Декілька разів мене просили розповісти, як створювався «Домашній ПК». Кожного разу я відмовлявся. По-перше, тому, що це дуже проста історія, яка складається з низки абсолютно логічних та економічно обґрунтованих кроків. По-друге, тому що це не зовсім моя історія. Хоч я й спостерігав за процесом народження журналу як то кажуть з перших рядів, я не ризикував при цьому своїми грошима чи репутацією. Гроші та ім’я у створення ДПК вклав Сергій Арабаджи, засновник видавничого дому ITC Publishing, який ви добре знаєте сьогодні завдяки таким сайтам як Hotline.ua та Hotline.finance. З іншого боку, чому б ні, якщо це буде кому-небудь цікаво. Тим більше, що десь у цих числах 23 роки тому, у середині грудня 1998 року, перший наклад «Домашнього ПК» потрапив до читачів. А рівно 10 років тому вийшов останній номер ДПК. Тож, розпочнімо.

Тут треба згадати, яким був ринок ПК в Україні в середині 90-х рр. минулого століття (трясця, минулого століття!). А був він майже виключно корпоративним. Сервери, робочі станції, термінали, маршрутизатори та ось це от усе. Прошарок домашніх користувачів та гравців вже існував, але був дуже малий, щоб працювати виключно для нього. Продажі мультимедійних, не кажучи вже про ігрові комп’ютери, були поодинокі у прямому сенсі цього слова. Поява 3D-акселераторів та домашнього, ще модемного (14,4 kbit/s forever!) доступу до інтернету почала змінювати цю картину, але дуже повільно.

Ідея зробити спеціалізоване видання, яке присвячене використанню ПК вдома, належить Сергію Арабаджи та Михайлові Лаптєву, головному редактору «Компьютерного Обозрения» найстарішого IT-видання України. З одного боку, було зрозуміло, що ринок домашнього комп’ютингу буде рости з кожним роком, і навіть дуже швидко рости. З іншого боку, оглядам 3D-акселераторів, ігрових контролерів, мультимедійних енциклопедій та відеоігор, які готували для «Компьютерного Обозрения» я, Сергій Світличний та Алекс Птиця, було вже занадто тісно у рамках виключно корпоративного, орієнтованого на сисадмінів, IT-спеціалістів, дилерів та дистриб’юторів техніки видання. Тому Сергій Арабаджи й вирішив винести цю тематику до окремого видання.

Заради справедливості. Протягом 1997-98 рр. я неодноразово діставав як Сергія, так і Михайла пропозиціями створити окремий журнал, ось тільки не про ПК та його використання вдома, а про ігри. Тому що я любив ігри, цікавився іграми, писав про ігри й, ясна річ, читав російські глянцеві журнали про ігри, на кшталт Game.exe та «Страны игр». Насправді це була безглузда ідея. Як на той час, так і через 8 років, коли ми з Сергієм Гальонкiним запускали Gameplay. Усі видавці ігор, а тобто й усі гроші, лишалися у Москві. Москвичі ставилися до українців та українського ринку зверхньо, рівень піратства залишався дуже високим, грошей було мало, а думка «они же все равно читают российскую игровую прессу» так ніколи й не змінилася. Але це зовсім інша історія. Повернімося до ДПК.

Перша загальна нарада, щодо обговорювання нового видання, відбулася в ITC (Publishing з’явився у назві трішки пізніше, коли журналів стало більше) здається у кінці серпня, або на початку вересня 1998 р. На нараді були присутні представники – ITC Сергій Арабаджи, Михайло Лаптєв та Юрій Сидоренко (у майбутньому головний редактор What Hi-Fi? Україна); два перших співробітники нового видання, яке ще не мало назви – головний редактор Сергій Галушка та редактор Роман Хархаліс (у майбутньому головний редактор Mobility), автори КО – Олег Данилов, Сергій Світличний (але це не точно), Олександр Птиця, Стас Міхновський (у майбутньому головний редактор T3, він був, наскільки я пам’ятаю, лише на одній нараді), здається хтось від відділу реклами, але я в тому вже не впевнений, чи то Галина Омехіна, чи то Віра Терешкович.

Обговорювали аудиторію видання, тематику, розділи, статті та намагалися вигадати назву. Просту, зрозумілу, але таку, що не копіює відомі західні видання. Мені здається, що назву «Домашній ПК» запропонував я, але може в інших учасників тієї наради інша точка зору. До ДПК назву почали скорочувати десь за два роки, коли видання стало відомим. Назва подобалася редакції, хоч іноді з нею були певні проблеми. Російські дистриб’ютори, а тоді багато що йшло з Москви, плутали ДПК з російським «Домашним компьютером», вітчизняні – з «Моїм комп’ютером». При спілкуванні з іноземними компаніями використовували переклад PC for Home, щоб ДПК не вважали українською редакцією американського Home PC.

