Робити кіноадаптації класичних літературних творів, особливо рівня "Дракули" Брема Стокера, – це ідея зі своїм набором плюсів та мінусів. З одного боку, автори одразу отримують впізнаваний образ, який додатково привабить аудиторію. З іншого, доведеться змагатися з безліччю інших екранізацій. Цей факт не зупинив Люка Бессона, коли той взявся за власну версію "Дракули", зробивши акцент на високому почутті кохання. Кохання у стрічці й справді багато, однак від почуття нудьги це не рятує.
| Назва | “Дракула: Історія кохання” / Dracula: A Love Tale |
| Жанр | драма, романтика, жахи, фентезі |
| Режисер | Люк Бессон |
| В ролях | Калеб Лендрі Джонс, Крістоф Вальц, Матильда Де Анджеліс, Зої Блю та інші |
| Студії | Luc Besson Production, SND |
| Хронометраж | 2 години 9 хвилин |
| Рік | 2025 |
| Посилання | IMDb |
Для Влада II Дракули (Калеб Лендрі Джонс) найбільшим скарбом у житті була його кохана Елізабет (Зої Блю), однак загарбники вбили її, через що чоловік розчарувався у житті та відрікся від Бога. Він перетворився на прокляту істоту, яка не може померти та повинна пити кров живих, щоб повернути собі людську подобу. Проте Дракула вірить, що Елізабет ще може повернутися, тому починає її пошуки. Звісно ж, для звичайних людей вони не віщують нічого доброго.
Бессон під час інтерв'ю виданню Deadline навіть не приховував, що безпосередньо історія Дракули його не дуже цікавить. Насамперед він зацікавився особистістю Калеба Лендрі Джонса, з яким познайомився під час знімання фільму "Догмен" / Dogman. Талант актора настільки вразив режисера, що він майже одразу почав вигадувати для нього ролі, аби той міг максимально розкритися. І розмова поступово підібралася до Дракули, який здався ідеальним варіантом.
Але не можна сказати, що Бессон зовсім не звертав уваги на канони, які вигадав Стокер. Якраз навпаки, знімальна команда з повагою поставилася до першоджерела, а заразом – ще й до "Дракули" / Bram Stoker's Dracula Френсіса Форда Копполи. Фільм навіть намагається наслідувати епістолярний жанр книги, тому регулярно експериментує зі сценами, часовими лініями та зміною тональності. Зазвичай подібні прийоми роблять історію динамічнішою, але у випадку "Дракули: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale це чомусь не допомагає.
І це навіть при тому, що акторська гра Калеба Лендрі Джонса дійсно заслуговує на якнайкращі відгуки. Його Дракула – це трагічний, неоднозначний персонаж, який водночас залишається близьким глядачам завдяки шаленому коханню в основі всіх його вчинків. За ним цікаво стежити, його цікаво слухати, кожна його поява моментально робить фільм яскравішим. Та чи достатньо лише одного актора та його таланту на дві години хронометражу?
"Дракула: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale демонструє, що режисура Бессона стала відчутно застарілою. Не "приємно старомодною", не "такою, що викликає ностальгію", а застарілою в найгіршому сенсі цього слова. Нудний монтаж, відсутність креативних сцен, занадто рівна тональність і прісна атмосфера руйнують взаємодію глядача з історією. І це при свіжих спогадах про "Носферату" / Nosferatu Роберта Еггерса, який ідеально поєднав сучасні надбання кінематографа з готичною атмосферою класики.
Бессон просто розповідає історію, ніби під час звичайної розмови в якійсь нейтральній кав'ярні. Такий підхід має право на існування, але не у випадку з Дракулою, про якого ми чули сотні разів. Тому нічого цікавого в черговому переказі, навіть з деякими нестандартними дрібницями, не залишається. Акцент на коханні, який навіть винесли в назву стрічки, також не працює, бо оригінальний твір Стокера та екранізація Копполи теж були частково про кохання. Але вони не обмежувалися однією темою, розповідаючи водночас про багато проблем тогочасного та сучасного суспільства. Бессону вдалося адаптувати безсмертну класику лише у форматі другосортної мелодрами. Бачити таке від людини, яка подарувала нам "Леона-кілера" / Leon, максимально дико.
"Дракула: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale каже одне й те саме весь час, а будь-які спроби відійти від головної теми перетворює на фарс. Наприклад, один з центральних елементів історії нагадує дивну пародію на "Парфумера" / Perfume: The Story of a Murderer, але його реалізація викликає тільки сміх. Нормальне опрацювання образу та життя Дракули у фільмі відсутнє, його поплічники – абсолютно безликі, і навіть дивно, як він стільки років міг існувати та вбивати людей.
Фільм навіть намагається розвивати власний сетинг, у чому йому допомагає персонаж-священник Крістофа Вальца, який, до речі, теж вийшов харизматичним, однак провалюється і тут. Усі розмови про природу вампірів та орден, який їх вивчає та бореться з ними, залишаються лише порожніми звуками в повітрі. "Дракула: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale взагалі часто жертвує здоровим глуздом та адекватною поведінкою персонажів, щоб здаватися більш пафосним та емоційним. Це схиляє стрічку ближче до театрального мистецтва, ніж до кінематографа.
Так, у фільмі присутнє гарне відтворення обраних епох, а декорації, костюми та безліч інших деталей не викликають питань. Говорячи прямо, коли починаєш розбирати окремі елементи картини, то не можна сказати, що вони погані. В "Дракулі: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale все зроблено на досить високому рівні, навіть комп'ютерна графіка монстрів хоч і проста, але відрази не викликає. Просто всі елементи в єдиному просторі не викликають захоплення.
"Дракула: Історія кохання" / Dracula: A LoveTale – це фільм, який ідеально б виглядав десь на телебаченні на початку "нульових" чи наприкінці 1990-х. Але у 2025 році навіть відтворення всеосяжного кохання – це занадто мало, щоб у результаті вийшло дійсно цікаве кіно.