайнів реклами та фірмових автоматів, у яких у грі можна купити зброю. Фанатське серце точно буде радіти, особливо коли “великодки” трапляються зовсім неочевидні.

З іншого боку, якщо ви пам’ятаєте сюжети ігор, то “Бордерлендз” не подарує вам жодного справжнього здивування. Вся драма, яка будується на підтасуванні фактів, буде очевидною для вас із самого початку. Навіть враховуючи, що фінальний сюжетний твіст першої частини гри у фільмі не має особливої ваги, все одно занадто багато елементів, на які спирається сценарій та інтрига історії, будуть відомі гравцям заздалегідь. Тобто автори кіно ніби й спробували трошки змінити канони гри, щоб всім було цікаво, але з цього нічого не вийшло.

До того ж здається, що весь акторський склад чудово розумів, що фільм вийде доволі посередній. Але подібне усвідомлення привело до неочікуваного результату. Абсолютно на кожного з головних героїв дуже приємно дивитися, бо актори ніби кайфують від хаосу навколо. Кейт Бланшетт так взагалі сяє, а зазвичай занадто комедійний Кевін Гарт у ролі Роланда вийшов на диво адекватним та органічним. На жаль, українська версія кіно втратила голос Джека Блека, який озвучував Клептрепа.

Але натомість отримала жарти про блекаути та “маленький гвинтик”. Тупий, майже крінжовий гумор завжди був невіддільною частиною Borderlands. Фільм у цьому сенсі відчувається м’якішим, більш “сімейним”, якщо так можна говорити про подібну історію. А адаптовані під українську авдиторію жарти ідеально вписуються в божевільний сетинг кіно, хоча очевидно, що вони сподобаються далеко не всім.

Додатково з іграми “Бордерлендз” ріднить візуальна частина. В ній вистачає гарних пейзажів та місць, а загальний рівень CGI у кіно високий. При цьому занадто в бік реалізму автори не схилялися. Тому багато моментів все ще нагадують відеоігри. Без фірмового для Borderlands ефекту обведення персонажів та предметів, але все ж.

Щоправда, доволі посередній екшн не дає візуальній частині працювати на повну. Максимум, що “Бордерлендз” може подарувати – деякі окремі кадри битв. Але хореографія, постановка та динаміка майже в усіх конфронтаціях кульгають. Все це трохи нагадує ігровий забіг, у якому гравці не дуже розуміють, як проходити чергову локацію.

Знімальна команда ніби також не розуміла, що у результаті має вийти за кіно. Через це воно майже весь час виглядає безглуздим та незграбним. Так, в ньому є гарні моменти, а фанатам ігор мають сподобатися елементи фансервісу. Але у цілому “Бордерлендз” – це скоріше щось невдале.

І це сумно, бо сценарій фільму вважався одним з найперспективніших у Голлівуді. Саме сценарій допоміг зібрати такій видатний акторський склад. Але вже з’явилися чутки, що саме Рот як режисер знищив початкове бачення історії, а своє запропонувати не зміг. А деяких людей, які активно працювали над кіно, навіть в титрах не вказали. Тож, ймовірно, саме поганий процес виробництва призвів до того, що “Бордерлендз” важко дивитися. Що, звісно ж, нікого та нічого не виправдовує.