Рецензія на фільм “Вестсайдська історія”: Бути Стівеном Спілберґом

Треба бути Стівеном Спілберґом, щоб мати можливість, авторитет і зухвалість зняти глибоко особисту історію і показати її світові так, щоб тобі ніхто не відмовив.

Сюжет і ще дещо

Кіно — дуже вдячне мистецтво, тут майже не існує плагіату. Є цитування, наслідування, рімейки — тому автор твору досить вільно почувається, перебуваючи серед чужих ідей. Взявши за основу своє сильне емоційне дитяче враження – “Вестсайдську історію” Роберта Вайза і Джерома Роббінса 1961 року, – Стівен Спілберґ на рівні реставратора підійшов до першоджерела, майже нічого не міняючи в історії.

“Немає повісті сумнішої на світі”: він і вона належать до різних кланів, через що їхнє кохання не може бути щасливим і тривати довго. Класична історія, яка легко переноситься у будь-який часовий простір. Але якщо у Шекспіра це були ворожі родини, то у Голлівуду — банди Нью-Йорку, що ворогують між собою.

Марія — причетна до банди пуерториканських емігрантів “Акули” (Sharks), Тоні — до банди нащадків перших білих емігрантів “Ракети” (Jets). Клани воюють між собою за місце під сонцем на вулицях Нью-Йорка 50-х років.

Марія і Тоні закохуються, ледь глянувши одне на одного під час першої зустрічі, а наступного дня вже клянуться у вічному коханні, косплеячи перед вівтарем пару, що вінчається.

Поки що нема претензій до Спілберґа через нелогічність таких поворотів — він просто апгрейдить сюжет 1961 року.

Це кохання приречене на трагічний кінець, який важко проспойлерити, адже попередній фільм бачили майже всі, а ті, хто не бачив, точно знають історію Ромео і Джульєтти. І не забуваймо, що це мюзикл — сюжет у цьому жанрі відіграє другорядну роль. На перший план виходять вокальні і хореографічні номери, які у цьому випадку як повторюють один в один постановки з першого фільму, так і мають доповнення.

А наймайстернішу хореографію у фільмі демонструє камера оператора Януша Камінські — давнього соратника Стівена Спілберґа і дворазового володаря “Оскара” за “Список Шиндлера” і “Врятувати рядового Райана”. Важко сказати, кого ще цього року варто номінувати на “Оскара”, як не Камінські.

Актуальність

Для представників нового покоління, які не бачили фільму 60-річної давнини, Спілберґ і перезняв цю історію (незрозуміло лише, чому серед двох фільмів нове покоління має обрати саме фільм 2021 року, адже прокат закінчиться, а класика залишиться). Переказав її, не переносячи події у наш час, при цьому у вінтажних декораціях фільм виглядає цілком сучасним, зачіпаючи проблеми сьогодення.

Америку зробили емігранти, які їхали туди у пошуках американської мрії, і сьогодні питання емігрантів не сходить з перших шпальт світових ЗМІ. Що й говорити, цей фільм також зняв емігрант у другому поколінні.

Расові проблеми підіймаються на рівні протистояння кланів: нещодавніх зайд-пуерториканців з білими нащадками більш ранніх емігрантів, які впевнені, що першість у цьому питанні — вирішальна.

Легким жестом творчої руки Спілберґ вніс невеличкий штрих до портрета одного з персонажів, органічно перетворивши пацанку з класичної історії на небінарну особу у рімейку.

Герої

Актори фільму переважно ноунейми для української аудиторії, але декілька знайомих облич і навіть видатних особистостей все ж маємо.

Головного героя, поляка Тоні, грає Ансель Елґорт, знайомий нам за роллю Тео зі стрічки “Щиголь” Джона Кровлі та за роллю Бейбі зі стрічки “На драйві” Едгара Райта. Але, боже мій, як цей бебі-фейс може переконати мене у своєму темному минулому й у тому, що він ватажок банди головорізів?! Спостерігаючи за непереконливими любовними сценами за участю актора, впевнюєшся у тому, що це точно каст-провал. На відміну від дебютантки Рейчел Зеґлер, яка грає Марію — тут цілковита відповідність образу, переконлива гра, новенька ще й має хист до співів, тож чекаємо на її скору появу у блокбастерах — такий діамант кастинг-директори не пропустять.

Власницю аптеки, яка опікується вуличними шибайголовами, у фільмі Спілберґа зіграла Рита Морено, яка (оцініть жест режисера) у фільмі 1961 року грала роль Аніти — другу після Тоні і Марії роль у фільмі. Аптекарем же у першому фільмі був чоловік, тому, замінивши його роль на жіночу, Стівен Спілберґ убив двох зайців: і кількість жіночих персонажів збільшив, і Риту Морено вшанував. Вона, до речі, отримала у 1961 році свого єдиного “Оскара”. Якою ж прекрасною римою буде її другий у житті “Оскар” — і другий за “Вестсайдську історію”. Спостерігаємо.

Спілберґ

Золотою ерою мюзиклу в кіно вважається 30-річчя з 1920-х по 1950-ті роки. Воно подарувало нам “Серенаду сонячної долини”, “Співаючи під дощем”, “Джентльмени віддають перевагу білявкам”… Після цього періоду режисери не припинили знімати мюзикли, але аудиторія потроху почала втрачати інтерес до жанру. Важко сказати, чому так сталося, але мало коли мюзикл у наш час покаже пристойний бокс-офіс, витісняючи цей жанр у категорію ризикованих для кіноадаптацій. Напевно, в кінотеатр йдуть по інше, а для концертів є спеціально облаштовані місця.

І от у час занепаду жанру мюзиклу Стівен Спілберґ свідомо і без примусу знімає свій перший у творчому житті мюзикл. І свій перший рімейк. І таки потрібно бути Стівеном Спілберґом, щоб утнути таке. Ще й на 2,5 години хронометражу (а фільм 1961 року, між іншим, мав антракт!).

Режисер, який неодноразово влаштовував у кіно революцію, знімаючи фільми цілковито для глядача, створюючи для нього нову мову, виховуючи його, диктуючи йому смаки, залишаючи враження на все життя, перебуваючи у постійному діалозі з глядачем, раптом зняв цей фільм у першу чергу для себе, а не для глядача.

Тому під час перегляду загострюєш усю свою увагу, розважаючись відшуковуванням ідентичних з першоджерелом епізодів і сцен, спостерігаючи за віртуозною камерою Януша Камінські, вбираючи дух Нью-Йорка 50-х — аби лише висидіти в кінозалі до кінця цього дійства, і почуваєшся так, ніби знаходишся на чиємусь глибоко особистому вечорі пам’яті чогось, і ніяк не змусиш себе перейнятися емоцією організатора.

Очевидно, що справжній митець не здатен творити “в шухляду”, і треба бути Стівеном Спілберґом, щоб ніхто не наважився зупинити тебе на шляху до творчої реалізації, але тоді варто бути готовим і до наслідків. Чудеса бокс-офісів трапляються, але це не те щоб тенденція, і “Вестсайдська історія”, хоч як прикро, не зможе наслідувати її.

Вестсайдська історія

Director: Стівен Спілберґ

Date Created: 2024-04-26 22:09

Рейтинг редакторів:
7