Ми продовжуємо подорожувати у світі альтернативних операційних систем і цього разу в нас на “операційному столі” буде дистрибутив GNU/Linux Manjaro.

Manjaro – це нащадок дистрибутиву Arch Linux з усіма наслідками. Це означає, що він успадкував, як його структуру та систему пакетів, так і репозиторії. Але є важливе зауваження — це не один з варіантів дистрибутиву, як Linux Mint та Ubuntu, де використовується той самий репозиторій (хоча там додатково є і свій), а самостійний дистрибутив, зі своєю філософією, підходом і власним репозиторієм.

Звичайно, кожен може піти у Вікіпедію і там почитати про вищезгадані дистрибутиви, але я все ж таки трохи напишу про них і їхній взаємозв’язок, аби читачі не бігали по інших сайтах і концентрувались на даному матеріалі.

По-перше, трохи історії. Пращур Manjaro, як я зазначив раніше, є Arch Linux, автором якого є Джудд Вінет, який під впливом CRUX Linux вирішив створити своє дитя. Головне й основне правило чи скоріше філософія була початково “K.I.S.S.” (Keep it simple stupid), що у вільному перекладі на зрозумілу нам мову, буде “не ускладнюй дурнику”. Тобто, все повинно бути просто, прозоро і зрозуміло. І саме тому, за основу було взято BSD-подібну систему ініціалізації системи та rc.conf як основний файл конфігурації. Але, ніщо не може залишатись сталим у нашому сьогоденні, де все дуже швидко змінюються і це зачепило й Arch Linux.

Під впливом часу і тенденцій, Arch перейшов на systemd і до рознесення налаштувань по різних конфігураційних файлах, як і більшість сучасних дистрибутивів, що як на мою думку, не дуже відповідає початково закладеній філософії K.I.S.S., але ми це залишимо на совісті його мейнтейнерів. Проте, всупереч досить суттєвим змінам у самому дистрибутиві, є річ яка залишилась і навіть удосконалилась з часом — це система пакетів і пакетний менеджер pacman.

На фоні системи пакетів від Debian/Ubuntu apt, pacman виглядає як кролик на фоні черепахи, бо він швидкий. Я б сказав, неймовірно швидкий, що навіть деякі інші дистрибутиви взяли собі у використання. При цьому, пакунки початково було скомпільовано з цільовою архітектурою і686, аби відкинути застаріли, на думку автора, архітектури. Але на сьогодні, офіційно таку архітектуру не підтримують, тому залишився варіант x86-64.

Проте в Arch Linux, попри його чудову WiKi, яка просто взірець корисної інформації, є досить великий недолік — це поріг входження. Аби його встановити, треба буде багато чого робити руками через командний рядок, бо спочатку встановлюється базова система і потім, як одяг на тіло, на цю базу встановлюється все інше в міру потреби. Крім того, багато що потрібно буде налаштовувати у конфігураційних файлах прямою правкою. З одного боку це дуже кльово, бо в системі встановлено, лише те, що потрібно користувачу, а з іншого на це не кожен піде, попри відмінну документацію дистрибутиву.

І ось, аби залишити усі переваги Arch Linux, але при цьому зменшити поріг входження для нових користувачів і був створений Manjaro Linux. Основна ідея була запозичена в Ubuntu, де ти завантажуєш образ системи з відповідним Робочим Оточенням (Desktop Environment aka DE), закидаєш на флешку, яка має live образ і вже звідти попередньо перевірив сумісність свого заліза, встановлюєш на комп’ютер.

Крім цього, є ще одна відмінність — це репозиторії. Вони формуються/оновлюються з деяким запізненням стосовно Arch Linux, що фактично робить користувачів Arch Linux бета-тестерами щодо користувачів Manjaro Linux. Обидва дистрибутиви, використовують модель rolling release, що несе у собі просту філософію — немає ніяких випусків системи, як у випадку, наприклад Ubuntu, Fedora чи CentOS, бо встановлена й оновлена користувачем система буде завжди останньої версії. Обидві системи мають доступ до AUR, але що це таке, розглянемо трохи згодом.

