Citizen Sleeper 2: Starward Vector – Дух із машини

Перша частина Citizen Sleeper зібрала три роки тому чимало позитивних відгуків і стала одним з головних релізів 2022 року для тих, хто шанує глибокий наратив. Зрозуміло, що нам, українцям, в той час було, м’яко кажучи, не до розваг. Проте навіть у воєнних умовах ігри нікуди не поділись і продовжували виконувати серед іншого й певну терапевтичну функцію – відволікали, заспокоювали. Суб’єктивно, гіпнотичний ритм Citizen Sleeper в тому й тоді мені дуже допоміг. Згодом статус проєкту тільки закріпився. Навіть попри жанрову специфіку – фактично ми говоримо зараз про дуже нішову текстову RPG – Citizen Sleeper змогла похвалитися вражаючим показником в більш ніж мільйон гравців. І ось тепер вийшов очікуваний вже багатьма сиквел – Citizen Sleeper 2: Starward Vector.

Але спершу згадаємо з чого все починалось. Citizen Sleeper з’явилась на світ завдяки роздумам Гарета Мартіна (Gareth Damian Martin) про реалії сучасного капіталізму, який, з одного боку, пропонує на загал різні красиві економічні блага, а з іншого – часто примушує людей працювати аби де, аби як, приставати на різні “халтури” та тимчасові пропозиції просто щоби закрити хоча б базові потреби (в англійській для цього є термін Gig Economy). Що вже говорити про якісь там блага.

Іншим джерелом натхнення Мартіна були настільні рольові ігри, де він підгледів цікаві варіанти використання ігрових кубиків, таймерів подій і так званих драйвів – цілей, бажань героїв. Зокрема, багато ідей підказала вже культова у своїй царині TTRPG “Клинки в пітьмі” (Blades in the Dark). До речі, над її офіційною українською локалізацією наразі неквапливо, але системно працює студія М87 Games.

Так був створений похмурий фантастичний світ Citizen Sleeper, де великі корпорації спочатку подарували людству зірки, себто забезпечили можливість колонізації космосу, але потім довели все до глобальної кризи (щось це нам нагадує – прим. ред.). Нині на залишках минулої величі кожен, хай то простий роботяга чи хитрий “корпо”, намагається знайти собі місце потепліше. А оскільки таких місць лишилось небагато, то не дивно, що правила буття у цьому світі відрізняються максимальною прагматичністю.

Роль головного персонажа відведена сліперу (sleeper) – андроїду зі свідомістю людини, рабу корпоративної системи. Він не належить собі, але прагне свободи, незалежності. Він буквально кожен день (цикл в ігровій термінології) має доводити своє право на існування. А скільки на те є сил – визначають результати, що циклічно випадають на кубиках. І це просто ідеальна метафора такої собі волатильності наших спроможностей в реальному житті. Буває день, коли на кубиках шістки та п’ятірки, встигаєш купу всього й ще, здається, гуляв би до ранку. А буває випали одинички-двійки, все валиться з рук, і все, що ти насправді можеш – кволо тягнути до вечора. Звісно, хочеш зробити більше. Але об’єктивно – немає можливості.

Власне геймплей Citizen Sleeper – це постійний ланцюжок запитань і рішень як саме використати наявні зараз кубики. Куди їх вкласти, витратити, для чого? Як і де стануть у пригоді вміння класу героя, які дають певні бонуси при виконанні дій? За що варто взятися у першу чергу: спробувати дізнатися нові чутки в місцевому барі, погарувати на звалищі та підзаробити грошей, чи краще продати здобуті раніше запчастини (але ж вони можуть знадобитися для ремонту механічного тіла героя)? Ви постійно оцінюєте, що саме, які ресурси та ефекти, можна отримати у кожній можливій інвестиції. Й тут мова не тільки про позитивні здобутки, можуть бути й різні пенальті.

Як і в оригінальній грі ось ці базові механіки працюють у Citizen Sleeper 2: Starward Vector бездоганно. Але тепер кубики можуть ламатися й вимагати ресурсів на ремонт, а також – глючити, тимчасово видавати вкрай низькі результати. На додаток Starward Vector має ще й систему ігрового стресу, яка створює герою додаткові проблеми до клопотів з кубиками. Всі ці зміни доволі дотепні й тематичні, але сиквел якось надто квапливо й трохи незграбно презентує їх в сюжетному пролозі. Наче гра хоче якомога скоріше показати свої відмінності від першої частини, але при тому дещо губиться та заплутує.

І тут саме час зауважити, що Citizen Sleeper 2: Starward Vector в принципі важко порадити тим, хто не бачив оригінал, не знайомий з його сюжетом. Друга частина всебічно проростає з першої й не особливо обтяжує себе поясненнями. Здається, що хто такі сліпери, звідки вони беруться, яка загалом тут динаміка стосунків різних фракцій і соціальних груп тощо – все це гравець у Starward Vector має знати зі старту. Бонус за старання тим, хто пройшов всі DLC до першої частини, а також прочитав коротеньку серію нарисів Helion Dispatches, що пов’язує ігри між собою. Якщо ж ви не в курсі подій оригіналу, то сильно втратите у враженнях, бо Starward Vector постійно дає посилання на першоджерело.

