SEASON: A letter to the future – щоденник пам’яті

Іноді світ навкруги змінюється так повільно, що ми навіть не звертаємо уваги на дрібниці, які відрізняють один день від іншого. А іноді, одного не дуже доброго ранку, світ за мить перевертається догори дриґом, розбивається на друзки, як віконне скло від близького розриву ракети. SEASON: A letter to the future – це гра про світ, який ось-ось має змінитися до невпізнанності, та про марні спроби зрозуміти, чому це відбувається і зберегти пам’ять про те, яким він був колись.

Як правильно йти з дому

Цій історії вже три тисячі років. Молода жінка залишає рідний дім, щоб побачити світ за межами невеликого містечка, прихованого десь у горах. Але все не так просто. Вона йде, щоб встигнути зберегти спогади про цей світ, який має невдовзі щезнути. Загадкова зміна сезонів має перетворити його на щось інше, і мало хто з людей згадає, яким він був колись. Чому так? Хтозна, можливо наша героїня зможе зазирнути за лаштунки й зрозуміти, що це таке, ті сезони, і чому їх зміна настільки сильно впливає на навколишній світ.

Тому дівчина бере лише необхідне – магнітофон, фотоапарат, блокнот та олівці, сідає на велосипед і рушає назустріч невідомому, що б воно не несло.

Симулятор туриста

Героїня SEASON: A letter to the future налаштована серйозно. Вона жваво клацає затвором фотокамери, вишукуючи цікаві кадри та вклеюючи моментальні знімки у свій путівник. Вона записує звуки лісу, пісню жайворонка, джеркотіння струмка, дзеленчання храмових дзвоників. Вона замальовує колосальні стародавні руїни та кістяки портових кранів, кинутих ще минулого сезону. Вона збирає чужі листівки, нотатки та листи. Вона прикрашає сторінки свого блокнота візерунками та ескізами.

Дівчина має встигнути запам’ятати, закарбувати на сторінках альбому цей світ, кожен його куточок, до якого дістанеться. Тому що зміна сезону невідворотна і вона ось-ось відбудеться.

Сто років самотності

SEASON: A letter to the future – дуже меланхолійна, неспішна та спокійна гра. А ще вона, навіть попри досить оптимістичний фінал, залишає після закінчення відчуття неймовірної самотності. Ви не в змозі відвернути прихід нового сезону, не в змозі навіть допомогти людям, яких зустрінете на своєму шляху. Кожен з них, як і головна героїня, дуже самотня людина, яка втратила чи покинула когось, кого вона, скоріш за все, більше не побачить.

Не знаю чому, але SEASON викликає в мене спогади про «Сто років самотності», Ґабрієля Ґарсія Маркеса, про те, що все вже давно вирішено, і що б ми не робили, ми не в змозі запобігти урагану, який насувається. А ще в грі є щось таке саме меланхолійне та містичне, як і в мультфільмі Міядзакі Хаяо «Вітер дужчає». Очікування та страх змін.

Подорож до нового світу

Простіше усього характеризувати SEASON: A letter to the future як симулятор ходьби та їзди на велосипеді. Ви маєте ретельно вивчати усі локації, вишукуючи приховані десь на задній стіні графіті чи старий плакат, які можуть пояснити, що відбувалось у тій чи іншій локації за декілька днів до приїзду дівчини, або навіть у минулому сезоні. А може… навіть розповісти про те, що станеться завтра.

Більша частина гри майже лінійна, але дуже велику локацію у середині ви можете вивчати в тій послідовності, в якій вам зручніше. Долина, яка чекає на неминучу повінь – це ще одна аналогія світу, який має змити прихід нового сезону.

До кінця

SEASON: A letter to the future – це інтерактивна історія та своєрідна філософська притча. При цьому кожен зможе відшукати у грі щось для себе. Щось про те, що не варто чіплятися за минуле, жити вчорашнім днем та боятися перемін. Про те, що будь-який кінець – це лише новий початок. Або навпаки, про те, що не слід забувати те, що залишилось позаду, і що саме пам’ять – це те, що робить нас людьми.

А ще це гра про прощання. З рідними, з померлими, зі спогадами, з містом, яке було тобі дорогим, з домом, де ти виріс, з друзями, з сезоном, який минає. Все, що залишиться – це лише спогади на сторінках старого альбома, ретельно вклеєні фотографії та виписані каліграфічним почерком слова, які, можливо, змусять когось іншого покинути свій дім і вирушити вивчати світ. Тому що одного дня він може щезнути. На жаль, ми знаємо, як це буває.