Вибір образу Manjaro та підготовки носія

Аби його встановити, нам потрібен образ для встановлення, який можна завантажити на офіційному сайті manjaro.org. Йдемо туди та у розділі сайту Downloads бачимо такі варіанти. Окрім офіційних образів, є розділ з Community та ARM образами, але вони нас сьогодні не цікавлять.

Як ми бачимо, одразу можна подивитись відео з різними DE та обрати для завантаження той варіант, який більше сподобається. В моєму випадку, я обираю варіант XFCE, бо, по-перше, це моє дефолтне оточення, а по-друге, моєму старенькому ноутбуку просто буде трохи легше.

Вас може здивувати, що образи на сайті мають версії, хоча я раніше писав, що їх як таких не існує. Що ж, аби встановити систему, нам потрібен якийсь образ і саме тому з деякою періодичністю вони створюються та оновлюються на сайті, але після встановлення та оновлення у вас завжди буде актуальна система. Окрім DE, також можна обрати склад образу: звичайний (3,4 ГБ), мінімальний (2,6 ГБ) та мінімальний LTS (Long term support kernel). Тобто, вам надається доволі широкий спектр варіантів.

Отже, після завантаження образу нам необхідно скопіювати його на USB носій. Для цього ми можемо використовувати консольну утиліту dd (disk duplication) у системі Linux чи записати за допомогою утиліти Rufus у Windows оточенні. У першому варіанті синтаксис доволі простий:

“sudo dd bs=4M if=/path/to/manjaro.iso of=/dev/sd[drive letter] status=progress oflag=sync” (який саме буде пристрій, можна попередньо подивитись командою “sudo fdisk -l”)

А у другому є графічний інтерфейс, де все доволі зрозуміло.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Встановлення системи

Підготувавши флеш-накопичувач, перезавантажуємо комп’ютер і обираємо його як пристрій завантаження. Нас ще багато всього чекає, тому я не буду багато описувати.

Спершу користувача зустрічає екран, де можна обрати часову зону, розкладку клавіатури, мову (але на жаль, української в списку немає, на відміну від “ну ви розумієте”) і з яким набором драйверів — вільні чи пропрієтарні, буде завантажуватися система. Я обираю останні, бо в мого модуля WiFi у вільних дайверів були проблеми. Звичайно їх могли виправити за 10 років, але не на часі перевіряти.

Після завантаження системи нас зустрічає стільниця та “Екран вітання”, відповідно англійською, але тут є можливість змінити мову, де українська вже присутня.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

З картинки все зрозуміло, то закриваємо цей екран, аби одразу перейти до встановлення самої системи. Для цього, на стільниці є спеціальний ярлик, який запускає майстер встановлення, він буде дуже схожий і знайомий тим, хто колись встановлював таким чином Ubuntu.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Запускаємо і бачимо, що тут також є одразу можливість змінити мову, що я і роблю.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Наступний крок це часовий пояс (те саме, що було обрано при завантаженні), мову системи та регіональні налаштування чисел і дат.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Наступний екран – це налаштування клавіатури. Тут я, задля уникнення проблем, рекомендую обирати англійську розкладку, бо бувають ситуації, коли на екрані логіну встановлюється так само обрана мова, а пароль англійською. Що буде у випадку української (кирилиця ж), мабуть, пояснювати не треба.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Щоправда, вищезгадана ситуація залежить від дистрибутиву, де можуть враховувати цей момент і тоді проблем не буде. Як в цьому випадку — невідомо і саме тому розкладка англійська.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

А далі нас чекає доволі цікавий екран, де нам потрібно обрати пристрій, на який ми будемо встановлювати систему. Тут є багато усіляких варіантів встановлення.

Через те, що я не хочу втручатись і замінювати вже встановлену систему на ноутбуці, я заздалегідь приготував флеш накопичувач на 64 гігабайти куди й збираюсь встановити систему. Для знайомства та огляду цього буде достатньо. Звичайно можна було й у режимі live drive подивитись на систему, але це трохи інше і буде відсутність процесу встановлення, який я все ж таки хотів показати.

