Один з авторів "Межі" надіслав мені цікаве посилання на статтю письменника та військового Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ Олексія "Консула" Рейнса, присвячену грі Stalker 1: Path of Fire, яку, за дослідженням Рейнса, теж створили в Україні у 1994 році. Я можу частково підтвердити ці висновки та трохи доповнити матеріал "Консула".
Згаданий у статті український письменник Гарм Відар (Сергій Іванов) (1954-2020), який начебто є автором Stalker 1: Path of Fire, дійсно займався розробкою ігор. Влітку 1997 року я спілкувався з Івановим щодо проєктів його студії Future-Art, яка на той час знімала приміщення у будинку Дитячої академії мистецтв на Оболоні.
Під час спілкування Іванов згадував скрольовані аркадні ігри Future-Art, виконані на досить серйозному рівні, деякі з яких продавалися в США. Але не назвав жодну з них. Пізніше письменник/розробник взагалі каже про те, що "кілька разів Future-Art просто обкрадали заокеанські партнери". Тож можливо тут йдеться у тому числі й про Stalker 1: Path of Fire, тому що фірма MM Software Productions, яка вважається офіційним розробником цього проєкту і начебто мала адресу в США, не створила більше жодної гри.
Цікаво, що в інтерв’ю 1997 року Іванов розповідає також про те, як Future-Art працювала над графікою до Duke it out in D.C. (1997), доповненням до легендарного Duke Nukem 3D (1996), та до адона (скоріше за все мається на увазі Plasma Pak) для Blood (1997) від закритої нещодавно Monolith Productions. Duke Nukem 3D та Blood – це вже вагомий рівень, щоб отримати право працювати над такими іграми, тим більше студії з України, треба було довести свої вміння і схоже, що Future-Art зробила це ще у 1994-1996 рр. Це також частково підтверджує висновки Олексія Рейнса.
Крім того, варто вважати Future-Art разом з Tavex першими українськими ігровими аутсорс студіями. Зачинателями тієї потужної аутсорс індустрії, яка існує в Україні сьогодні.
Моя розповідь про компанію Сергія Іванова Future-Art була надрукована в тижневику "Комьютерное Обозрение" №23 за 1997 рік. Скан цього матеріалу ви можете бачити нижче.
Я перетинався з Гармом Відаром ще раз, під час роботи над першим номером "Домашнего ПК" у 1998 році. Річ у тому, що в перших номерах ДПК на останніх сторінках публікували фантастичні оповідання українських авторів. І у першому номері це як раз і було оповідання Гарма Відара "Иллюзия счастья". Скан відповідних сторінок ДПК №1/1998 нижче.
Щодо роботи Гарма Відара (Сергія Іванова) над сценарієм Oblivion Lost та S.T.A.L.K.E.R.: Oblivion Lost – то це правда, мені підтвердив це Олег Яворський, на той час PR-менеджер GSC Game World. А ось в титрах S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl ні Сергія Іванова, ні Гарма Відара немає, з іншого боку там взагалі немає розділу сюжет чи сценарій. Вважається що сценарій першого S.T.A.L.K.E.R. створив Олексій Ситянов.
Щодо співпраці GSC Game World з братами Стругацькими (одним з, бо Аркадій Натанович Стругацький помер ще у 1991 році), то тут Олексій Рейнс трохи неправий, представники GSC намагалися домовитися з Борисом Стругацьким, але на той час письменнику було вже за 70 років, він не дуже розумів що таке ці ваші комп'ютерні ігри (це нагадує початкове ставлення Анджея Сапковського до ігор за "Відьмаком"), крім того, Стругацький на той час знаходився під потужним впливом власних учнів, які майже повністю контролювали життя письменника. Не варто згадувати, що більшість тих учнів зараз радісно підтримують рашизм. Тож домовитися з Борисом Стругацьким не вдалося, він відсторонився, тому "Пікнік на узбіччі" згадувався лише як "джерело натхнення" S.T.A.L.K.E.R. у публічних комунікаціях, але гру робили не за книгою.
А ось написання S.T.A.L.K.E.R. через крапки – це ініціатива видавництва THQ. Як згадує Олег Яворський, рішення по факту прийшло GSC від юристів THQ. Скоріше за все вони "пробили" базу даних торгівельних марок США, побачили там вже згадану Stalker 1: Path of Fire (імовірно від Future-Art) і, щоб не наражати себе на небезпеку судового позову, запропонували модифікувати назву.
В той самий найперший STALKER можна пограти навіть сьогодні через DOSBox в онлайн. За іншими подробицями відсилаю вас до статті Олексія Рейнса.