У мирний час без доступу до інтернету не працює бізнес, не літають літаки та не відправляються банківські перекази. У воєнний час від зв’язку залежить ще більше – можливості армії боротися й можливості людей у ​​тилу жити, працювати та допомагати обороні.

З 24 лютого Україна живе у стані війни. За цей час мільйонам українців довелося залишити свої будинки, тисячі загинули та були поранені, а збитки інфраструктурі обчислюються сотнями мільярдів доларів. Проте там, де це можливо, відкриті супермаркети, працюють служби доставки, йдуть жнива та виробництво. Є зв’язок. Ніколи ще, навіть під час локдаунів, ми так не цінували роботу стільникових операторів та інтернет-провайдерів. У сьогоднішній Україні онлайн-з’єднання – не лише зручність, а й критична потреба тилу, де від нього залежить вся інфраструктура, а також фронту.

«Війна не змінюється» — з цих слів починаються всі частини легендарної серії Fallout. У певному сенсі це вірно: війна — це завжди біль, втрати, героїзм одних та підлість інших. Але світ останні десятиліття стрімко трансформується, і війна разом із ним. Наш ворог мріє повернутися у XX століття та воює за застарілими шаблонами світових воєн. Українська армія — це армія XXI століття: невеликі високомобільні підрозділи, постійний обмін даними, гнучка тактика. Все це було б недосяжним без сучасних технологій зв’язку, що забезпечують тісну співпрацю військових та IT-фахівців. Давайте трохи докладніше поговоримо про те, що телеком та hi-tech роблять сьогодні для нашої незалежності.

В укриттях, але не у «пітьмі»

Війна почалася з ракетних ударів, болю та розгубленості. Ні, військові були готові та діяли максимально ефективно й чітко. Та й багато простих українців теж чекали удару в спину. Але все ж таки… Як ніколи до цього потрібен був доступ до інформації та зв’язок із рідними. Інтернет та мобільні мережі стали ниточками, що не дають нам втратити один одного і допомагають залишатися на плаву. Ми отримали не тільки новини про просування ворога та його втрати, а й корисні поради щодо збору в евакуацію, мапу бомбосховищ та інтернет-банкінг. Провайдери не здалися і Україну не накрив «туман війни», попри обстріл та пошкодження інфраструктури. Але відразу ж виявилося, що доступ до мережі тепер потрібен у місцях, куди ми раніше рідко заходили на довше, ніж кілька хвилин. Підвали, підземні поверхи та паркінги перетворилися на притулки, де українцям довелося регулярно ховатися від прильотів.

Ініціативу взяли на себе самі постачальники послуг. У перші ж дні війни «Воля» та «Київстар» почали безплатно підключати бомбосховища до мережі та встановлювати там роутери. У Києві кількома днями пізніше цим зайнявся «Ланет», в обласних центрах – «Вега» (на пару з тими ж «Київстаром» та «Волею»), а в менших населених пунктах – місцеві провайдери.

Справа ця виявилася непростою. По-перше, багато сховищ розташовані далеко від вузлів підключення. Або, якщо ми говоримо про підвали житлових будинків, поруч, але з виходом в інший бік. Технікам доводилося прокладати 100 або 200 метрів кабелю по досить складних поверхнях — повз теплові комунікації та каналізаційні труби. А ще підключати нові точки, попри бомбардування. По-друге, багато сховищ – це великі простори або розгалуження коридорів. Туди встановлювали підсилювачі сигналу та додаткові Wi-Fi точки. До речі, у Луцьку, Тернополі та низці інших міст, провайдери підключали лише сховища, що відповідають стандартам МНС, тобто з двома виходами та достатньої місткості.

Не обходилось і без курйозів. Представники «Волі» кажуть, що часто їхню роботу переривала поліція, оскільки пильні громадяни повідомляли про підозрілу активність у підвалі. Роботи з підключення не закінчилися і влітку, натомість зараз у країні вже кілька тисяч сховищ, у яких українці можуть залишатися у безпеці, працювати віддалено, вчитися чи просто не втрачати зв’язку із близькими, що теж ховаються десь в іншому підвалі.

