Stealth-лептоп? Огляд професійного ноутбука ASUS ProArt P16

Маючи чималенький бюджет на придбання ноутбука, від нього хочеться отримати якнайбільше, й очікування складаються відповідними. А в умовах сучасної конкуренції топових брендів, такі очікування можуть бути дуже високими. Обтяжувальним фактором може стати необхідність у балансуванні між продуктивністю та портативністю, адже не кожен ноутбук може бути одночасно легким та дозволити виконувати вибагливі завдання. Лінійка ProArt від ASUS пропонує рішення для людей креативних професій, яким якраз потрібен певний запас продуктивності, й можливість одночасно мати мобільний ноутбук. Тож у сьогоднішньому огляді ми й перевіримо, наскільки це вдало виходить з ASUS ProArt P16 (H7606WI), який отримав платформу від поточної ігрової моделі ROG Zephyrus G16.

Характеристики ASUS ProArt P16 (H7606WI)

Комплектація

До самого ноутбука та невеликого блока живлення виробник додав пару аксесуарів. Користувачам, які мають потребу в дротовому під’єднанні до Мережі, тут додали Ethernet-адаптер з USB-A. І оскільки ми вже згадали про портативність, лептоп доповнили фірмовим ролтоп-рюкзаком, який явно розраховано на подорожі.

Компанія частіше додає подібні до ігрових моделей, адже їх складніше помістити в стандартні рюкзаки чи сумки. Втім, зайвим він навряд чи стане, а з урахуванням продуманої ергономічності, власник точно не відкладатиме його у далекий кут шафи.

Дизайн та зручність використання

З ASUS ProArt P16 виробник не пішов шляхом “креативний дизайн для креативних людей”. І це, на мій погляд, добре. Натомість пропонується мінімалістична зовнішність, яка точно зачепить за живе шанувальників стилю Stealth. Якщо одразу після першого знайомства зняти з топкейса наліпки AMD, NVIDIA та HDMI, то на видимих частинах корпусу залишиться лише невеличкий логотип лінійки на зовнішній кришці дисплея і… все, лише глибокий чорний колір корпусу без жодного глянцю. Компанія назвала колір Nano Black, а додаткових елементів дизайну від ROG тут не залишили.

Матове покриття алюмінію заразом непогано “ховає” сліди від використання, які так чи інакше все одно залишаються на корпусі. А от дрібний пил буде помітним, тож фанам естетики все одно буде потрібно мати в рюкзаку невеличку ганчірочку. І так, інших варіантів кольорів корпусу, на відміну від Zephyrus, тут не передбачено.

Недоліків виготовлення та збирання мені знайти не вдалося. Корпус відчувається чудовим, немає зайвих звуків при роботі та транспортуванні, та й топкейс не прогинається під тиском (в адекватних межах). Заразом, як і з більшістю моделей ASUS, є відповідність стандарту MIL-STD-810H. При цьому, як для відносно великого дисплея, корпус можна назвати доволі компактним: габарити становлять 354,9×246,9×14,9-17,3 мм, з вагою у 1,85 кг.

З цікавих особливостей хочеться відзначити дві речі. Рамка довкола дисплея стилізована під елементи професійних камер. Думаю, фотографи та відеографи помітять паралель. Ще однією деталлю, на яку не кожен зверне увагу, є оригінальне кріплення шарніра дисплейного блока. Воно не підіймає корпус, але естетично зроблено дуже непогано. І також на ньому є індикатори активності, які у відкритому положенні “ховаються” вниз.

З нижньою частиною корпусу розробники обійшлися стандартно, без зайвого ентузіазму. Тож тут є лише великі гумові ніжки для фіксації на місці, й отвори вентиляції та динаміків — нічого зайвого.

Ноутбуки для професіоналів все ще можуть викликати спогади зі старими версіями робочих станцій, які колись поєднували у собі великі габарити ігрових лептопів (якщо не були більшими), з на той момент неоковирною зовнішністю бізнес-моделей. Підхід ASUS ProArt P16 навпаки є елегантною пропозицією не лише для професіоналів креативної сфери, а й загалом зацікавить будь-якого шанувальника мінімалістичної естетики та стильного матового чорного кольору.

Дисплей

Пару років тому стало очевидно, що стандарти діагоналей дисплеїв ноутбуків зміняться, тож нині ми частіше зустрічаємо не 15-, а 16-дюймові варіанти. Власне, P16 у назві сьогоднішнього гостя редакції саме на це й натякає. Й переваг у нього вистачає. Для початку, це роздільна здатність у 4K, або 3840×2400 пікселів, зі співвідношенням сторін 16:10. Рекомендоване масштабування при цьому становить 250% (і дійсно є комфортним для роботи та розваг).

