Рецензія на фільм «Придорожній заклад» / Road House

Джейк Джилленгол грає віртуозного бійця Далтона у ремейку олдскульного бойовика 1989 року «Придорожній заклад» (Road House), де в оригіналі махав ногами й кулаками Патрік Свейзі. Сучасна версія бімуві-класики вийшла одразу онлайн повз кінотеатральний прокат і показала найуспішніший старт за всю історію існування стрім-сервісу Amazon Prime Video.

80-ті були епохою розквіту екшнів категорії B («бе»). Але тоді вони змінили свою назву на direct-to-video, тобто «фільми, призначені одразу для домашнього відео». І хоча оригінальний «Придорожній заклад» спершу все ж таки вийшов на великі екрани, а вже потім на домашніх носіях, критики віднесли його до B-movie за не стільки низьку якість, скільки низьку естетику і навіть гру Свейзі розкритикували, не говорячи вже про постановку і сценарій. Пізніше стрічку переглянули та переоцінили, і вже тоді вона поповнила ряди культових старомодних бойовиків.

І це надзвичайно цікаво, що ремейк 2024 року викликав у мережі такий ажіотаж. Адже режисер Даг Лайман («Ідентифікація Борна», «Містер і місіс Сміт», «На межі майбутнього») свідомо і зумисно не став осучаснювати концепцію згідно з модними трендами. Тобто формально, звісно, переніс події у наш час, але, переписавши стару історію, нарочито не врахував жодну з нинішніх культурних і зокрема кінематографічних тенденцій. Тобто Лайман в епоху, коли маскулінність зробилася загальнодозволеною мішенню громадського осуду, зняв підкреслено маскулінний бойовик, де грають самі лише м’язи, навмисно і цілковито ігноруючи інтелект і фемінність.

Нагадаю, що Свейзі грав Джеймса Далтона, якого запрошують попрацювати вибивайлом у придорожньому барі якоїсь глушини у штаті Міссурі. Там героєві доводилося протистояти банді місцевих рекетирів на чолі з авторитетним виродком, який нібито заснував містечко і вважав, що геть усе там належить йому. Естетика була майже повністю вибудована на бійках і доволі жорсткому насиллі (фірмовим ударом головного героя було видирання голими руками кадика) з домішкою схематичної традиціоналістської мелодрами. До речі, у 2006-му «хтось» зняв сиквел про сина Далтона у виконанні Джонатона Шека, але то вже була категорія навіть не B, а C чи D, чи далі за алфавітом.

У ремейку Даг Лайман не як митець, а як кіноман зберіг любов до бімуві. Виплекав трепетну ностальгійність за бімуві. Власне, зняв бімуві й для дядьків, які виросли на фільмах зі Свейзі та Чаком Норрісом (саме так, між іншим, дехто з критиків і назвав оригінальний «Придорожній заклад»: найкращою версією фільмів з Чаком Норрісом), і для сучасних молодиків, які виросли вже здебільшого на антимаскулінних трендах і охоче скуштували мужицький делікатес. Тобто Лайман не став переписувати сюжет «з повагою до жінок», тим паче не став по-модному переписувати чоловічу роль під героїню (жінку-вибивайло у придорожньому барі цілком могла б зіграти, приміром, Джина Карано чи навіть Мішель Родрігес). При цьому на головну роль режисер запросив не «когось», а зірку А-ґатунку, яка автоматично додала низькому жанру вищий клас.

Джилленгол зобразив Елвуда Далтона, тобто теж Далтона, але не того самого. Відповідно і сюжет зазнав деяких, але несуттєвих змін. Бар зокрема переїхав до штату Флорида на узбережжя за кілька кілометрів від Маямі, тож атмосфера і настрій стали менш суворопровінційними, більш курортними. А характер героя став більш іронічним (приміром, після першої бійки він власноруч везе усіх, кого побив, до лікарні, тож маскулінність набула симпатичної жартівливої ввічливості). Здебільшого повністю нові діалоги все ж не забули про вкраплення старих очевидно банальних, але теплих і рідних кіноманському серцю реплік на кшталт «У бійці не буває переможців».

А якщо говорити про витончені відсилки, то можна помітити, що Елвуд Далтон якось розповідає, що родом він з Монтани, і саме у Монтані наразі мешкає режисер оригінальної картини Роуді Геррінгтон, котрий вже давно не знімає кіно. Також варто згадати, що Патрік Свейзі зіграв психолога у культовій науковій фантастиці «Донні Дарко», котра зробила Джилленгола знаменитістю і з якої, власне, розпочалася його подальша велика кар’єра.

Скаженого антагоніста у ремейку зобразив скажений ірландський боєць змішаних єдиноборств Конор МакГрегор, який ідеально вписався у формат «жодних мізків, тільки м’язи». І хоча деякі рецензенти розкритикували надмірну і типу не надто якісну комп’ютерну графіку в бійках, штучним і намальованим екшн Лаймана точно не виглядає. Навпаки, він здається реалістичним і каскадерським, і лише місцями полакованим зверху CGI.

Тож ажіотаж навколо «Придорожнього закладу» 2024 свідчить, мабуть, про таке: глядач утомився від модних трендів і скучив за старомодними лекалами. Те, що ще вчора здавалося неспроможним до камбеку пережитком минулого, сьогодні здалося свіжим подихом несвіжого мужика.