Вміст
Останніми роками ігрову індустрію заполонили численні ремейки, ремастери та переосмислення шедеврів минулого. І якщо доцільність перезйомки фільмів викликає багато запитань, оновлення відеоігор видається цілком виправданим. Хоча б тому, що ігри – плоть від плоті технологій, тож вони застарівають значно гірше за кінострічки. При цьому вплив людського чинника в іграх менш помітний для користувача, ніж у фільмах, де акторська майстерність та режисура відіграють ключову роль.
Ремейк Silent Hill 2 від початку породив чимало сумнівів та дискусій. То якесь обличчя однієї з героїнь у ранньому трейлері не сподобається фанатам, то виникнуть застереження щодо графіки та анімацій ближнього бою, то звукові ефекти здадуться невідповідними… Але грі пощастило: на релізі все виявилося набагато кращим, ніж очікувалося. Ми не квапилися з оглядом і встигли побачити, що критики та пересічні геймери високо оцінили нову версію. Ну а самі ж намагалися подивитися на ремейк ніби з двох різних ракурсів: очима нового гравця та ветерана, що вже не вперше повертається до Сайлент-Гілла.
Гра | Silent Hill 2 (2024) |
Жанр | Survival Horror |
Платформи | Windows, PlayStation 5 |
Мови | англійська, українська |
Розробники | Bloober Team |
Видавець | Konami |
Посилання |
konami.com |
З кого питати?
За розробку перших чотирьох ігор серії Silent Hill відповідав Team Silent, спеціально створений підрозділ Konami. Саме їхня робота, особливо над Silent Hill 2, перетворила вигадане туманне містечко на легенду і змусила фанатів роками занурюватися в ігровий всесвіт, розгадуючи його символи та натяки. Над наступними частинами працювали різні студії, але це завело серію у глухий кут, і з 2012 року про неї майже не чули цілу декаду. Згодом Konami анонсувала ремейк найуспішнішої другої частини. Її розробку доручили польській компанії Bloober Team, яка останні вісім років зосередилася на психологічних горорах, таких як серія Layers of Fear, Observer, The Medium та Blair Witch. Ці ігри викликають інтерес у прихильників жанру, хоча й не всім геймерам до вподоби.
Існували вагомі причини, чому Bloober Team взялася за ремейк саме другої частини. По-перше, такою була воля Konami, по-друге, за словами креативного директора Bloober Матеуша Ленарта, Silent Hill 2 – це більш емоційна й особиста історія, ніж перша чи третя частини. Bloober Team надає перевагу “приземленим” сюжетам, які зосереджуються на почуттях персонажів, а не на окультизмі, як це було в інших іграх серії. Попередні проєкти Bloober Team, зокрема Layers of Fear, також мали подібну тональність.
Не обійшлося і без ветеранів. На щастя, до команди розробників приєднався майже незмінний композитор серії Акіра Ямаока. Він осучаснив аранжування оригінальних треків, а також створив кілька нових композицій. При цьому ключова роль звуку в насиченій атмосфері Сайлент-Гілла залишилася незмінною.
До речі, у складі команди розробників є й українці. Так, Олексій Фурман працював над ремейком Silent Hill 2 як ігровий дизайнер, і ми раді привітати його з успішним стартом гри. Дивно як Олексію вдається працювати й над милими дитячими проєктами, як то “Туконі: Хранителі Лісу”, і над дійсно моторошними психологічними горорами.
Сюжет і атмосфера
Сюжет у грі не те щоб унікальний і неповторний, проте інтригує з самого початку. В усякому разі якщо ви любите трилери, містику та не боїтеся боятися. Головний герой Джеймс Сандерленд отримує листа від своєї дружини Мері, яка пропонує йому зустрітися в їхньому “особливому місці” у Сайлент-Гілл. Проблема в тому, що Мері вже три роки як померла, тож до цього послання зразу виникає багато запитань. Але Джеймсові воно дарує надію, а надія, пов’язана з коханими людьми, – сильніша за зброю. Тож він недовго роздумуючи відправляється до Сайлент-Гілл і застає його у стані видимої розрухи та занепаду.
Спочатку місто наповнене лише осіннім туманом та будинками із забитими віконницями, іржею, покинутими речами та графіті – така собі американська одноповерхова Прип’ять.
