Антигерой нашого часу. Рецензія на фільм “Носоріг” Олега Сенцова

Олег Сенцов почав працювати над фільмом “Носоріг” ще 10 років тому, у 2012. Цей задум пережив з ним події, пов’язані з окупацією Криму, ув’язнення автора у російській тюрмі, визволення з неї шляхом обміну українських полонених з російськими бойовиками та пропагандистами у 2019, і у 2022 році втілився на українських екранах.

“Носоріг” розбиває вщент невиправдану романтизацію “Бумерів”, “Бригад” і їм подібних “культових” фільмів про 90-ті. Його “Носоріг”-Вова — правильно зображений антигерой свого часу, на відміну від “Брата”-Данили Багрова, невиправдане захоплення яким йде в ногу з культурою тюремних “понять”.

Вова — кримінальний авторитет, без жалю, співчуття і моралі. Сенцов майстерно працює з поняттям часу у фільмі, легко демонструючи завдяки майстерному монтажу його плин. Не затримуючись надовго на деталях, якими рясніє фільм, він сповна розкриває героя, починаючи з дитинства, демонструє сімейний уклад, стосунки та причини його жорстокості.

Швидкі переходи, склейки, розмаїття деталей, на яких режисер не акцентує, але які говорять за нього, самі собою несподівано складаються у ретельно вибудувану драматургію. Дія у Сенцова починається за кадром, затим входить у нього, і продовжується вже поза ним.

Кожен кадр у фільмі й кожна деталь ретельно продумані. Танці кружка в облупленому сільському клубі, ”Дым сигарет с ментолом” і It’s My Life, постери зі Сталлоне на шпалерах, молодята на тлі килима у шалаші, примірка на картонних листках на базарі, масивні золоті ланцюги, барсетки та штани у комплекті зі шкіряними куртками.

Коли здається, що робота режисера з кадром уже і так досягла ідеалу — раптом помічаєш на запилюженому склі телефонної будки напис пальцем “Цой жив”. Глядач, що і без того був цілковито занурений в атмосферу 90-х, ненароком помічає цю деталь і відчуває щось на кшталт ейфорійної ностальгії — якщо, звісно, вік допускає такі спогади.

Роль головного героя, Вови-”Носорога”, виконує непрофесійний актор, ветеран російсько-української війни Сергій Філімонов. Грає переконливо, що є заслугою як самого актора, так і режисера, що зміг стати лідером на знімальному майданчику. Непоставлена дикція Філімонова, нецензуровані репліки могли б викликати роздратування — натомість сприймаються органічно, “як у житті”.

Сенцов зображає події того часу відповідно до його законів — жорстко, без цензури, і без жалю. Але при цьому з притаманним справжньому митцю відчуттям міри. Він прекрасно відчуває, де треба натиснути, закцентувати, а де просерферити, ледь торкнувшись камерою важливої деталі.

Хто в 90-х жив, той на цьому фільмі не сміється. Навіть під час емоційно насиченої сцени, в якій купка головорізів з бойовою зброєю зухвало простує “на дело” під пісеньку “Когда мои друзья со мной”, замість усмішки шкірою пробігають мурашки.

– Юра, дивись, я Мауглі!
– Ти не Мауглі! Ти — дебіл!

Сенцов досяг задачі не викликати симпатії до жодного антигероя цієї саги. І знайшов покарання для кожного.

Ближче до завершення фільму Олег Сенцов, який весь час концентрувався на деталях, філігранно і ненав’язливо розкривав характер героя, його оточення і час, у якому тому довелося жити, раптом вдався до сентиментальності, ввівши нового загадкового героя, у прямому сенсі Deus ex machina (”бог із машини”), задушевні, як на сповіді, розмови та залишивши питання, які сам і поставив, без відповіді. Зрозуміло, що сам режисер відповіді знає, але сповна донести їх до глядача йому не вдалося.

“Носорогу” притаманні парадокси. Кримінальний авторитет раптом усвідомлює власні гріхи настільки, що доходить до каяття. Натомість про притаманну людині, що здатна до емпатії, мораль протягом фільму не йшлося. Залишивши по собі ріки крові, гори трупів і низку поламаних доль, Вова, тримаючи у руці долоню загиблої дитини, різко змінює своє життя, а значить і світогляд. Мотивацію антигероя режисер надав, але, скажемо чесно, вона сумнівна як для такого скрупульозно продуманого фільму і характеру, що в залежності від обставин побував у шкірі і ката, і жертви.

Гріх-відчуття провини-очікування покарання — цього драматургічного ланцюжка Сенцов не дотримався сповна, без особливих пояснень привівши героя до покаяння, але до цього часу стрічка уже довела своє право зайняти місце у ряді одних з кращих фільмів за всю історію українського кіно.

“Носоріг” – це однозначно подія. Цей висновок підтверджує і той факт, що права на фільм придбала стрімінгова платформа Netflix, де українські фільми до цього часу лишаються в шаленому дефіциті.