Також ще раз згадаю зазначену вище жанрову специфіку. Хай стильне мінімалістичне графічне оформлення (до початку кар’єри ігрового розробника цариною Гарета Мартіна був дизайн, зокрема інтерфейсів) не вводить в оману. Citizen Sleeper – це гра насамперед про читання. Всі сюжетні події, розмови, рефлексії героя тощо – це виключно текст, який вимагає певної зосередженості та знання англійської (будь-яка локалізація наразі, на жаль, відсутня). При цьому текст досить складний, с купою термінів та рідковживаних слів, враховуйте це.

Якщо такі вимоги не лякають, заспокійливо зазначу, що в Citizen Sleeper 2: Starward Vector, як і в оригінальній грі, після бурхливого старту відносно нескладно вийти на певне плато можливостей головного героя, а далі – прокачати його вміння до таких висот, коли більшість викликів вже не лякають. Тоді розумієш, що певні ігрові нововведення вийшли дещо формальними. Всі ці глюки, стрес і зламані дайси можуть піддати перцю, коли граєш на максимальний складності й поспішаєш, але за великим рахунком вони не так вже й сильно впливають на враження від гри.

Натомість мені дуже сподобалась ідея корабля-команди-контрактів. Саме так, через дефіс, бо ці механіки працюють в міцній синергії. На відміну від першої частини, дія якої повністю відбувалась на величезній космічній станції, головний герой в Citizen Sleeper 2: Starward Vector не прив’язаний до однієї місцини, а може літати на кораблі між декількома маленькими. Зазвичай це якісь космічні колонії чи бази. А де корабель – там, зрозуміло, й екіпаж. Попервах на борту тільки двоє: протагоніст та його напарник. Але з часом до команди можна додати нових персонажів (і навіть іншого сліпера!), кожен з яких має свою спеціалізацію.

Вміння героїв та їхні кубики допомагають при виконанні контрактів – це такі окремі авантюри, на які можна пристати в різних місцинах. Контракти класно міняють динаміку гри: вони завжди на жорсткому таймері, там немає другої спроби та обов’язково присутній фактор невідомості. Ніколи не знаєш достеменно, що саме на тебе чекає. Раптом можуть з'явитися конкуренти чи на начебто мертвому кораблі, який ви досліджуєте, увімкнеться система безпеки… Тому на завдання треба летіти підготованим і правильно підбирати напарників. Рекомендації щодо них Citizen Sleeper 2: Starward Vector доволі чітко доносить через наратив – просто з контексту контракту розумієш які саме спеціалісти тобі, скоріше за все знадобляться.

Більшість контрактів обумовлена сюжетом, який присвячений намаганню протагоніста позбутися стороннього контролю над своїми системами, вибороти свободу (чи втекти). Це такий доволі класичний, але цікавий кіберпанк-трилер з більшістю очікуваних від жанру сценарних ходів, місій, ситуацій.

Але, звісно, є й необов’язкові завдання, переважно пов’язані з вашим екіпажем. Загалом різноманіття особистих історій, характерів тут достатнє, щоб забезпечити суто наративний інтерес до їх вивчення, а не тільки зайві бали для поліпшень навичок вашого героя. Хоча напарники якось занадто очевидно розділені на головних та другорядних. У перших – продумана довга персональна арка й більш міцні зв’язки з протагоністом. Помічні герої навпаки мають набагато коротші історії, й десь ближче до фіналу мають шанс перетворитися на статистів – про їхню присутність в команді просто забуваєш. Особливо, якщо немає потреби в їхніх вміннях.

Також здалося, що деяким напарникам завадила розкритись загальна зрежисованість сиквелу. Штука в тому, що Citizen Sleeper 2: Starward Vector – на відміну від першої гри – не пропонує варіанти закінчення сюжету, а впевнено тягне його до єдиної розв’язки. Там, де оригінал поступово розгалужував наратив на окремі фінали, сиквел навпаки фокусується на чітко прописаній драматичній кінцівці. Й не всі персонажі та події "встають" в неї достатньо вдало.

Як результат, Starward Vector відчувається як набагато менш персональна історія. Загалом хороша режисура, на жаль, знецінює свободу й придушує ролевий елемент, не дає свідомо вибрати завершення зі смаком. Тут ви просто проживаєте хай цікавий, але сталий сюжет, а не “пишете” власний. Через це сиквел здається слабшим. Хай об’єктивно Citizen Sleeper 2: Starward Vector – хороша гра, але оскільки вона існує в певному сенсовому симбіозі з оригіналом, то розглядати окремо її не можна. Й порівняння часто будуть не на її користь.