Тож обираю свою флешку, обираю варіант “очистити диск”, з додатковим налаштуванням файлової системи (ext4) та “резервна пам’ять у файлі”. Знизу можна побачити, що можна обрати, куди буде встановлено завантажувач grub. Тут я знову обираю свою флешку.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

У розділі “Користувачі”, я заповнюю відповідні поля, обираю аби пароль для root був такий самий, як і у користувача. У звичайній ситуації, я б цього не рекомендував робити, але це тестова система, то я йду на цей крок заради зручності.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Далі екран на якому показані усі раніше обрані кроки, де можна зробити огляд і вразі чого повернутись, і зробити зміни, якщо щось було обрано не так.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Після натискання кнопки “Встановлення”, з’являється віконце попередження, що після підтвердження додаток почне працювати та внесе зміни, які не можна буде скасувати, про що він й інформує.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Ну, а зараз можна піти попити чаю, поки воно усе встановлюється.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

По фіналу додаток рапортує, що все готово і дозволяє обрати функцію перезавантаження, аби одразу перейти до завантаження системи чи вимкнути її для подальшої робити у режимі live drive. Я обираю завершення без перезавантаження, бо ще потрібно зберегти знімки з екрана, аби вони не зникли й вже після цього перезавантажую вручну.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Перше завантаження

Після завантаження з носія, нас зустрічає вікно завантажувача grub з відліком часу (5 секунд), після закінчення якого буде обрано варіант завантаження по замовчуванню. Якщо ж треба обрати щось інше, достатньо натиснути будь-яку клавішу окрім Enter, і відлік скасовується. Можна побачити, що скрипти grub відпрацювали при встановленні і є варіант завантаження Ubuntu, яка встановлена на hdd.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Саме тому, що я зупинив відлік задля фотографування, підтверджую вручну вибір системи та чекаю закінчення першого завантаження.

Мене зустрічає вікно логін менеджеру, де є багато усіляких опцій. У лівому нижньому куті назва робочої станції, ну а по середні – вікно для вибору користувача і вводу пароля.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

У правому нижньому куті, вибір локалі, сеансу (в нашому випадку там лише XFCE), великий текст та високий контраст (для людей з поганим зором) і меню живлення, де можна обрати “Призупинити”, “Приспати”, “Перезапустити” та “Вимкнути”.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Але є важлива річ — кожне DE використовує різні логін менеджери, хоча функціонально вони +- на одному рівні й тут справа у смаках. Після приймання правильного пароля, система впускає у робоче оточення. І так само “Екран вітання”.

Треба розуміти, що на відміну від продукції корпорацій, кастомізація DE набагато більша й одна й та сама стільниця може виглядати дуже по різному. І кожний дистрибутив робить свою типову конфігурацію. Тут все зроблено у стилі аля Windows, де у лівому нижньому куті “меню Пуск”, у правому трей з іконками стану, а середня частина панелі віддана під індикацію запущених додатків.

Але, я не буду тут концентруватися на елементах і функціональності DE, бо це буде огляд XFCE, а не Manjaro. Зрештою, якщо буде запит саме на огляд XFCE, то можна його зробити окремо, бо там свій цікавий світ.

Тому, я одразу відкрию налаштування та огляну ті елементи, які специфічні саме для дистрибутиву.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Відкриваю Центр налаштувань і бачу деякі незнайомі мені налаштування та елементи. Це “менеджер тем Kvantum”, з оточення KDE, для налаштування вигляду додатків написаних на QT. Це “Брендмауер”, “Manjaro Notifier Settings”, “Manjaro settings manager” та “Встановлення та вилучення програм (pamac)”. Але тут представлені не всі додатки. Серед відсутніх у Центрі налаштувань також можна відзначити “HPLIP”, Steam, Timeshift, OnlyOffice. Але останні з рештою не є залежними від дистрибутивів.

Все решта, доволі стандартний набір, як то: Перегляд документів Evince (pdf, djvu), GIMP, Viewnior (переглядач зображень), Firefox (браузер), Thunderbird (поштовий клієнт), Catfish (пошук файлів), VLC (відеоплеєр), Audacious (музичний плеєр), керування гучністю (Pulse audio), Gparted (керування дисками та розділами).

