Огляд фільму “Фуріоза: Шалений Макс. Сага” / Furiosa: A Mad Max Saga

У 2015 році Джордж Міллер нарешті випустив “Шаленого Макса: Дорога гніву” / Mad Max: Fury Road у прокат, вразивши всіх любителів барвистого action і просто хорошого кіно. Фільм багато років перебував у “виробничому пеклі”, а режисер навіть сумнівався, чи потрібна “Шаленому Максу” як франшизі нова історія. Однак “Дорога гніву” виявилася настільки гарною, що досі посідає важливе місце в серцях багатьох фанатів як серії, так і гарного кіно у цілому.

Випуск чергового фільму за такого розкладу здавався лише питанням часу. Чекати довелося дев’ять років, але у 2024 році приквел “Фуріоза: Шалений Макс. Сага” / Furiosa: A Mad Max Saga нарешті став доступний для перегляду. З’ясувалося, що Міллер зовсім не втратив хватку, але стрибнути вище своїх попередніх досягнень цього разу він не зміг.

Сюжет фільму концентрується на Фуріозі, яку в “Дорозі гніву” зіграла Шарліз Терон. Але Furiosa: A Mad Max Saga – це приквел, тому на роль юної героїні підібрали Аню Тейлор-Джой, одну з головних нових зірок Голлівуду. У дитинстві Фуріозу викрали прямо із Зелених Земель, одного з небагатьох місць, де можна спокійно жити навіть під час постапокаліпсису. Байкери ексцентричного воєначальника Дементуса (Кріс Гемсворт) хотіли використати дівчинку, щоб знайти шлях до Зелених Земель. Ця подія стала початком історії помсти Фуріози, яка розтягнулася на довгі роки.

Світ “Шаленого Макса” завжди приваблював своїм поглядом на кінець світу. Пейзажі у фільмах здебільшого пустельні, майже стерильні. А акцент завжди робиться на потужних транспортних засобах, які викликають прискорене серцебиття у будь-якого механіка і просто поціновувача техніки. “Дорога гніву” довела формулу серії до абсолюту. Що ж на цьому тлі може запропонувати нова робота Міллера?

Відверто кажучи, майже все те ж саме, що і “Дорога гніву”. З одного боку, ми знову отримали безкомпромісний action, у якому тактильність і близькість до глядачів багатьох сцен не зрівняється ні з чим. Описувати битви “Фуріози” доволі нерозумно, тому що у форматі тексту вони не будуть вражати. Міллер зі знімальною командою пробираються у вашу свідомість якраз мовою кіно, численними деталями та цікавими візуальними методами. Дивитися “Фуріозу” варто тільки в кінотеатрах, на великих екранах магія розкривається з жахливою силою.

Але якщо на секунду замислитися над тим, що відбувається, то виявиться, що якихось відчутних кроків уперед у плані постановки фільм не пропонує. Так, тут є сцени погоні на декілька хвилин, у яких навіть мінімальні рухи мають вагу, але чимось подібним нас тішила і “Дорога гніву”. Якоюсь мірою виходить, що саме існування “Дороги гніву” стає головною проблемою “Фуріози”. Адже ефект новизни втрачено.

Також місцями здається, що нове кіно трохи сильніше залежить від комп’ютерної графіки, ніж попередник. “Дорогу гніву” хвалили якраз за практичні ефекти та натуралістичне фільмування. Усе це є і в “Фуріозі”, але окремі CGI-моменти занадто сильно впадають в око. Ви зрозумієте, про що йдеться, коли під час титрів почнуть показувати нарізку кадрів із “Дороги гніву”. Фільм 2015 року має відчутно кращий вигляд.

Однак у чому “Фуріоза” точно вдалася, так це в роботі з персонажами. Там, де “Дорога гніву” обходилася натяками та зовсім незначними сценами, історія становлення Фуріози встигає повноцінно розкрити головних персонажів. Причому без зайвих експозиційних діалогів і перетравлення емоцій. “Фуріоза” здатна малим сказати багато, що завжди в пошані.

Аня Тейлор-Джой спочатку здавалася не найкращою актрисою на роль Фуріози, особливо після Шарліз Терон. Однак вона вже не раз доводила, що здатна зображати неконтрольовану, майже первісну злість своїх персонажів. Тож молода Фуріоза в її виконанні вийшла гідною: вона небагатослівна, але різка, рішуча і безсумнівно небезпечна.

Утім, головним відкриттям Furiosa: A Mad Max Saga все одно став Дементус. Кріс Гемсворт через асоціацію з роллю Тора ніби почав потопати у самопародії, а його ролі в бойовиках на кшталт “Евакуація” вершинами драматургії не приваблювали. У Дементусі актор зумів ідеально знайти той момент, коли кривляння і посмішки перетворюються з чогось комічного на уособлення реальної небезпеки, яка до того ж ідеально поєднується з навколишнім божевільним світом. Іронія в тому, що Дементус як лиходій програє тому ж Несмертану Джо, який теж є у фільмі, але персонаж Гемсворта вийшов набагато цікавішим.

І так, “Фуріозу” необхідно сприймати саме як приквел, тому без знання подій “Дороги гніву” деякі акценти й особливості світу можуть пройти повз глядача. Причому це приквел еталонний: він розкриває знайомих персонажів з нових боків, дарує їм додаткові особливості та змушує поглянути на наступний за хронологією фільм під іншим кутом.

Окремо радують локації, оточення і численні цікаві дрібниці, якими наповнений світ “Фуріози”. Міллер з командою зуміли зробити однакові по суті пустельні локації різноманітними, а в плані режисури фільм не перетворюється на типовий для Голлівуду бойовик. Навіть фінальна битва в Furiosa: A Mad Max Saga, яка в іншому кіно була б масштабним побоїщем, тут показана лише набором сцен під закадрове пояснення.

Адже історія ні на секунду не забуває, що вона насамперед про Фуріозу та її травми дитинства, які переслідують дівчину все життя і не дають їй спокою. Звідси й більш сфокусований сценарій фільму, і трохи уповільнений темп оповіді, і навіть “повільний” action в деяких сценах. У всього в “Фуріозі” є своє значення.

І все-таки під час перегляду не полишає думка, що від усього цього очікуєш трохи більшого. Можливо, таким чином Міллер хотів підстьобнути глядачів переглянути “Дорогу гніву” ще раз. Що тут сказати, витівка вдалась.