Рецензія на фільм «Мадам Павутина» / Madame Web

Це погане кіно. У сенсі супергеройського екшна точно погане. У сенсі фантастичної драми про переплетіння минулого, теперішнього і майбутнього… теж погане. Проте в останньому форматі воно могло б спрацювати, якби автори ретельніше і старанніше виписали характери, вибудували драматургію, надали пластики й життя діалогам… Бо потенціал в цієї історії безперечно був і навіть лишається, якщо раптом команда розумних сценаристів і розумного режисера візьметься за сиквел і зуміє доцільно й органічно вписати «Мадам Павутину» у всесвіт «Людини-павука».

У флешбеку нам показують Перу 1973 року. В амазонських джунглях вагітна дослідниця Констанс Вебб намагається розшукати рідкісного павука, токсин якого начебто зцілює, лікує від невиліковних хвороб. Та коли нарешті знаходить, її напарник Єзекиїл стріляє у неї та відбирає унікальну павучиху. Жінку за допомогою укусу павука намагаються врятувати аборигени – таємне перуанське плем’я, котре завдяки павучій отруті володіє надлюдськими здібностями, зокрема повзає по стелях і вертикальних поверхнях —, та вона все одно помирає, перед тим народивши у воді дитину, дівчинку з токсином у крові.

Тридцять років по тому, у Нью-Йорку 2003 року, молода жінка на ім’я Кассандра Вебб (яка ніколи не знала ні батька, ні матері) теж лікує. Але не від невиліковних недугів, а від буденних травмувань і зупинок серця, адже працює парамедикинею. Кассандра інтровертна і погано комунікує з людьми, тобто не з тими, кого треба відкачати, а з притомними оточуючими, знайомими та незнайомими. Проте добре ладнає з напарником Беном Паркером, дядечком майбутнього, себто ще не народженого Пітера Паркера. Спілкуються вони не лише на чергуванні, а і поза роботою. Якось на перекусі смакують класичні дешеві печива з дешевими пророцтвами, і Кассандрі трапляється таке: «Ваше майбутнє…», і далі нічого, порожньо. «Як гадаєш, що це означає?» – жартома питає героїня. «Це означає, що… в них закінчилася фарба у принтері, тож їхню їжу ми більше не замовлятимемо», – відповідає Бен.

Невдовзі, після падіння у воду, що стало тригером, Кассандра починає розуміти, що бачить видіння про найближче майбутнє, тобто про те, що станеться за хвилину чи кілька хвилин. І якось у потягу бачить, як якийсь немолодий чоловік має от-от прийти й убити трьох дівчат-підлітків, що незалежно одна від одної їдуть у цьому вагоні. Цим чоловіком є той самий Єзекиїл, який тридцять років користувався силою украденої павучихи і який своєю чергою у власних видіннях (які показують майбутнє, що станеться за кілька років, а не за кілька хвилин) бачить, як три павукоподібні супергеройки у павучих суперкостюмах його вбивають, і тому жадає запобігти тим подіям і убити дівчат першим, не дивлячись на те що наразі вони є просто школярками без жодних суперсил.

До речі, про спайдерменські костюми, котрі є червоно-синіми. Цілком імовірно, що кольори обрані через те, що людська кров є червоною, а кров павуків завдяки вмісту міді замість заліза – блакитною.

Насправді у «Мадам Павутині», котра ґрунтується на принципі, що все довкола пов’язано одним павутинням і не є випадковим, є безліч потенційно цікавих і дійсно невипадкових моментів. Приміром, в оригінальних коміксах Мадам Павутина носить червоний костюм (у фільмі героїня ходить у червоній шкіряній куртці), а у першому кадрі серед перуанських джунглів Єзекиїл раптово й ефектно розкриває червону парасолю (парасольки за своєю формою і будовою нагадують не що інше, як павучу павутину). У печиві з пророцтвом після слова «майбутнє» невипадково біліє пустка, натякаючи, що навіть передбачене майбутнє є невизначеним і його можна змінити. Банально, проте знову-таки невипадково абориген з павучого племені каже Кассандрі «візьми на себе відповідальність, і тоді отримаєш силу», адже ця репліка є алюзією до відомої настанови від дядечка Бена Пітерові Паркеру: «З великою силою приходить велика відповідальність».

Невипадково по телевізору головна героїня дивиться «Різдвяну історію» за повістю Чарльза Дікенса (чорно-білу екранізацію 1938 року). Адже у цій похмурій і макабричній казці старий скнара Скрудж після зустрічей із духами минулого, теперішнього і майбутнього Різдва змінює свій поганий характер, аби змінилося його чорне майбутнє, котре показало самотність і смерть. Так само невипадково у кадрі звучить пісня Брітні Спірс «Toxic», яка вийшла якраз у 2003 році та співає про «отруту», «токсини», «токсичність».

Імена протагоністки й антагоніста є нарочито промовистими. Прізвище Вебб ясно що посилається на англійське web – «павутина». Ім’я Кассандра – посилання на троянську царівну з давньогрецької міфології, яка володіла даром просвітництва і передбачила загибель Трої. Єзекиїл – це ім’я біблійного пророка, котрий мав видіння, але був доволі темним і знову ж таки макабричним, адже обіцяв воскресіння мертвих і страшний суд над «поганськими народами»… Дакота Джонсон, між іншим, є доволі вдалим кастинговим рішенням, бо образ і амплуа акторки відрізняється деякою несучасністю і дещо старшим відчуттям за її 34-річний вік (у коміксах Мадам Павутина є літньою жінкою), тож їй пасує бути поза традиційним часом. А чудовий фестивальний актор Тахар Рахім (який тут, на жаль, не мав простору для драматичних маневрів) утілив Єзекиїла у лексичній прив’язці до кримінальної драми «Пророк», з якої розпочалися його кар’єра і визнання.

Цікаво, що Кассандра Вебб є частиною павучого світу Пітера Паркера, проте її пророцькі й астральні здібності більше схожі на сили Доктора Стренджа, бо так само пов’язані з часом і духовними практиками, а Стівен Стрендж в останньому на сьогодні фільмі про Людину-павука тісно пов’язаний із Пітером Паркером. Цікаво, що десь у далекій Амазонії живе цілий народ спайдерменів, у той час, як Америка зациклена на одному Паркері. Цікаво і незвично, що весь типовий супергеройський екшн з боями у латексі тут відбувається виключно у видіннях, тоді як у реальності жіночка-нянька з трьома дітьми бігає від настирного чоловіка, не маючи жодних придатних для екшна надздібностей на кшталт мегасили, мегашвидкості, вміння літати… і навіть не маючи реалістичної фізичної підготовки.

Шкода, що у підсумку, у сумарній зв’язці всі «павутинки» виглядають незграбно, халтурно, недопрацьовано… І загалом «Мадам Павутина» ближча до дешевих «Пунктів призначення», ніж до дорогих марвелівських коміксів (тут навіть в одній зі сцен попереду героїні небезпечно їде вантажівка з колодами)… Тож можна сказати, що це супергеройський екшн категорії «бе» або так зване бі-муві. Та в такому випадку катастрофічно не вистачає крові і якого-небудь торнадо з… павуків.