Але серед цього всього, варто зупинитись на “Manjaro Notifier Settings”, “Диспетчер параметрів Manjaro” та “Встановлення та вилучення програм (pamac)”.

Manjaro notifier settings

Тут можна налаштувати сповіщення про ядра і мовні пакунки. Більше додаток нічного і не робить. Все просто.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Диспетчер параметрів Manjaro

А ось тут вже більше цікавого і є два розділи Система та Апаратне забезпечення, кожен з яких вміщує у собі по кілька різних утиліт.  То розглянемо тут по пунктах.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Локальні налаштування

Згори кнопки Додати, Вилучити та Відновити, які керують мовними пакунками. Нижче, як ми бачимо є дві вкладки Мова системи та Детальні налаштування. В першому випадку в нас ті самі мовні пакунки списком.

Якщо в ньому обрати якийсь мовний пакунок, то він застосовується глобально і на активному в цей час пакунку буде надпис, до чого саме він застосований.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Якщо ж нам потрібні більш гнучкі налаштування локалізації, то ми переходимо до другої вкладки. І тут без коментарів.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Мовні пакунки

Тут також дві вкладки. Перша, “Доступні мовні пакунки” де відповідний список, з кнопкою Встановлення Пакунків. Список показує нестачу мовних пакунків. Тож натискаю Встановлення, аби їх додало.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

І друга, “Встановленні мовні пакунки”, зі своїм списком, який суто декларативний.

Ядро

Тут список ядер, де вказано які є варіанти встановлення, яке саме зараз використовується і можливість глянути журнал змін для нього.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Облікові записи

Як на мене, коментарі зайві.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Час та дата

Тут так само все зрозуміло, але блін, KyivNotKiev.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Налаштування клавіатури

Знову все зрозуміло без зайвих слів.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Конфігурація обладнання

Тут керування драйверами пристроїв, якщо вони мають декілька варіантів вільний/пропрієтарний. Нещодавно тут у коментарях, хтось жалівся на відсутність дайверів на компоненти, так от як ми бачимо, в моєму випадку все є.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Якщо виділити “Показати всі пристрої”, то буде список всього обладнання, чимось схожий на “Менеджер обладнання” у системі Windows, але ніякої взаємодії з ним немає, окрім тих елементів, які були до виділення і може саме тому, по замовчуванню він схований.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Встановлення та вилучення програм aka pamac

Це останній і найцікавіший елемент у нашому огляді. Я на початку згадував про пакетний менеджер pacman, так от, він є консольною утилітою. А ось pamac є графічною утилітою над pacman-ом, але не тільки, бо працює не лише з пакунками формату pacman.

Запускаю та ось що отримую. Знімки з екрана красномовні, але деякі коментарі варто таки зробити.

Категорії:

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Групи:

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Репозиторії:

У меню можна увімкнути “Програмний режим”, який прибере усі системні пакунки, залишивши лише додатки. Все інше не вимагає пояснень.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Ну, а зараз підемо до “Налаштувань”. Тут три вкладки, назви яких кажуть самі за себе.

На першій вкладці “Загальні” чотири розділи, де:

  • в першому можна увімкнути/вимкнути перевірку оновлень, задати інтервал перевірки (3/6/12 годин, кожен день чи кожен тиждень), вмикання/вимикання автоматичного завантаження оновлення і поведінку іконки у треї (ховати чи ні при відсутності оновлень);
  • у другому задати кількість паралельних потоків завантаження (1/2/4(дефолт)/6/8/10);
  • у третьому, де саме шукати оновлення (по всьому світу чи можна задати конкретну країну зі списку);
  • і у четвертому скільки версій пакетів зберігати (0/1/2/3(дефолт)/4/5) та активація “видалення лише деінстальованих пакетів”.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

На другій вкладці “Додаткові”:

  • можна вимкнути перевірку вільного місця на диску перед встановленням (по замовчуванню увімкнено);
  • увімкнути вилучення непотрібних залежностей (по замовчуванню вимкнено);
  • визначається поведінка чи буде pamac шукати оновлення під час встановлення і схоже це стосується вже закешованих пакунків (по замовчуванню вимкнено);
  • можливість увімкнути пониження версії пакунку;
  • і можливість зафіксувати версію пакунку, додаванням у виключення, які не будуть оновлюватися.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

І на закуску третя вкладка. Але тут потрібно трохи тексту. Як, я вже зазначав pamac працює не тільки з репозиторіями та системою пакунків pacman, і ось тут можна увімкнути додаткові репозиторії з іншими варіантами.