Згодом з’являються монстри, а пізніше – кілька інших живих відвідувачів містечка. Проте вони не рятують Джеймса від самотності та страху перед незбагненним зовнішнім і внутрішнім світами.
Джеймс блукає містом, стикається з монстрами, шукає ключі, розгадує загадки, дізнається історії інших гостей. Особливо його цікавить загадкова Марія, яка водночас так схожа і так не схожа на його Мері, що викликає у нього когнітивний дисонанс. Як впоратися з цим дисонансом – вирішувати гравцеві.
Атмосфера поступово стає густішою і моторошнішою. Нагнітають її і стіни, і темрява, і звуки, і їхня відсутність. Відверто кажучи з певного моменту гра стає настільки напруженою, що складно грати кілька годин поспіль: атмосфера така цілісна й гнітюча, що здається, ніби туман з екрану заполонив не лише оточення Джеймса, а й свідомість гравця.
Звуки та музика відіграють ключову роль в атмосфері. Всі ці шурхоти, чиєсь дихання за спиною, шепіт, завивання, потріскування, які то виникають, то зникають настільки занурюють гравця у світ Silent Hill нарівні з візуальним рядом (особливо гравця в навушниках з широкою сценою та гарними високими частотами!), що коли відриваєшся, нарешті, від гри, кілька (мілі-)секунд події реального світу потрібно згадувати. А під час мого найпершого занурення у ремейк Silent Hill 2, я навіть не відразу зрозуміла, що сирена, яку я чую десь вдалині – це наша гірка реальність, що пробивається крізь навушники, а не частина звукових ефектів Акіра Ямаоки. Як і приглушені вибухи після неї. У той момент я рушила від консолі у цілком реальний темний коридор, але ментально з Сайлент-Гіллу вийшла не відразу…
Стиль гри та ваші рішення, як і в оригіналі, суттєво впливають на фінал. Свого часу це було революційним, і навіть зараз небагато ігор пропонують такий неявний вибір шляху. До речі, розв’язка гри, незалежно від кінцівки, здивує більшість нових гравців своєю нетривіальністю та несподіваністю.
Наскільки страшний Silent Hill 2? Залежить від того, хто грає. Тут немає різких скрімерів чи раптових рухів. Натомість гра пропонує поступове занурення в атмосферу переживань головного героя та пов’язаних з ними страхів і почуттів. Тривожна музика, гнітючі фони та тривожні думки створюють унікальний досвід. Тож після цього горору хтось може задатися питанням “що це взагалі було?” і забути про нього, а хтось буде знову і знову повертатися у туманне містечко, розмірковуючи над глибинами людських страхів.
Ну а тепер кілька слів для тих гравців, які вже мандрували Сайлент-Гіллом разом із Джеймсом раніше. Локації стали більшими та детальнішими. У Едді Домбровскі виросло ще парочку підборідь, Анжела дійсно змінилася і з цим доведеться змиритися (хоча, як на мене, зважаючи на долю цього персонажу, ці зміни вдало підкреслюють її особистість). В ремейку з’явилося дві нових кінцівки – тобто дві причини переграти у ремейк, коли буде час і відповідний настрій. Всього у грі їх тепер вісім.
У грі є відсилання до оригіналу. Наприклад, сукня Марії з гри 2001 року висить у шафці. Марія запитує головного героя, чи пасуватиме вона їй. Здається, є навіть натяк на Resident Evil – дивні друкарські машинки, які в тій грі слугували для збереження прогресу. Але найбільше змінилася графіка та геймплей. Про них поговоримо далі.
Геймплей
З погляду геймплею Silent Hill 2 – це передусім дослідження локацій. Часто неквапливе та вдумливе, тож навряд чи варто відвідувати Сайлент-Гілл заради динамічних сцен та боїв. Хоча вони тут, звісно, є, і не можна сказати, що вижити тут – справа елементарна. Монстрів у туманному місті кілька видів (небагато), і найстрашніший з них – легендарний Пірамідоголовий. Вбивати їх можна за допомогою палиці з цвяхами, що є шматком віконної рами (пізніше – труби), або вогнепальної зброї, яку ще потрібно знайти.