Десь з вересня 1998 р. редакція та автори почали готувати матеріали до першого номеру, та співпрацювати з дизайнерами та верстальниками ITC. Логотип та перший дизайн «Домашнього ПК» розробляв Роман Зюзюк, допомагав йому та працював над деякими статтями Олег Переверзов. Пізніше Олег став головним дизайнером ДПК та зробив перше оновлення макету. Версткою займався досвідчений старший верстальник ITC Олексій Груша, допомагав йому Богдан Вакулюк, потім до них приєдналися великий фанат авіасимів Володимир Кочмарський та Дмитро Сидоренко. А ще була велика літературна редакція КО, під проводом Валерії Нетунахіної, яка шукала в досить незвичних для себе текстах, повних нових слів та жаргонізмів, помилки, та вчила авторів зрозуміло висловлювати свою думку. Це був дуже корисний досвід.

Щодо дизайну. Звісно і редакція, і Роман Зюзюк придивлялися до інших видань про комп’ютери, але ні в якому разі не українських, таких ще майже не було, та не дай бог не до російських. Вчилися за західними зразками, які Сергій Арабаджи та Михайло Лаптєв намагалися привезти з кожного закордонного відрядження. В першу чергу за німецькими та британськими зразками. Більше інших до смаку редакції припав британський PC Format. Ще довго, мабуть, до 2004 р., редакція озиралася на ці видання, доки не зрозуміла, що ДПК вже набагато кращий, ніж європейські зразки.

Обкладинка першого випуску. При всій повазі до Романа Зюзюка, вона не подобалася мені тоді, не подобається й зараз. Занадто вже кислотно, та ще ці пікселі… Як я пригадую, з фото на обкладинку була якась проблема, тому вийшло як вийшло. Просто нагадаю, у той час не існувало цифрової фототехніки, здатної зробити фото достатньої для поліграфії якості. Тому важливі фото, ясна річ, і фото на обкладинку, робилися на плівкові камери, а потім сканувалися на потужному роторному сканері. Але з тим фото начебто і справді була якась проблема.

А ось логотип, який теж обговорювали на одній з наступних нарад, вийшов дуже крутим. Майже без змін він дожив до останнього номера ДПК. Декілька разів логотип намагалися змінити, але кожного разу залишали таким як є, лише трохи поновлюючи нариси.

Перший номер ДПК, як і більшість номерів протягом наступних двох років, був у деякому сенсі навчально-просвітницьким. Редакція розповідала читачам, частина з яких ніколи в житті не працювала за ПК і звісно не мала його вдома, що таке комп’ютер, з яких частин він складається, для чого потрібні ті та інші пристрої, як налагодити, що вибрати, які жанри ігор існують, та таке інше. Цікаво, що часом редакція, та Сергій Арабаджи особисто, переконували дистриб’юторів та рекламодавців у тому, що ринок домашніх ПК існує, що люди дійсно купують ПК для ігор і розваг, і що невдовзі цей ринок стане рівним, а те й і більшим ніж корпоративний. Насправді ДПК не лише йшов за ринком персональних комп’ютерів, він допомагав створювати його.

Сьогодні більшість статей першого номеру ДПК виглядає кумедно, але вони були написані від щирого серця. Особливо смішно мені дивитися на таблицю ігрових жанрів, в яку ми з Сергієм Світличним намагалися втиснути усе різноманіття відеоігор. До речі, у першому номері є й українська гра – Carnivores від київської Action Forms. А наприкінці були фантастичне оповідання київського письменника Гарм Відара та кросворд!!! Кросворд – це ідея Сергія Галушки, який вважав, що у кожному пристойному журналі повинен бути кросворд. А ще я лише через 23 роки зрозумів, що у ДПК №1 була реклама Apple! За це дякуємо Вірі Терешкович. Перша модель iMac від Джобса, який щойно повернувся до Apple, вийшла саме тоді, коли готувався номер.

Щодо тестів. Майже весь час існування ДПК більшість групових тестів пристроїв та компонентів проводилася спільно з Тестовою лабораторією «Компьютерного Обозрения». Іноді інженери Тестлаб готували матеріал повністю, іноді разом з редакторами ДПК, іноді автор «Домашнього ПК» використовував тестові стенди чи експертизу КО. На час підготовки першого випуску ДПК Тестовою лабораторією КО керував Євген Севериновський.

Перший номер «Домашнього ПК» був підписаний до друку 2 грудня 1998 р. Десь у середині грудня видання отримали передплатники «Компьютерного Обозрения», у роздрібну торгівлю потрапила здається лише маленька частка накладу, та й то лише у Києві.