AUR

Це скорочення від Arch User Repository. Наскільки мені відомо, такого немає ніде, окрім Arch і тих дистрибутивів які сумісні з ним, як наш “пацієнт”. Ідея полягає у тому, що користувачі викладають на спеціальний сайт-репозиторій пакунки у сирцях і до них файл опис PKGBUILD по збиранню їх у стандартний пакунок за допомогою автоматизованого скрипту makepkg для його подальшого встановлення у систему, аби все було коректно (залежності та подальше видалення).

Колись давно, за часів rc.conf, коли я користувався Arch Linux, була консольна утиліта yaourt, яка мала таку саму систему команд як і pacman, але окрім встановлення вже скомпільованих пакунків з офіційних репозиторіїв, вона мала можливість збирати пакунки з AUR використовуючи вищезгаданий makepkg.

Але, як мене свого часу запевнив постійний користувач Arch Linux і читач сайту, то вже вчорашній день і там вже з’явились інші варіанти. Бо якщо згадати, ті часи до появи pamac, то із графічних утиліт була лише одна, яка своїм виглядом косплеїла synaptic, але наскільки я пам’ятаю, то працювала вона виключно з pacman, але то не точно, бо вже багато часу пройшло. Як ми бачимо, на сьогодні ситуація зовсім інша.

Сам же AUR це і добро і зло одночасно, бо ніхто не перевіряє і не підтримує PKGBUILDи та сирці, окрім автора і вони можуть бути ну геть у різному стані. Але, іноді там можна знайти те, чого не буде у жодному репозиторії жодного дистрибутиву.

Повертаємось до налаштувань. Тут можна увімкнути підтримку AUR і опції стосовно нього:

зберігати чи ні зібрані пакунки (по замовчуванню вимкнено);

чи перевіряти наявність оновлень (по замовчуванню вимкнено);

чи перевіряти наявність пакунків розробки (по замовчуванню вимкнено);

вказати теку в якій будуть збиратись пакунки та очистити її, з вказанням розміру вмісту теки.

Flatpack

Особисто для мене це нове, хоча я свого часу і читав про цю систему. Тому аби я нічого не вигадував, то просто візьму опис з Вікіпедії:

Flatpak (раніше відомий як xdg-app) — система для збирання самодостатніх пакунків, не прив’язаних до конкретних дистрибутивів Linux і виконуваних в спеціальному контейнері, що ізолює застосунок від решти системи.

Розробникам застосунків Flatpak дає можливість спростити поширення своїх програм, що не входять у штатні репозиторії дистрибутивів, шляхом підготовки одного універсального контейнера без формування окремих складань для кожного дистрибутиву.

Для користувачів, що піклуються про безпеку, Flatpak дозволяє виконати застосунок, що викликає сумнів, у контейнері, надавши доступ тільки до мережевих функцій та файлів користувача, пов’язаних із застосунком. Для користувачів, які цікавляться новинками, Flatpak дозволяє встановити найсвіжіші тестові та стабільні випуски програм, без необхідності внесення змін до системи.

Для зменшення розміру пакета, він включає лише залежності, специфічні для застосунку, а базові системні та графічні бібліотеки (GTK, Qt, бібліотеки GNOME і KDE тощо) оформлені у вигляді підключених типових runtime-оточень. Ключова відмінність Flatpak від Snap полягає в тому, що Snap використовує компоненти оточення основної системи та ізоляцію на основі фільтрації системних викликів, тоді як Flatpak створює окремий від системи контейнер і оперує великими runtime-наборами, надаючи як залежності пакунки, а типові системні оточення (наприклад, всі бібліотеки, необхідні для роботи програм GNOME або KDE).