До речі, цією палицею з цвяхами можна ще й вікна розбивати, і це потрібно не лише задля вандалістичної розрядки, але й для того, щоб знайти нові проходи. Патронів для вогнепальної зброї часто бракує, їх треба економити. У цьому сенсі гра нагадує Last of Us. Лікувальних засобів тут є два види, і їх також не завжди вистачає. Принаймні мені на середньому рівні складності. Десь я натрапляла на думку, що виживання у грі надто умовне і патронів з аптечками вдосталь, але мені важко уявити, яким рівнем майстерності володіють ці гравці.
Можливо, річ у тому, що на ПК з іншим керуванням битви даються легше, ніж на контролері PlayStation 5? А, можливо, я трохи квапилася проходити гру і десь пропускала лут. Не можу точно відповісти на це питання. Але можу сказати напевно, що бої стали складнішими, ніж в оригіналі, і гинула я частіше. А ще у Silent Hill 2 зразку 2001 року можна було сховатися від монстрів, переходячи з коридору в кімнату, тоді як у ремейку цей лайфхак не спрацює: монстр піде за вами слідом. Стрілянина тут організована непогано: якісний звук, можна налаштувати приціл, є віддача та опір спускових гачків, різний, залежно від типу зброї. А ще тут можна ухилятися. На відміну від реального світу, тут це робити досить легко.
Велику роль у Silent Hill 2 відіграють головоломки, загадки та пошук предметів. Вони якісно вплетені у процес дослідження локацій – наповнених туманом вулиць та клаустрофобних темних приміщень, де будь-якої миті може з’явитися монстр. Головоломки стали цікавішими, ніж в оригіналі та, мені здалося, логічнішими. Тобто деякі загадки тут ніби ті самі, але їхні розв’язання – інші.
Загалом варто відзначити напрочуд грамотний геймдизайн: найчастіше ти орієнтуєшся у світі гри за допомогою непомітних підказок, знаєш куди йти, позначки на карті з’являються дуже вчасно, але при цьому немає враження, що тебе весь час ведуть за руку.
В оригінальній грі Silent Hill 2 використовується так зване танкове керування. Тобто персонаж рухається вперед незалежно від напрямку камери. Для розвороту гравець мав використовувати окремі кнопки для повороту ліворуч або праворуч. Така схема керування була популярною в старих іграх жахів, але навіть у ті часи вона не була прогресивною і викликала невдоволення гравців та критиків. Щодо камери, вона була статичною або напівстатичною, розташованою під різними кутами, часто з фіксованих позицій, що допомагало створювати атмосферу напруженості та тривоги, типову для жанру survival horror. У плані керування та камери ремейк Silent Hill 2 – повноцінна сучасна гра. Воно зручне і невибагливе.
Естетично графіка виглядає дуже гарно і працює на загальну атмосферу. Розробники зберегли колірну палітру оригіналу, але все виглядає об’ємнішим та реалістичнішим. А ще тут можна світити ліхтариком в обличчя, і персонаж реагуватиме на подібне знущання відповідним чином.
Герої також намальовані добре і нормально анімовані. Щоправда, багатьом гравцям не сподобалися зміни в моделях Марії та Анджели. Так, “оригінальна” Марія багатьом гравцям здається сексуальнішою, а Анджела у ремейку стала чи то старшою, ніж потрібно, чи то недостатньо вузьколицьою. Особисто мені образи й тієї, й іншої здалися вдалими.
Озвучка і локалізація
Озвучення у грі чудове. Хоча воно відрізняється від оригіналу, це не порушує атмосфери, що є ключовим аспектом. Silent Hill 2 також має українську текстову локалізацію, виконану командою UnlocTeam. Перекладено весь текстовий контент, включаючи назви на мапі. Навіть віршовані загадки отримали український варіант, хоча саме через переклад однієї з них я тимчасово не могла просуватися далі. Йдеться про плутанину між словами “управно” та “вправо”. Трохи різні речі, чи не так (хоча, хтозна, можливо, так і було задумано)? Довелося звернутися до оригінального тексту. Але в цілому – дуже гарний переклад. Завжди б так.
Технічні особливості
Гра тішить широкими налаштуваннями. Зазвичай дивує, коли великі проєкти нехтують такою простою функцією, як конфігурація субтитрів. Тут вона не лише присутня, а й досить гнучка. Те саме стосується опцій графіки, звуку тощо.