Матрицю захищає глянцеве скло Gorilla Glass. Пояснень саме такому, а не матовому рішенню, одразу два: по-перше, для роботи із зображенням частіше використовують саме глянцеві екрани, а перед нами лептоп для професіоналів; по-друге, це сенсорний дисплей. На жаль, комплект не передбачає стилус, але його підтримка є. Тож якщо знадобиться, можна придбати такий окремо. Щоправда, працювати з ним може бути не зовсім зручно, адже шарнір не розвернути навіть на 180 градусів. Але то вже питання конкретних вимог та умов роботи.

ASUS ProArt P16 також має OLED-матрицю — Lumina. Перелік сертифікацій та технологій, який зазначає виробник, довгий, але головне, що він забезпечує 100% охоплення DCI-P3, має дійсно чорний колір, і опції налаштування та калібрування зображення. Так, в MyASUS можна знайти стандартні варіанти зміни колірного простору, насиченості, температури тощо. А от в ProArt Creator Hub серед іншого є опції калібрування зображення для тих, кому заводського з якихось причин не вистачить (спойлер: для звичайних користувачів картинка точно буде ідеальною і навряд знайдеться багато людей, яким вона не сподобається).

Заразом тут також є стандартні опції збереження матриці від вигорання, а додатково виробник надасть заміну, якщо впродовж гарантійного терміну трапиться вигорання пікселів. Окремо є Target Mode, який залишить потрібну яскравість лише активному вікну, затемнивши все на фоні. Подібні функції отримують й інші ноутбуки ASUS, які мають OLED-матриці.

Також дисплей забезпечить до 400 кд/м² яскравості, та до 500 при перегляді HDR-контенту. Цього, звісно, не вистачить, щоб позбутися усіх відблисків на глянцевому дисплеї, але при роботі в приміщенні переважно проблем не буде. Для більшої зручності лептоп отримав датчик освітлення, який непогано корегує рівень підсвічування залежно від умов роботи.

Суб’єктивно, дисплей має лише один недолік — його частота оновлення становить стандартні 60 Гц (нехай і з реакцією на рівні 0,2 мс). Це, певно, далеко не найважливіший критерій для роботи з графікою чи відео, проте зі 120 Гц було б комфортніше, навіть якби для цього довелося зменшити роздільну здатність (наприклад, так є в ASUS Zenbook S 16, який нещодавно побував у нашій редакції).

Порти

Корпус ASUS ProArt P16 дозволяє мати усі необхідні порти, тим паче з першочергово ігровою платформою. Тому зліва тут є комбінований аудіороз’єм, USB-A 3.2 Gen 2, USB-C 4, HDMI 2.1 та пропрієтарний порт для заряджання, а справа — SD Express 7.0, USB-A 3.2 Gen 2 та USB-C 3.2 Gen 2. Додатково пам’ятаємо, що в комплекті є гігабітний Ethernet-адаптер, який може зайняти один з портів USB-A.

Трошки незручним може здатися лише порт для заряджання, який у цьому випадку вимагатиме лише фірмового блока живлення. Але причини абсолютно зрозумілі. Всього іншого цілком має вистачити для більшості сценаріїв використання. Хіба що декому може знадобитися замок Kensington, який на професійних ноутбуках часто є. Але, чесно кажучи, я лише раз особисто стикався з необхідністю використання таких фіксаторів.

Безпека

Швидка аутентифікація користувача реалізована за допомогою сканування обличчя власника лептопа. Камера та інфрачервоний сенсор традиційно відносно швидко працюють, проте іноді час реакції більший, ніж хотілося б. Але це все одно зручніше за введення пароля чи ПІН-кода.

Попри чимало місця та окремо відведену клавішу увімкнення, в яку так і проситься сканер відбитків пальців, виробник не встановлював такий. Тож користувачу залишається єдина опція біометричної аутентифікації.

Клавіатура та трекпад

Оскільки платформа “позичена” в ігрового підрозділу, можна сміливо припустити, що клавіатура тут не відрізняється, хіба що не має RGB-підсвічування. З острівним розташуванням клавіш та ходом у 1,7 мм, комфорту при роботі вистачить із запасом. Заразом механізми не дуже гучні, щоб не заважати людям навкруги.