Стосовно налаштувань, то їх не багато: увімкнути підтримку та чи перевіряти оновлення.

І на останок Snap

Це витвір компанії Canonical, продуктом якої є Ubuntu і розроблений був саме для Ubuntu. Ключова різниця описана у попередньому параграфі, тому лише скажу, що тут можна увімкнути підтримку Snap пакунків.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Що ж з основною частиною закінчили та зараз перед висновком, перевіримо систему на наявність популярних додатків:

  • З браузерів візьмемо Chrome, Edge, Opera і Vivaldi;
  • З месенджерів Telegram, Viber, Zoom, Skype  і WhatsApp;
  • Офіс – LibreOffice;
  • З плеєрів Smplayer, Kodi;
  • Розробка – Visual Studio Code.

Зрозуміло, що набір такий собі, але ці додатки є у вигляді чи бінарних, чи установчих deb пакунків (у світі Linux це орієнтир, бо якщо є пакунок під Linux, то зазвичай є і deb) і ними користуються. Тож поїхали, запускаємо pamac, оновлюємо бази даних і шукаємо.

Chrome – в офіційних репозиторіях немає, але в AUR знайшовся і працює.

Edge – тут більший спектр варіантів збірок, але так само AUR. Обираємо так само стабільну версію, аналогічно Chrome, все працює.

Opera – хай вас не дивує така різниця у знімках з екрана. Тому що браузер є в офіційному репозиторії комьюніті, перед встановленням оновилась уся система разом з pamac.

Vivaldi – в наявності в офіційному репозиторії.

Telegram – тут, мабуть, найбільше варіантів. Можна як завантажити бінарну версію з сайту, так і є на вибір декілька варіантів з різних репозиторіїв: офіційний, Flatpack, Snap. Я раніше завантажив з сайту, то встановлювати звідси не бачу сенсу. Лише зазначу що з офіційного репозиторію версія старіша, як і Snap, а от Flatpack відповідає завантаженій з сайту.

Знайомство з Manjaro. Перший погляд

Viber – тут варіантів не багато. Саме перша позиція у Flatpack, це саме те що нам потрібно.

Zoom – є і в Flatpack, і в Snap. Та ще й версії збігаються. Обираю перший варіант тому, що, як ми пам’ятаємо, у налаштуваннях оновлення вмикалися лише на Flatpack.

Skype – все аналогічно Zoom, один в один, тому знову Flatpack.

WhatsApp – і тут Flatpack, бо найсвіжіша версія саме там.

LibreOffice – а ось для офісу найсвіжіша версія виявилась в офіційному репозиторії.

SMplayer – офіційний репозиторій.

Kodi – офіційний репозиторій.

Visual Studio Code – офіційний репозиторій.

Висновок

Що ж, я вважав буде більше проблем і нестача додатків, але як виявилось не потрібно було лізти ні на які сайти (те, що я завантажив з сайту Telegram суто моя примха) і шукати якусь інформацію в інтернеті. Після встановлення системи навіть не довелось жодного разу запускати термінал і бачити командний рядок, щоб там не казали деякі коментатори про червні очі.

Зважаючи на встановлений екземпляр на бюджетну флешку (ну справді бюджетну, бо 165 грн за 64 гігабайти просто ні про що), просто не відчувалось це ніяк у поведінці системи. Не було ніяких підгальмовувань чи затримок. Я реально приємно здивований. Так, це було не повне налаштування під себе, як я зазвичай роблю, але з того що довелось зробити — помилок чи проблем не виявилось. Я навіть задумався залишити цю флешку і згодом, при нагоді сісти та доналаштувати Робоче оточення під себе (але то інша історія, варта своєї статі) і покористуватись деякий час. Навіть, можна її взяти із собою та десь проекспериментувати на чужому залізі.

А вас, я залишаю наодинці зі своїми роздумами та висновками. Все ж таки, вони у всіх різні.

P.S. На деяких скріншотах ви можете побачити два курсори від миші. Це не глюк, а просто склеєні два скріншоти разом, аби заради однієї строки не ліпити два малюнки. Так, можна було зробити скріни без курсора (є відповідне налаштування), але як кажуть тупанув.