Ворог атакує Мережу

Зараз кількість людей, які продовжують спускатися до бомбосховищ, зменшилась у 10 разів, але інтернет працює справно. Можливо, він і не найголовніша наша зброя, але точно в першій «трійці». Наш противник, схоже, зрозумів це не відразу, і в перші тижні війни куди більшого значення приділяв мобільному зв’язку та цифровому телебаченню. Згадаймо 1 та 2 березня: ворожа авіація прагнула залишити киян та харків’ян без новин, обстрілюючи телевежі. Відремонтували їх за лічені дні, але загиблих при обстрілах українців вже не повернути.

Були й спроби атак хакерів на сервери українських провайдерів. 9-10 березня не працював інтернет-провайдер «Тріолан», 29 березня були атаковані сервери «Укртелекому». І в тому, і в іншому випадках відновлення зайняло близько доби. Дружні Україні хакери, звісно, не сиділи на місці. Сформувалася IT-армія, що завдавала атаки на сервери російських провайдерів. Це ускладнювало життя росіянам, але на військові дії впливало несуттєво. Тож проукраїнські інтернет-війська швидко перемикнулися на цільові рейди. Їхніми жертвами стали великі банки агресора та бази даних його міністерств.

Інша ситуація з мобільним зв’язком на окупованих територіях. Тут у ворога є реальні технічні можливості глушити сигнали українських операторів, відключати їхні вежі. Щоправда, скористатися нашим обладнанням вони не можуть через блокування, а оптоволоконні кабелі, які простягнуті з Криму, працюють нестабільно. Тож довоєнну якість зв’язку, про яку гордо говорить рашистська пропаганда, можна зустріти хіба що у великих містах – Херсоні та Маріуполі. Але з початку літа мешканці фактично відрізані від зовнішнього світу, за винятком російського «зомбоящика».

У тих областях, де навесні точилися тяжкі бої, українці залишилися без зв’язку не через блокування та технологічну просунутість ворога, а через банальне варварство. Були пошкоджені вежі та оптоволоконні лінії. Чернігів та Суми довго сиділи без світла цілими районами, і зв’язатися звідти із зовнішнім світом можна було лише завдяки героїзму волонтерів. Містом (а обстріли йшли постійно) їздили машини з генераторами та місцеві жителі час від часу могли заряджати смартфони та ноутбуки. Зв’язок був нестабільним, але інженери регулярно його відновлювали.

У містах Київської області після відходу рашистів інфраструктура виявилася настільки «вбитою», що інтернет там з’явився завдяки одному з головних чудес цієї війни. У ролі чарівника виступив добре знайомий усім, хто цікавиться проривними технологіями, мільярдер Ілон Маск.

Starlink поспішає на допомогу

«Ілоне Маск, поки ви намагаєтесь колонізувати Марс — Росія намагається окупувати Україну! Поки ваші ракети успішно повертаються з космосу — російські ракети атакують громадян України!» – цей твіт опублікував на третій день війни Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Не минуло й доби, як у твіттері Маска з’явилася відповідь: «Starlink тепер доступний в Україні. Додаткові термінали у дорозі».

Так розпочалася офіційна історія супутникового інтернету Starlink у нашій країні. Перші термінали прибули з європейських складів того ж дня, і це справді був лише початок. На цей час кількість активованих терміналів супутникового інтернету від SpaceX в Україні перевищила 14 тисяч і продовжує збільшуватися. Їм знайшлося місце в евакуаційних поїздах, у «Залізному містечку», яке Укрзалізниця обладнала в Ірпені для біженців, у лікарнях, на стратегічному виробництві, ним можна скористатися навіть в окупованих селищах та містах.

Деякі військові аналітики вже зараз називають термінали від Маска одним із головних складових успіху української армії у першій та другій фазі війни. Ні, без героїзму та професійних навичок українських військових «тарілки» були б марними. Але вони допомогли нашій армії діяти в рамках найбільш вигідної тактики проти сил противника, що переважають — злагоджено атакувати мобільними групами, вчасно відходити та миттєво обмінюватися інформацією про зміни на різних ділянках фронту. Армія без зв’язку – не армія. Тож малогабаритні та стійкі до ворожого РЕБ термінали зараз мають багато підрозділів.

