S.T.A.L.K.E.R.: Legends of the Zone Trilogy: повернення в Зону

Між скорим виходом “S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля” та попередньою частиною серії, “S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті”, пройшло вже п’ятнадцять років. За цей час підросло нове покоління гравців, які, бачачи цифру “2” у назві продовження, можуть зацікавитися попередніми іграми серії.

Тож не дивно, що перед виходом продовження GSC Game World вирішили, що було б доречно портувати класичну трилогію на сучасні консолі. Власники PlayStation та Xbox отримали змогу розгадати секрети Зони e березні 2024 року, а 31 жовтня 2024 року ця можливість з’явилася й на Nintendo Switch.

Повернення в Зону

Відразу варто звернути увагу, що S.T.A.L.K.E.R.: Legends of the Zone Trilogy – це не римейк чи ремастер, а саме консольний порт. Назва може трохи збити з пантелику, але це просто маркетингова упаковка оригінальної трилогії для зручності покупки всіх частин разом. Однак є можливість придбати й кожну з ігор окремо.

Для портування ігор GSC Game World обрала польську студію Mataboo, і якщо їхнім завданням було перенести гру максимально наближено до оригінальних версій, то можна сказати, що Mataboo впоралася з цим завданням відмінно. Звісно, мені не вдалося оглянути кожен куточок і протестувати всі взаємодії, але, судячи з відгуків, багів у портах майже немає.

Проте, якщо поглянути ширше, виникають деякі питання.

По-перше, це відсутність будь-яких налаштувань доступності. Розумію, що їх не було в оригінальних іграх, але для консольних гравців, які грають на телевізорі, можливість зміни розміру тексту була б дуже доречною. У handheld режимі з читабельністю проблем немає, але варто лише перемкнутися на великий екран, і текст діалогів здається надто дрібним.

По-друге, є питання до керування. Схему керування змінити не можна, припустімо, що це стандарт для консольних версій. Однак можливість швидкого збереження гри також не завадила б, адже автозбереження трапляються дуже рідко, і щоразу витрачати годину на відстріл собак-мутантів не дуже хочеться. Тому доводиться відкривати основне меню гри та зберігатися вручну, що просто незручно.

Про собак-мутантів, до речі. Можна що завгодно говорити про бандитів чи снорків, але саме сліпі собаки – найбридкіший ворог у грі. Мало того, що в кожну потрібно всадити обойму патронів, так ще й прицілитися нормально не виходить. І це я себе вважаю доволі вправним консольним гравцем у шутери, але в консольних версіях S.T.A.L.K.E.R. із прицілюванням трохи важкувато. Навіть на максимальному рівні допомоги при прицілюванні доводиться використовувати стару добру тактику: “задкуємо і відстрілюємося”.

Також я мав можливість порівняти, як “Чисте Небо” виглядає на персональному компʼютері та на Nintendo Switch, і тут усе чудово. Якщо дивитися на знімки з екрана однакової роздільної здатності (а екран Switch виводить зображення у 1280 на 720 пікселів), то особливої різниці ви не помітите. Так, на знімках нижче рослинність на фоні виглядає чіткішою саме на ПК, проте у грі, а тим більше в динаміці, це майже не помітно. Єдина перевага персонального компʼютера в тому, що роздільну здатність можна збільшити, а також у загалом вищій частоті кадрів. Версії для Switch працюють із частотою 30, але хоча б без помітних падінь.

The same old story

GSC Game World вирішили не змінювати деякі суперечливі моменти в іграх, які створювалися в геть інші часи. Як не крути, хоча події S.T.A.L.K.E.R. розгортаються в Україні, у серії присутньо чимало російського, а точніше – радянського. Починаючи з того, що розробники надихалися однойменною книгою радянських (а я їх вважаю саме радянськими) письменників братів Стругацьких, і закінчуючи засиллям російських прізвищ і кличок у сталкерів, діалогами та загальним настроєм гри. S.T.A.L.K.E.R., хоч і створювався в Україні, містив небагато суто українського – навіть Чорнобиль (який, до речі, довгий час називали “Чернобилем”) подавався з радянським акцентом.

До цього можна ставитися по-різному, але GSC Game World чесно попереджають гравця на початку кожної гри окремим повідомленням. Зрештою, це частина нашої історії, як і радянська доба. Ми не можемо просто викинути її за вікно, але й оспівувати не варто.

А так Сидорович зустрічає нас уже знайомим діалогом, база Чистого Неба залишається прихованою серед боліт, а майор Дегтярьов шукає зниклі гелікоптери.

Сьогодні класичні частини S.T.A.L.K.E.R. цікаво проходити хоча б для того, щоб оцінити, наскільки сильно змінилися ігри за якихось п’ятнадцять років.

Створити три гри такого масштабу за такий короткий термін (попри усі перенесення першої частини – це дійсно короткий термін для проєктів такого розміру) – уже досягнення. І хоча технічно “Чисте Небо” та “Поклик Прип’яті” вважаються доповненнями, ігрових годин у них не менше, ніж у “Тіні Чорнобиля”. При цьому видно, що щоразу GSC Game World намагалися додати щось нове та переосмислити, чим є S.T.A.L.K.E.R. Деякі експерименти були не надто вдалими, як-от нескінченні війни фракцій у “Чистому Небі”, проте спроби експериментувати й оновлювати формулу стають усе рідшими.

Незмінними завжди залишалися атмосфера і Зона з її секретами. Погодьтеся, в цих зруйнованих будинках, розбитих дорогах і сірому небі над головою є щось близьке, зрозуміле тільки нам, українцям. Повернення до S.T.A.L.K.E.R. – це як повернутися посеред листопада в рідне місто чи село, де народився. Все сіре й непривітне, але все одно рідне. І хоча Зона не змінилася з 2009 року, змінилися ми. І зіграти в S.T.A.L.K.E.R. зараз варто хоча б для того, щоб побачити ці зміни в собі.

Чи потрібен вам S.T.A.L.K.E.R. на Nintendo Switch? І так, і ні. Все залежить від того, на якій платформі вам зручніше грати та які пристрої у вас є. Якщо ви суто консольний гравець, версію для Switch варто розглянути хоча б тому, що в режимі handheld вона забезпечує чудовий ігровий досвід. Однак, якщо у вас є персональний комп’ютер, я все ж рекомендував би версію для нього.