P.P.S.

Після користування деякий час дистрибутивом на флешці, в мене з’явилась думка замінити Ubuntu на Manjaro. Додатково, на це мене посунули помилки про сховища при черговому оновленні Ubuntu. А зважаючи, що це не вперше зміна дистрибутиву і в мене все зроблено для цього заздалегідь (диск розбитий на 2 розділи, де перший і менший у якості системи, а другий більший у якості /home), то швиденько завантажив вже трохи свіжіший образ, на флешку і вперед. Оновлення пройшло дуже гладко і доволі швидко.

Що ж, перше завантаження і мене зустрічає вікно логін менеджеру. Ввожу пароль і ось воно моє робоче середовище. Старі налаштування підхопилися для всіх програм (навіть усі встановлені доповнення до браузерів), які були в мене до цього часу. Були деякі нюанси, як то Firefox старішої версії, ніж в мене був до цього встановлений і це викликало помилку при завантаженні застосунку, повідомивши, що профіль несумісний і запропонувало його видалити. Але після оновлення всієї системи все стало на свої місця.

Після цього, настав час встановлювати застосунки, яких не було в образі та були в мене до цього встановлені. І це, зайняло набагато більше часу, ніж зміна самої системи. Плюс налаштувати систему — файл підкачки, вигляд, користувачі.

Щодо користувачів, то виникла цікава річ. Профілі 3 (мій, дружина, дитина) і перший звичайно був створений при встановленні, а ось інші вже додавав пізніше. Так профіль дитини підхопився одразу, а от з профілем дружини виникли деякі проблеми — при вході в систему, він не відбувався і повертало у логін менеджер, хоча при цьому в чистій консолі логін відбувався. Мені ця проблема вже знайома, бо ще до цього в мене самого траплялась така сама ситуація. Щось, десь, при створенні профілю, система недопрацьовує і треба надати прав власності користувачу усім файлам в теці користувача. Благо, це лише одна команда в терміналі й все працює, як треба.

Що ж, ось я і повернувся до Arch Linux, але modded by Manjaro. До цього, я користувався Arch, ще коли Manjaro навіть у проєкті не було. Після Ubuntu мене навіть чекав приємний сюрприз. Зважаючи на мою модель ноутбука (в якої немає індикаторів Caps, Num, Scroll) і XFCE, я користувався свого часу xfce4-kbdleds який виводив маленькі, але дуже зручні індикатори на панель (до речі автор софту схоже десь з України, бо свого часу сторінка проєкту була на compass.kiev.ua, якщо не помиляюсь). Так от, з деякого часу воно перестало встановлюватись через несумісні залежності і я навіть собі робив з сирців deb пакет, аби встановити. Але й це не надовго вистачило і я вже якось звик (так, я знаю про альтернативні варіанти, але вони не такі зручні). І тут я з подивом дізнався, що в AUR цей застосунок є і навіть спокійно без проблем зібрався/встановився і запрацював. Схоже таки хтось підхопив проєкт, на моє щастя.

Чи агітую я за Linux і Arch/Mangaro? Скоріше ні, бо це для людей кому цікаво щось нове. Для снобів “it’s just works”, завжди є Win PC чи Mac. Але з іншого боку, я бачу суттєвий прогрес в системі за останні 20 років (десь у 2001 році я вперше встановив тоді ще Red Hat 6 просто подивитись). Як люблять писати англомовні – HUGE DIFFERENCE. Не забуваємо основну і дуже важливу річ — все це роблять люди на голому ентузіазмі, який навіть змусив великі корпорації подивись в цей бік і багато чого привнести в цей цікавий світ open software.

А сама стаття, для тих кому просто цікаво подивитися, а що ж там ще буває окрім “Вінди”, бо читаючи просто як крик душі, такий коментар в новині про Windows 11: “До біса програми. Коли можна буде таскбар зробити меншим?”, просто хочеться надати скріншот налаштувань панелі з XFCE, до речі яких може бути хоч десяток (було б лише місце де, це все розташувати) і мати різну позицію, форму, поведінку, наповнення і т.п.