Серед сучасних ігор гостро відчувається дефіцит кооперативних проєктів. Особливо таких, в які можна грати локально, сидячи поряд. Ще більш проріджує вибірку парадигма "кооп робить будь-яку гру кращою". Хоча він частково правдивий, але призводить до додавання кооперативного режиму у відверто посередні ігри, знецінюючи цю механіку, яка колись була ледь не стандартом індустрії.
Проте ситуацію частково виправили розробники зі шведської студії Hazelight. Вони зарекомендували себе як майстри створення виключно кооперативних ігор, про що свідчить нагорода "Гра року" на церемонії The Game Awards 2021 та безліч інших відзнак отриманих It Takes Two. А головне щира любов гравців до цього проєкту, який і досі радять один одному, особливо закоханим геймерським парочкам. Успіх It Takes Two розбив міф про нішовість кооперативних ігор, і вихід нової гри студії був лиш питанням часу.
| Гра | Split Fiction |
| Жанр | кооперативна action/adventure |
| Платформи | Windows, PlayStation 5, Xbox Series X|S |
| Мови | англійська |
| Розробник | Hazelight Studios |
| Видавець | Electronic Arts |
| Посилання | ea.com |
Очікуваний анонс стався на TGA 2024, рівно через три роки після тріумфу попередньої гри. Йозеф Фарес у своїй фірмовій манері прямо зі сцени вперше показав Split Fiction, до виходу якої було менше пів року. І ось вже зовсім скоро, 6 березня 2025 року, нова кооперативна пригода від Hazelight Studios буде доступна гравцям. А якою вийшла ця гра, читайте далі в огляді.
Як корпорації втрачають обличчя і до чого тут ШІ
В центрі простого та зрозумілого сюжету Split Fiction лежить історія народження дружби та рефлексії власного досвіду через призму написаних історій. Все починається, коли по дорозі в офіс великого видавництва зустрічаються дві молоді авторки Зої та Міо, які сподіваються підписати контракт на публікацію власних історій. Вони записуються на участь в експерименті, який, за словами голови видавництва, має допомогти отримати найкращу версію творів учасників через проживання їх у віртуальній реальності.
Але щось іде не за планом і обидві героїні потрапляють у спільну сесію VR. У цьому дивному віртуальному світі змішались наукова фантастика, яку полюбляє і пише Міо з магічним фентезі Зої. Героїням слід пройти крізь різноманітні світи, щоб отримати відповіді та вибратись з пастки всередині комп’ютера. А в глибині сюжетних перипетій несподівано розкривається дилема використання ШІ великими компаніями, а також нехтування авторськими правами генеративними моделями ШІ.
І знову потрібно двоє
Основні механіки та геймплейні особливості перекочували до Split Fiction з попередньої гри. Оскільки тут обов’язковий кооператив, то екран майже завжди розділений між гравцями. І це не залежно від того, чи грати локально на одному пристрої, чи підключатись через мережу. Адже ігрові механіки розраховані як раз на такий формат відображення. Залежно від подій в грі та фокусу на певному персонажі розділення екрана може зсуватись в один бік, даючи одному з гравців більше простору і можливостей для маневру. А буває навпаки, гравців кидає на один екран, де треба координуватись і вміло ділити спільний простір.
Переміщення дуже схожі на It Takes Two: є біг, стрибок, подвійний стрибок і ривок. Всі ці можливості відчуваються дуже схожими на попередню гру, проте у Split Fiction контроль над персонажами більший і наче менша інерція. В результаті всі механіки переміщення дуже гарно відчуваються і до них швидко звикаєш.
Хоч цього разу персонажі дуже схожі між собою – це звичайні люди, просто в різних костюмах, проте більшість рівнів мають асинхронний кооператив. Тобто ролі між героїнями чітко поділені та постійно чергуються. Наприклад, один гравець пробивається силою, а інший в цей час рухає платформи на яких знаходиться перший. Це відбувається за допомогою унікальних пристроїв, або перетворень персонажів у різні створіння залежно від тематики рівня.
Рівні в Split Fiction чергуються між собою. Як і жанри творів героїнь, один за іншим ідуть рівні з sci-fi та фентезі тематикою. В якийсь момент у розпорядженні гравців велетенське кіберпанкове місто з неоновими вогнями та швидкісними трасами з літаючими автівками, а героїні беруть на себе ролі кіберніндзя. А потім сюжет перекидає дівчат у зелений магічний ліс і дає можливість набути подобу крихітної магічної феї та, неочікувано, велетенської мавпи. При тому при кожному чергуванні це буде інший світ з фантазій Зої чи Міо із новими силами та перетворенням у нових чудернацьких істот.