Навіть у режимі передачі даних виявити та заглушити Starlink рашистські фахівці можуть далеко не завжди. А у вимкненому стані це просто неможливо. Перебування «на нулі» як ніщо інше стимулює бажання дістатися реальної інформації, і супутникова мережа Маска дає таку можливість. Крім того, мирні жителі користуються нею, щоб викладати в Мережу максимум можливої ​​інформації про пересування ворожих підрозділів та фіксувати факти воєнних злочинів. Наразі для цього керівництвом країни запущено в роботу офіційні інтернет-ресурси, які прийшли на зміну чат-ботам у Телеграмі, що працювали з перших днів війни: чат-бот «єВорог», який працює на базі платформи «Дія».

Супутниковий зв’язок як зброя

Дуже швидко стало зрозуміло, що мережа комунікацій, яка підтримується супутниковим зв’язком, допомагає не лише координувати дії наших підрозділів та заспокоювати рідних, що залишилися в тилу. Маючи доступ до швидкісного та невразливого до ворожого РЕБ інтернету, українська армія отримала можливість застосовувати для перемоги передові технології XXI століття. Почалася та сама війна минулого з майбутнім, де агресор воює за стандартами Другої Світової, а українці опановують новітні розробки IT-індустрії. Найяскравіше себе показали безпілотники та софт для розрахунку артилерійських ударів. Менше пишуть про такі базові для військового речі, як картографування та логістика. Більшість цих функцій поєднує оригінальне програмне забезпечення, розроблене у нашій країні. Називається воно влучно, як і багато інших розробок, що стали відомими на цій війні: «Кропива». Воно забезпечує не тільки точну та злагоджену роботу артилерії, а й евакуаційні рейди на захоплену ворогом територію, транспортування поранених з лінії фронту та багато іншого. Є в нас і альтернатива – розроблена волонтерами геоінформаційна система «Арта». Само собою, про роботу цих програм ми знаємо лише схематично, натомість їх результати найчастіше наочні та публічні.

Один із гучних прикладів застосування мережі Starlink – висвітлення ситуації на заводі «Азовсталь». І мова не тільки про знамениту пресконференцію, жахливі кадри якої заповнили Мережу. Зв’язок із супутником у парі з військовими інформаційними системами допомагав захисникам «Азовсталі» отримувати боєприпаси, їжу та медикаменти.

Звичайно ж, були й спроби з боку росії усунути незручного та несподіваного союзника. Кібератак на сервери SpaceX було декілька, проте жодна з них не принесла результату — шифрування супутникового інтернету Маска виявилося не по зубах рашистським хакерам. Дедалі більше підрозділів на східному та південному напрямках набувають бажаного обладнання, що постачається не лише армією, а й волонтерами. Вони самостійно купують базові станції Starlink за кордоном та привозять їх на передову.

Що далі?

Наявність великої кількості сплачених українцями, а не подарованих широким жестом Маска терміналів, забезпечує нам впевненість, що Україна і після війни залишиться у списку країн, підключених до супутникового інтернету. Щоправда, зараз Starlink у нас працює безплатно. Коли все повернеться до мирного життя, доведеться платити. Сума щомісячної абонплати для Європи з її дорогим інтернетом виглядає прийнятною, а от у нас $60 звичайним громадянам видаються надмірними. Цілком ймовірно, Starlink в основному залишиться стратегічним ресурсом і буде використаний там, де зв’язок кабелем порушений або відсутній. Що стосується цивільних, то тут ситуація навряд чи сильно зміниться, хоча рекламу «космічний інтернет» отримав відмінну.

Важливіше зараз, звичайно ж, не майбутні перспективи Starlink, а те, що надійний інтернет дає можливість кожному з нас зробити посильний внесок у загальну перемогу, не сплачуючи рахунки потом і кров’ю. Війна змінилася: про це говорить нам поява у «Дії» функції «єВорог», повідомлення із закликом приєднатися до проєкту MRIYA, військові державні облігації в інтернет-банкінгу, підписання міжнародних петицій та багато іншого. Кожен з нас, хто володіє комп’ютером, планшетом або телефоном з доступом до інтернету, може допомогти. І не важливо, що це буде – координати для арти чи заблокований пропагандистський ресурс. Важливо те, що наші зусилля дають плоди, і що все це можливо завдяки звичайним для нас речам – інтернету та людській взаємопідтримці.