А редакція почала працювати над наступним номером, №1-2/1999, який вийшов у лютому 1999 р. На той час Сергій Світличний та Олег Данилов вже входили до складу редакції. Алекс Птиця приєднався до них згодом. Новий номер отримав новий стиль обкладинки та деякий фейс-ліфтінг, а ще в ньому були тест цифрових відеокамер (у 1999 році, божевілля!), розповідь про домашній інтернет, перші ігрові підсумки року, та велика стаття про «Козаків»…

А ось закриття «Домашнього ПК» у грудні 2011 року, тобто рівно 10 років тому, це цілковито моє рішення. Спочатку я прийшов з цим рішенням до Сергія Арабаджи, а потім і до редакції. Здається більшість читачів так до кінця і не пробачили мені цього.

Наприкінці 2000-х у ДПК склалася як то кажуть dream team – Сергій Світличний, Олег Касіч, Макс Капінус, Сергій Кулеш. Редакція мала вже 10 років досвіду, дизайнери Євген та Світлана Медведєви розуміли редакторів з півслова та створювали дійсно надзвичайно круті речі. Але… Після кризи 2008 року кількість реклами на IT-ринку суттєво скоротилася, рекламодавці переходили в Інтернет, а ті що лишилися, вважали що можуть диктувати редакції свої умови (ні, це не так). Менеджер по рекламі Ольга Вакулюк робила все можливе, щоб допомогти редакції, але людина безсила проти еволюції. А це була саме еволюція медіа.

«Домашній ПК» був останнім паперовим виданням ITC Publishing. Mobility, dFoto, Gameplay, «Компьютерное Обозрение», What Hi-Fi, PrintWeek, Autocar, Formula 1 Racing закрили раніше. Було зрозуміло, що рано чи пізно та сама доля спіткає й ДПК. Враховуючи швидкість скорочення та перетікання рекламних бюджетів в онлайн, скоріше раніше. Велике якісне видання не може існувати лише з коштів, отриманих від розповсюдження. Це неможливо, і якщо хтось каже вам інше – він бреше.

Ті кошти, які ДПК отримував від розповсюдження та реклами напевно дозволяли випускати журнал ще декілька років. Але сенсу в цьому не було. Видання не встигало по швидкості реакції за інтернет-сайтами, затримка у 1-2 місяці – це вічність за мірками Інтернет. До того ж, приблизно у той самий час мені запропонували взяти на себе обов’язки ще й редактора ITC.ua та з об’єднаною командою робити й «Домашній ПК», й ITC.ua водночас. Але, це, на мою думку, була не дуже вдала ідея – підтримка вебсайту та робота над паперовим журналом потрібують геть різних вмінь, різного темпу праці, різних підходів.

Тому, розуміючи перспективи паперового «Домашній ПК», я вирішив, що піти красиво, за своїми правилами – це важливіше. У цьому більше гідності, ніж у доживанні свого віку поступово згасаючи, втрачаючи тираж, читачів, редакторів, рекламодавців. Вибачте, але в перспективи електронних журналів, які нам змальовувала Apple та її апологети, я ніколи не вірив, і як виявилося, не дарма.

Мені вдалося зберегти майже всю редакцію, а здебільшого корпоративний ITC.ua, який довгий час не створював власного контенту, ми перетворили на такий собі ДПК 2.0. На жаль, майже без групових тестів. У Інтернет-епоху подібні матеріали не мають шансів на існування. Потім я передав ITC.ua Тарасу Міщенко, який розвинув та посилив його найкращі сторони, та значно покращив показники сайту.

І ось, через 10 років після закриття «Домашнього ПК», ми, майже з тою самою командою, відкрили Mezha.Media. Цього разу цілком україномовний ресурс, чому я, який ніколи в житті, навіть у школі, не вчив мову, нескінченно радий. Тому, що мова має значення!

Так, ми не маємо ніяких прав на IP, назву та контент ДПК, але ми маємо повне право називати себе нащадками ДПК, як імовірно й багато хто з відвідувачів нашого сайту, які виросли на виданні, перший наклад якого вийшов 23 роки тому.

Навіщо я все це розповів? Та й сам не знаю. Мабуть тому, що ви маєте право знати, як все було.

ДПК №12/2011, як і більшість номерів 2011 року – це найкрутіші комп’ютерні журнали, що коли-небудь створювалися. Я вдячний, що мав змогу працювати з такою талановитою командою. Дякую!

Насправді над «Домашнім ПК» працювало майже все ITC Publishing. Відділ реклами, відділ маркетингу, бухгалтерія, відділ розповсюдження, відділ поліграфії, літредактори, коректори, кольорокоректори, фотографи, водії, адміністрація. Якщо я не згадав ще кого-небудь, вибачайте, нікого не хотів образити, ми усі робили дуже круту справу. Дякую усім!

P.S. До речі, як і минулого разу, наше нове видання потребує підтримки як рекламодавців, так і читачів, без цих двох складових нічого не вийде. Тому, якщо ви бажаєте підтримати «Межу», нагадаю, ось наш Patreon. Будь-який внесок буде важливим.

З повагою, Олег Данилов, головний редактор «Домашнього ПК»