Split Fiction не має змагальницьких мініігор, як це було в попередній грі студії. Проте майже на кожній локації розкидані побічні історії – додаткові квести, які відправляють гравців у інший невеликий світ, який завжди має протилежну до поточної локації тематику. Тобто, якщо по сюжету персонажі у фентезійному світі, то побічні історії будуть розвиватись в sci-fi. Ці рівні подаються як недописані ідеї з фантазії дівчат і часто мають унікальні механіки. Наприклад, симулятор сноуборду, чи от перетворення на свинок на фермі.
Ігрові локації пропонують різноманітні дизайн і перспективу. Це може бути звичний тривимірний платформер, а може бути й траса для перегонів. Може бути Run and gun рівень з видом з боку, а може в ізометричній проєкції. Кожен раз задачі, інструменти та можливості різні. Більшість завдань у грі – це просторові та платформені головоломки різної складності з додавання різних бойових систем, чи унікальних засобів взаємодії з ігровим світом. Як і раніше, якщо між гравцями велика різниця у вміннях, то той, хто швидше пройде ділянку, буде чекати поки інший наздожене його.
Split Fiction переповнена купою посилань на культові ігри та попкультурні феномени. І це дуже гарні великодки, які грамотно вписані у геймплей і добре корелюють з головною ідеєю сюжету. Не бездумне копіювання, а виважене натхнення найкращими рисами та механіками прототипів. Як у "Першому гравцю приготуватися" / Ready Player One тут можна розгледіти безліч посилань, проте на відміну фільму, ці посилання мають сенс і не зроблені просто "для галочки".
Окремої уваги заслуговують боси в Split Fiction. Вони всі мають унікальні механіки та вимагають від гравця швидкої реакції та точних рухів, а також дарують відчуття справжнього виклику і винагороджують після перемоги. Зауваження є тільки до фінального боса. Його концепція з кількома фазами виглядає наче цікаво і дарує купу емоцій. Проте сама битва на арені дещо вторинна і нудна на фоні інших босів гри.
На скільки гарна упаковка
З першого ж трейлера візуальний стиль Split Fiction виглядав дещо приземленіше ніж в It Takes Two, де події буквально відбуваються в зменшеному іграшковому світі. Проте ця приземленість тільки верхівка айсберга, адже під час проходження гри зміниться стільки світів і втілень головних героїнь, що голова іде обертом. І кожна локація пропрацьована дуже добре. Особливо захоплюючи виглядають локації по світах Зої – фентезійні. Вони всі зелені і яскраві з купою деталей та м’якими лініями. Фантастичні рівні світів Міо теж виглядають дуже добре, але деякі з них губляться на фоні інших та здаються повторюють загальний тон. Таке відчуття що це sci-fi за замовченням, який має сірі текстури та в космосі, і на мегазаводі. Проте це може бути суб’єктивне сприйняття та більша любов до фентезі з боку автора огляду.
Слід віддати належне операторській роботі. В переходах між сценами та під час важливих моментів взаємодії персонажів камера ловить просто чудові кадри. Деякі з них заслуговують бути на шпалерах робочого столу.
А чому так мало?
Насправді хронометраж Split Fiction чималий. Це найдовша гра студії – проходження займе в середньому 16 годин. Що для гри, у якій треба синхронізувати час та графіки двох людей, дуже непогано. Але динаміка та емоції, що дарує гра, вимагають ще і ще. І коли ти бачиш фінальні титри, одразу виникає запитання: а коли буде нова гра? Відповідь – не скоро. Адже між виходом Split Fiction і It Takes Two пройшло 4 роки. А Йозеф Фарес назвав у одному з інтерв'ю виробничий цикл у 3-4 роки найкомфортнішим. І з ним важко не погодитись, адже в результаті гравці отримують чудову гру на багато вечорів у компанії друга чи/та коханої людини, яка лишає дуже приємне враження.
Додаткову цінність додає реіграбельність, бо часто ключові та найцікавіші моменти у грі дуже напружені та вимагають концентрації на своїй половині екрана. Часу звертати увагу на те, що там відбувається у напарника, просто не вистачає. Тож через деякий час можна сміливо пройти Split Fiction ще раз, але помінявшись ролями, чи в кооп з іншим другом.
Split Fiction вийшла чудовою і ні краплі не розчарувала. Гравці отримають пригоду сповнену цікавого та унікального досвіду, та купу емоцій. Хіба це те, за що ми власне і любимо відеоігри?
