Огляд фільму “Королівство планети мавп” / Kingdom of the Planet of the Apes

Франшиза “Планета мавп” посідає особливе місце в кінематографі. Вона не користується відверто величезною популярністю, проте щось подібне серед наукової фантастики підібрати не вийде. Фільми та серіали за нею, що виходять вже протягом 56 років, порушують питання расової нерівності, ставлення до тварин і розвитку цивілізація загалом. А свіжа трилогія ремейків, що з’явилася 2011 року, зуміла додати до цих тем сучасний підхід і адекватну частку адреналіну.

“Королівство планети мавп” / Kingdom of the Planet of the Apes продовжує трилогію, але водночас цей фільм можна сприймати як м’який перезапуск серії, в якому автори вирішили поекспериментувати з ключовими темами франшизи. Результат виявився неоднозначним, навіть з огляду на всю місцеву красу.

Події фільму розгортаються через кілька поколінь після закінчення “Війни за планету мавп” 2017 року. Розумні мавпи остаточно заполонили Землю, а люди позбулися інтелекту. Їх тепер називають Ехо, немов нагадування про минулі часи. Однак мавпи до вершин минулої цивілізації ще не дісталися, тому їхній уклад життя зводиться до племен і громад.

Головний герой Kingdom of the Planet of the Apes – шимпанзе Ной, який якраз має пройти обряд, що уособлює його дорослішання. Однак важлива подія перетворюється на трагедію, коли на плем’я Ноя нападає горила Проксимус Цезар разом зі своїми посіпаками. Вони забирають майже всіх мавп. Тепер Ной має знайти одноплемінників, а потенційно допомогти йому в цьому може людська дівчина Нова.

Уже за коротким описом і будь-якими кадрами з фільму можна зрозуміти, що акцент у ньому остаточно змістився у бік мавп. Це ріднить “Королівство планети мавп” з “Планетою мавп” 1968 року. Тільки якщо оригінал чітко розумів роль людей і мавп у своїй історії та загальній моралі твору, то новий фільм за франшизою начебто не знає, як гідно повестися з таким обміном ролями.

Можливо, річ у новому режисері. Вес Болл відомий насамперед серією підліткових фільмів “Той, хто біжить у лабіринті”. Це не найгірший представник жанру young adult, але жодних одкровень він точно не подарує. Кожна частина серії наповнена наївністю, зайвим драматизмом і деякою нелогічністю подій.

Порівняйте таке портфоліо з Меттом Рівзом, який ще до роботи над “Планетою мавп” встиг зняти “Впусти мене” та “Кловерфілд”, а в підсумку вийшов на максимально масовий рівень за допомогою “Бетмена” з Робертом Паттінсоном. У цих фільмах вистачає нюансів і цікавих режисерських рішень. Тому навіть на рівні керівника зйомок “Королівство планети мавп” виявилося в програшному становищі від самого початку.

На жаль, Болл не зміг розвіяти побоювань щодо себе. Найголовніша проблема Kingdom of the Planet of the Apes полягає у тому, що він не розуміє, як працювати з конфліктом між мавпами і людьми. Саме контрасти між двома видами, які розвивалися в сюжетах трилогії ремейків, приковували до екранів. Мавпи поступово пізнавали всю глибину людської підлості, а люди на їхньому тлі здавалися навіть більшими тваринами. Але на кожне правило знаходився виняток або як мінімум цікава реалізація.

У “Королівстві планети мавп” людей майже немає, але мавпи дуже сильно намагаються бути схожими на них. При цьому роль людства в місцевій історії дуже незначна, хіба що як заділ на потенційне продовження. У підсумку більшу частину фільму ми спостерігаємо якраз за мавпами, однак на рівні концепції та мотивації вони мало чим відрізняються від людей.

У цьому моменті можна побачити власну логіку, особливо якщо не сприймати фільм у відриві від попередньої трилогії. Адже він демонструє нам, як новий домінуючий на планеті вид починає повторювати помилки своїх попередників. Вчення Цезаря з трилогії спотворилося, стало інструментом для досягнення власних цілей, що наочно демонструє Проксимус як антагоніст.

З іншого боку, виходить, що як самостійний твір “Королівство планети мавп” не працює. Йому могло б допомогти опрацювання персонажів, але сценарій спотикається о недосвідченість режисера. Драматургія кіно перебуває на дуже слабкому рівні, через що багато сцен, які повинні були викликати емпатію до персонажів, або не викликають взагалі нічого, або змушують ніяковіти від дурості того, що відбувається на екрані.

Наприклад, в одній зі сцен нам намагаються показати конфлікт між Ноєм і його товаришем. Останній не зовсім поділяє плани головного героя і відмовляється йому допомагати. Здавалося б, цікаві передумови для розвитку їхніх стосунків, навіть якщо деякі його потенційні розв’язки очевидні. Однак буквально в наступній сцені, тобто десь через хвилину-дві, все вирішується само собою. Ні про який драматичний вплив говорити не доводиться.

У фільмі відсутні півтони, які були присутні у роботах Рівза. Через це про фінал історії можна здогадатися з самого початку, а пафосна промова про еволюцію від мавпи викликає скоріше сміх, ніж адекватну реакцію. Якоюсь мірою “Королівство планети мавп” – це young adult про мавп. Рівень зрілості головних героїв якраз сприяє такому позиціонуванню.

Якось позитивно вплинути на фільм могло б опрацювання стосунків між Ноєм і Новою. Все-таки історії про дуже різних персонажів, які з плином сюжету знаходять контакт, глядачі люблять давно. Однак у Ноя і Нови є лише одна зворушлива сцена, в іншому хімії між ними не спостерігається. Знову ж таки, можна було б списати все на підлу людську натуру, проте історія поводиться з таким підтекстом надто недбало, насильно згодовуючи його глядачам нудними, прямолінійними сценами.

Місцева “дорожня пригода” через це стає більше про зміну локацій і красиві краєвиди, ніж про стосунки між персонажами. А краси в “Королівстві планети мавп” достатньо. Для фільму, який практично повністю зроблений з використанням CGI, все виглядає максимально привабливо. При цьому прямо про реалізм не йдеться. Найближчий аналог – графіка Horizon: Forbidden West, яка приковує погляди, але не забуває перебувати в окремій художній ніші, а не просто копіювати реальний світ.

У підсумку виходить, що “Королівство планети мавп” найприємніше саме дивитися, а не вдумуватися в нього, розбиратися в місцевих ідеях або обговорювати цікаві рішення. Останніх тут немає, кіно вийшло простим, навіть незграбним. Цей факт псує враження сам по собі, а додатково на тлі попередніх фільмів легко помітити, наскільки за рівнем смислового наповнення нова частина поступається попередникам.

Так, фільм можна сприймати лише як початок нової трилогії. Але “Повстання планети мавп” у 2011 році впоралося з цим завданням набагато краще. Тут же після перегляду особливо продовження і не хочеться. І це досить красномовно говорить про якість кіно.

Окремо варто поговорити про український дубляж. Він на високому рівні, але абсолютно не передає ті звірині інтонації, які були в оригінальній звуковій доріжці. Місцями актори намагаються зіграти щось подібне, але зовсім незначно. Тому якщо заплющити очі, то можна подумати, що на екрані говорять люди. Додатковий мінус до занурення у світ.