Рецензія на фільм “Я і Фелікс”

У романі “Хто ти такий?” письменник Артем Чех змішує автобіографічні епізоди з філософськими роздумами та художніми образами, намагаючись переосмислити власне дитинство в Україні 1990-х років. Спроби ці багато в чому приречені на провал від початку, оскільки більшість подій у житті не приховує за собою якогось великого задуму.

Фільм “Я і Фелікс”, знятий за мотивами роману, намагається перенести ці думки у формат повнометражного кіно тривалістю в півтори години. І нехай на шляху виробництва адаптація розгубила деякі елементи першоджерела, натомість вона підкорює почуттям ностальгії, знайомими образами та напрочуд вдалою датою прем’єри, завдяки якій деякі елементи історії набувають цікавих трактувань.

Події фільму розгортаються навколо маленького хлопчика Тимофія. Він живе в невеликій квартирі зі своєю мамою та сусідкою Лідою. Батька Тимофій бачить рідко, оскільки він постійно на якихось сумнівних заробітках. В один момент у квартирі з’являється четвертий мешканець – колишній військовий Фелікс, який кілька років провів в Афганістані. Війна залишила відбиток на особистості Фелікса, а забутися йому допомагають нездорові дози алкоголю. Однак Тимофію все одно доведеться навчитися жити з новим сусідом, паралельно стикаючись із труднощами дорослішання та іншою прозою життя.

Історії про взаємини кардинально різних людей зустрічаються в популярній культурі регулярно. Можливо, попит на таке кіно можна пов’язати з нашою ірраціональною підсвідомою вірою, що всі ми здатні порозумітися один з одним, або хоча б спробувати. Кінематограф теж активно користується таким сюжетним ходом. З нещодавнього ми можемо згадати “Маяк” / The Lighthouse з Віллемом Дефо та Робертом Паттінсоном, а загалом цей троп можна відстежити до класики рівня “Красуні та чудовиська”.

У місцевій історії “чудовисько” – це Фелікс, якого, до речі, зіграв український письменник і культуролог Юрій Іздрик. І роль йому вдалася на відмінно. Фелікс викликає заціпеніння, майже фізичне відторгнення однією своєю присутністю на екрані. У нього сувора манера мови, а його вчинки на межі дозволеного. Але саме такий неоднозначний персонаж стає наставником Тимофія, починає безпосередньо впливати на погляди та ідеали хлопчика.

Між Тимофієм і Феліксом встановлюється дивний зв’язок, який не вдасться описати словами, зате він чудово проявляється завдяки мові кіно. Але ось що цікаво: для фільму з назвою “Я і Фелікс” самого Фелікса в історії не так вже і багато. Так, ключові моменти пов’язані саме з ним, але не забуваємо, що кіно ґрунтується на частково автобіографічній книзі. Реальне життя не підпорядковується сценарній структурі й поділу на акти, воно просто йде, часом не отримуючи розв’язки й кульмінацій.

“Я і Фелікс” ідеально передає подібні відчуття. Якоюсь мірою це призвело до ситуації, що винятково з кінематографічного погляду у фільмі є достатньо слабких місць. Пов’язані вони з другорядними сюжетними лініями, які часто ні до чого важливого не приводять. Навіть центральна любовна лінія в підсумку не чинить сильного впливу на сюжет. Тож у деяких глядачів точно залишаться запитання після перегляду.

Однак річ у тім, що в реальному житті часто саме так і буває. Навіть важливі для нас у якийсь проміжок часу ситуації зрештою безслідно зникають, перетворюються на тло для фізичного і морального дорослішання. Саме дорослішання особистості стало центральною темою фільму “Я і Фелікс”. Воно тут проявляється в маленьких перемогах і поразках головного героя, у дещо безглуздих і навіть у чомусь розтягнутих моментах. Але загальна атмосфера настільки все підживлює, що сприймати все занадто негативно не виходить.

Кіно чудово переносить нас у 90-ті з усіма нюансами та проблемами того часу, але сильно на них не тисне і не кидає їх в очі. Знову ж таки, підлітку не дуже зрозумілі геополітичні та соціальні труднощі життя, тому вони доходять до нього лише фоном, предметами в кадрі або розмовами на підвищених тонах за стіною. Режисура тут у принципі чудова: вона не надто нав’язлива або перевантажена нестандартними рішеннями, але здатна достукатися до сердець глядачів.

Додатково “Я і Фелікс” запам’ятовується своїм звучанням. І справа навіть не в музиці, яка, до речі, підібрана і написана дуже вдало, а також використовується по ділу. Насамперед полонять звичайні звуки. Кожен стукіт і скрегіт розташовані саме там, де потрібно. Тож на рівні слуху кіно також дуже грамотно працює.

Як і будь-який гідний витвір мистецтва і літератури, оригінальна книжка “Хто ти такий?” працює одразу на кількох рівнях. Чех у ній певною мірою також осмислює початок російського вторгнення 2014 року. “Я і Фелікс” у цьому плані резонує з тематикою повномасштабного російського вторгнення 2022 року. Особливо історія зачіпає проблеми психічного стану ветеранів та їхні спроби влитися у суспільство, повернувшись із фронту.

Знову ж таки, це не центральна проблематика кіно, її пересічний глядач може взагалі пропустити повз себе, зосередившись більше на ностальгійних пейзажах панельних будинків і дитячих майданчиків. Ви вільні сприймати “Я і Фелікса” як рефлексію на різноманітні, близькі авторам теми. Але і з такими душевними та інтелектуальними подорожами фільм справляється на ура.

У підсумку виходить, що розрізненість багатьох елементів і цілих сюжетних ліній кіно теж працює на основні тези історії. Адже висока ймовірність, що ви теж забули деякі подробиці свого дитинства та підліткового життя.

А окремо дещо ніяково критикувати “Я і Фелікса” через його дуже особисту для творців сутність. Режисерка фільму Ірина Цілик – дружина Артема Чеха. А протагоніста Тимофія в одному з розділів історії зіграв їхній син. Утім, цей факт також доводить, що процес адаптації книжки у фільм пройшов максимально якісно. Адже авторка адаптації завжди могла порадитися з письменником напряму.