Ремейк Silent Hill 2, розроблений на Unreal Engine 5, пропонує оновлену візуальну частину. Графіка тут красива та сприяє створенню атмосфери, проте рушій спричиняє певні проблеми з оптимізацією, особливо на консолях. Гра має два графічні режими: “якість” з роздільною здатністю 1512p та “продуктивність” з 1152p. Обидва підтримують апскейлінг до 4K, що покращує якість зображення без значних втрат у швидкодії. При русі камери помітні дрібні артефакти, але загалом картинка виглядає переконливо.
Однак гра не завжди стабільно підтримує заявлені показники. У режимі якості цільові 30 кадрів на секунду іноді знижуються через динамічну роздільну здатність. Режим продуктивності, орієнтований на 60 кадрів, ще менш стабільний: частота може падати до 45 fps. Якщо такі коливання вас непокоять, краще обрати режим якості.
На PlayStation 5 гра використовує переваги Unreal Engine 5, зокрема систему динамічного глобального освітлення та відображень Lumen. Саме на їхню якість впливає зміна графічного режиму, що місцями досить помітно. Наприклад, у відображеннях калюж видно, як вони розпадаються на пікселі в режимі продуктивності. Щодо глобального освітлення, на відкритих просторах різниця малопомітна, але в приміщеннях легко побачити різкіші переходи між світлом і тінню. У продуктивному режимі темні ділянки виглядають темненішими. Проте різниця не критична, менш виражена, ніж у відображеннях.
Попри технічні недоліки, візуальна частина ремейку залишається на високому рівні. Гравці, які прагнуть максимальної стабільності, можуть розглянути версію для ПК або дочекатися PRO-версії консолі. Але навіть з наявними нюансами, гра дозволяє як давнім прихильникам, так і новачкам зануритися в атмосферу Silent Hill.
Загальні враження та висновки
Розпочну з особистого погляду. Мене завжди вабили мистецькі твори, що балансують на межі масового та артхаусного. Ті, що майстерно поєднують розважальний аспект із глибоким змістом, здатним спонукати до серйозних роздумів. Вони творять неповторну атмосферу, де веселе й моторошне співіснують, доповнюючи одне одного.
Такі твори часто виявляються найцікавішими, оскільки вони доступні широкому загалу, але не жертвують глибиною та оригінальністю. Вони здатні розважити глядача чи гравця, одночасно залишаючи простір для тлумачень та особистих міркувань. Саме ця здатність балансувати між різними крайнощами робить їх особливими висловлюваннями. І одним з таких висловлювань я вважаю всесвіт Silent Hill, зокрема у другій його інкарнації, а тепер – у втіленні ремейку другої частини. В інших частинах мені вдалося вловити лише фрагменти цього настрою, і, власне, не лише мені, а й іншим блукачам у Сайлент-Гілл, судячи з фанатських спільнот.
Статус шедевра оригінальна Silent Hill 2 здобула не відразу і не від усіх. 2001 року було чимало критиків, які дорікали за нелогічність деяких загадок, незручне керування, недостатню динамічність. Ба більше, знайшлися оглядачі, які назвали Silent Hill 2 звичайним посереднім горором. Але гра витримала випробування часом, а тепер – і ремейком. Зараз уже можна впевнено сказати, що команда Bloober впоралася з поставленим перед ними завданням. І це було б неможливо без щирої любові до оригіналу та участі деяких ключових постатей оригінальної команди, насамперед – Акіри Ямаоки з його саундтреком.
Звісно, ідеал є недосяжним, тож гру можна і треба трохи покритикувати за деякі технічні особливості – про них ми вже згадали у тексті. Але… вони видаються дрібницями порівняно з тим, як майстерно в цій грі поєднали новітні технології з оригінальним духом, як розширили локації, залишивши їх упізнаваними, як тонко вплели відсилання до гри 2001 року, як додали нові елементи, не пошкодивши оригінальне полотно. Тож ця гра, ймовірно, припаде до душі й відданим шанувальникам, і тим, хто вперше завітав до туманного містечка чи то просто трохи полякатися, чи спробувати замислитися над темними закутками людської душі.
Завантаження коментарів …