Сліпий набір тексту, рутинні хоткеї, навіть, не дивно, ігри тощо — подібні сценарії чудово підходять клавіатурі. І за сучасним трендом, правий Ctrl замінив Copilot. Підсвічування не найяскравіше з того, що можна побачити сьогодні, але його цілком вистачає навіть на мінімальному рівні (всього три). Та й загалом, в ASUS давно встановлюють дуже зручні клавіатури, й ProArt P16 не став неприємним винятком.

Великий трекпад розміром 150×99 мм є чудовою альтернативою миші. Він забезпечить точну роботу з курсором та жестами, а з покриттям приємно працювати. Проте це не головна його особливість.

Лівий верхній кут трекпада відведено під ASUS DialPad — контролер, який початково створювався для роботи в програмах на кшталт Adobe Creative Apps. Наразі ж він може працювати й з іншими застосунками чи навіть керувати відтворенням у YouTube, змінювати гучність, яскравість тощо. Це не перший варіант такого контролера для лінійки ProArt, просто цього разу DialPad став частиною трекпада. Для його активації потрібно провести пальцем від правого верхнього кута у напрямку центра трекпада, після чого засвітиться індикатор всередині DialPad та на дисплеї з’явиться вибір елементів контролю.

Суб’єктивно, попередні варіанти з окремим “колесом” були трошки зручнішими. Але з іншого боку, інтегрований контролер у трекпаді має значно охайніший вигляд та візуально не так “обтяжує” загальний дизайн топкейса. Втім, це дійсно дуже специфічний елемент керування, тож лише кожний окремий користувач може визначити, наскільки йому зручно чи незручно з таким працювати.

Для його налаштування є застосунок ASUS Dial & Control Panel, де можна точніше визначити його поведінку та функції. Проте варто зазначити, що у деяких звичайних програмах в ньому дійсно не так багато сенсу. З професійним софтом вже інша ситуація. Але, повторюся, це дійсно дуже персональний досвід, який навряд влаштує кожного.

Втім, користувачам, які чимало часу проводять за редагуванням фото та відео, створенням графіки чи подібними задачами, за можливості варто спробувати призвичаїтися до такого.

Камера та звук

Двомегапіксельна фронтальна камера забезпечить роздільну здатність до Full HD для відеозв’язку. Також вона доволі непогано передає зображення та підтримує функції автоматичного фреймінгу, “замилення” фону тощо. Якості точно вистачатиме для робочих та особистих дзвінків.

З мікрофонами також все дуже добре. За замовчуванням вони будуть “чути” забагато. Проте в налаштуваннях є шумопоглинання, яке за допомогою штучного інтелекту виділить саме голос, ефективно позбавившись усіх інших навколишніх шумів. І працює це не гірше, ніж з іншими лептопами ASUS, які останнім часом потрапляли до редакції.

Й окремо хочеться відзначити динаміки. Виробник не пошкодував місця на два твітери та чотири сабвуфери, що разом забезпечило чудове звучання навіть музики. Так, зі зрозумілих причин це не рівень повноцінних настільних чи портативних колонок. Але послухати свіжі підбірки стримінгових сервісів можна без проблем.

До речі, це також не перший лептоп ASUS, який може приємно здивувати якістю звучання динаміків. Повага виробнику за увагу до такої деталі, тим паче у дійсно недешевому ноутбуці.

Продуктивність та ПЗ

ASUS ProArt P16 пропонується у трьох варіантах комплектацій, де в базовій версії встановлено AMD Ryzen AI 9 365 з NVIDIA GeForce RTX 4050, а в дорожчих — AMD Ryzen AI 9 HX 370, доповнений або NVIDIA GeForce RTX 4060, або RTX 4070. Обсяг оперативної пам’яті починається з 24 ГБ, а для накопичувачів передбачено два слоти M2 2280 — PCIe 4.0×4 та PCIe 4.0×2.

Незалежно від обраної опції, лептоп підтримує Wi-Fi 7 та Bluetooth 5.4, тоді як до Мережі також можна під’єднатися за допомогою комплектного Ethernet-адаптера. Стільникові модеми креаторам не пропонуються.

До редакції потрапив флагман лінійки з 12-ядерним AMD Ryzen AI 9 HX 370 (4 ядра Zen 5 до 5,1 ГГц, 8 ядер Zen 5c до 3,3 ГГц, 24 потоки, 36 МБ кеш, 75 Вт) та NVIDIA GeForce RTX 4070 (8 ГБ GDDR6, до 1655 МГц, до 105 Вт). Ця ж комплектація передбачає й 64 ГБ ОЗП LPDDR5X та 2 ТБ у накопичувачі. Набір доволі серйозний, з урахуванням бази від ігрового ROG Zephyrus G16, і навіть має вдвічі більше оперативної пам’яті, ніж той самий ROG.

Ми зовсім нещодавно зустрічалися з таким процесором у новому Zenbook S 16, однак там його можливості були порівняно обмеженими, ще й без допомоги дискретного графічного прискорювача. А база від ігрової моделі тим паче покращує позицію продуктивності ASUS ProArt P16. Тож і результати тестів демонструють відчутно кращі показники. Відповідно, вибагливі завдання також будуть легше виконуватися.

Згідно з поточними трендами, штучний інтелект також згадується, адже процесор має окремий NPU XDNA. Проте з огляду на те, що лептоп має дискретне відео RTX 4070, роботу з окремими моделями більше підсилить саме NVIDIA (тут 50 TOPS проти 321 TOPS). І це вже буде значно відчутнішим прискоренням. Втім, деякі завдання, як-от, наприклад, шумопоглинання чи обробка зображення вебкамери, можуть залишатися для XDNA, спрощуючи роботу процесора та не чіпаючи відеокарту.

І якщо вже говорити про ігрову базу ASUS ProArt P16, то не випробувати ігри було б неправильно. Й навіть попри позиціювання серед інших лептопів виробника, пограти на такому можна з комфортом. Для прикладу, в усіх випадках використовувалася нативна роздільна здатність у 4K та високі налаштування графіки. І так, не в усіх іграх таким чином можна отримати чимало FPS, однак результати все одно непогані. Якщо ж ігри будуть в планах такого ноутбука, то зменшивши роздільну здатність до Full HD можна отримати мало не у двічі більше кадрів.

Охолодженням займаються одразу три куллери (Tri-Fan) і рідкий метал, а для комфорту користувача всі отвори охолодження приховано. Тобто й естетично топкейс не демонструє вентиляцію, й не роздмухує гарячим повітрям з усіх боків. Проте, звісно, корпус все одно нагрівається під навантаженням. AIDA все ще не може отримати всю необхідну інформацію для випробувань стабільності, проте 3DMark залишився задоволений показниками. При цьому температурний датчик показав стабільні 75°C, що з огляду на всі особливості корпусу дуже непогано.

Система також запропонує стандартний набір режимів роботи, а додатково у ProArt Creator Hub є можливість створити власні профілі продуктивності. І тут також варто врахувати, що найпродуктивніші варіанти не будуть доступними при роботі від батареї. Тому з вибагливими завданнями та іграми варто мати під рукою блок живлення, а без нього та зі звичайними робочими задачами втрата продуктивності практично не відчуватиметься.

Щодо гучності системи охолодження, нічого непередбачуваного не стало. Лептоп може беззвучно працювати у режимі Whisper без сильного навантаження, або відчутно розкручувати вентилятори з іграми чи монтажем. Але так, це все одно не рівень шуму, який демонструють флагманські ігрові моделі.

Ще однією особливістю, порівняно з ігровими ноутбуками ROG, які до нас потрапляли, є набір режимів роботи дискретної графіки. Якщо ігрові моделі можуть перманентно передавати зображення одразу через такий чип, то тут його можна або повністю вимкнути, або система буде “перекладати” на нього вибагливі завдання. Обмеження інших режимів продуктивності доволі стандартні.

А також ASUS ProArt P16 має розширений набір софту, порівняно з іншими моделями виробника. Зі звичних тут є MyASUS з налаштуваннями системи, оновленнями, діагностикою тощо, та StoryCube для архівації фото та відео. Окрім цього лептопу дісталися: ProArt Creator Hub, де є розширені налаштування, менеджер кольорів та інше; згадана раніше ASUS Dial & Control Panel; MuseTree — генератор зображень з “деревом” ідей; ScreenXpert для зручнішої роботи з декількома дисплеями; а також CapCut та три місяці пробного періоду для Adobe Creative Cloud.

Автономність

Як для такого набору характеристик, автономність також не розчарувала. Лептоп оснащено акумулятором ємністью 90 Вт•год, чого вистачило на 9 годин 19 хвилин в “офісному” тесті PCMark. На практиці лептоп втрачав в середньому 10-15% за годину роботи, а перегляд двогодинного фільму обійшовся в 13%. Звісно, залежно від налаштувань яскравості та конкретних задач, ці показники можуть варіюватися, а для завдань, які потребують максимальної продуктивності, все одно доведеться мати під рукою блок живлення.

І комплектний БЖ має відносно стандартні габарити та потужність у 200 Вт. Цього повністю вистачає для усіх потреб системи. А на повне заряджання батареї з ним знадобиться трошки більше за півтори години.