Рецензія на фільм “Каскадер” / The Fall Guy

Історію режисера Девіда Літча можна вважати однією з найбільш надихаючих у Голлівуді. Він починав як каскадер, виконуючи небезпечні трюки замість зірок рівня Бреда Пітта і Жан-Клод Ван Дама, а також не гребував кіно рівня супергеройської секс-комедії “Оргазмо”. Але сьогодні ви можете знати його за “Джон Уік”, “Дедпулом 2”, “Швидкісним поїздом” та “Атомною блондинкою”, які розкрили талант Літча як режисера.

При цьому він сам про своє коріння не забуває, що “Каскадер” / The Fall Guy наочно і демонструє. Це не просто гарний бойовик, а ще й в чомусь особисте кіно з цікавим мотивом, який, утім, завжди залишається в тіні дещо сумбурного шоу для всіх і кожного.

Головний герой стрічки Кольт (Раян Ґослінґ) працює каскадером, виконуючи небезпечні трюки замість егоцентричного актора-суперзірки Пола Райдера (Аарон Тейлор-Джонсон). Про висоти кінокар’єри він не мріє, зате без діла не сидить. До того ж триматися йому допомагає робота в одній команді з коханою Джоді (Емілі Блант). Однак обставини складаються так, що Кольт кидає свою кар’єру на півтора року. Повернутися його змушує новина про те, що Джоді знімає свій режисерський дебют. Тепер на Кольта чекає одночасно три завдання: зйомки масштабного фільму, спроби налагодити стосунки з Джоді, яка дуже зла на каскадера, і пошуки зниклого Райдера, без якого весь фільм зруйнується.

Як часто буває в сучасному Голлівуді, цей фільм з’явився не просто так, але для людей за межами США зрозуміти це буде не так легко. “Каскадер” 2024 року – це дуже вільна адаптація однойменного серіалу 1980-х, у якому каскадер Кольт займався ще й полюванням за головами. Вміння опановані під час основної кар’єри допомагали йому в затриманні злочинців. До речі, у новому фільмі знайшлося навіть місце для камео автора Лі Мейджорса, який зіграв Кольта в оригінальному серіалі. Найімовірніше, це відсилання пройде повз вас, але така увага до дрібниць приємно вражає.

Цікавих деталей у кіно більш ніж достатньо, проте вони тут завжди йдуть фоном, тому історія не перевантажується зайвими відсиланнями. Наприклад, місцевий фільм, навколо якого розгортається сюжет, своїми кольоровою палітрою та саундтреком нагадує “Дюну” Вільнева. А в одному з діалогів ненав’язливо натякнули на чутки, що Аарон Тейлор-Джонсон може бути новим Джеймсом Бондом. Без знання контексту сучасної кіноіндустрії такі моменти теж пройдуть повз вас, особливої погоди вони не роблять, але окремим глядачам точно буде приємно побачити щось подібне.

У “Каскадері” Літч показує, наскільки добре він відточив свою візуальну мову. Тільки в той час, як інші режисери за допомогою візуальних образів намагаються донести до глядачів якісь думки, тут вас просто розважають, приковують до екрана і змушують зацікавлено вигукувати подумки “Ось як!”. Жодних зайвих складнощів, усе максимально для людей. Можливо, навіть занадто, через що деякі ключові сюжетні повороти і розвиток action-сцен стають очевидними та банальними.

Існує такий термін як Reddit movie, яким позначають розважальні фільми, що занадто вже прагнуть сподобатися глядачам. Через це в них повно недоречних жартів і дурного підморгування. “Каскадер” умовно існує в цій же категорії, проте всі елементи стрічки режисер намагається тримати якщо не в рамках здорового глузду, то хоча б у заданих сценарієм та настроєм обмеженнях. Виходить не завжди добре, тому подекуди дещо тут здається надто дурним, щось – надмірно штучним, а окремі моменти так і взагалі виглядають зайвими.

Утім, усе, що відбувається, можна сприймати лише як набір сцен, локацій і передустановок для героя Раяна Ґослінґа. Дивитися на нього у “Каскадері” дуже приємно, втім, як майже завжди. Це не найкраща його роль, яка до того ж більше схиляється до натужної комедії, ніж до пафосу та стоїцизму, за які Ґослінґа люблять. Але розчаровані ви точно не будете.

Решта акторів теж не підводять, нехай Літч і вибудував чіткий розподіл між образами. Позитивні персонажі вийшли максимально живими та яскравими, що особливо помітно по героїні Емілі Блант. А ось негативні більше нагадують карикатури. Це не обов’язково погано, адже в загальний контекст історії таке вписується, але якихось одкровень чекати не варто.

Звичайно ж, чергова робота Літча не могла обійтися без грамотних action-сцен. Вони тут усі гарні й різноманітні, до того ж об’єднані лейтмотивом каскадерської професії. Остання тут обігрується якісно й усіх боків. І саме це найсильніша частина фільму.

Якщо бути далеким від біографії Літча, нюансів світу Голлівуду і кіновиробництва загалом, то “Каскадер” здасться просто гарним, нехай і трохи дурнуватим комедійним бойовиком. Однак через нього режисер висловлює своє відношення щодо позиції каскадерів у сучасному кінематографі. Наприклад, Літч давно вже незадоволений тим, що не існує окремого “Оскара” за каскадерську роботу. Адже каскадери виконують дуже небезпечні трюки, а майже ніхто з глядачів їх не знає.

Під таким кутом “Каскадер” перетворюється на прямолінійне висловлювання про зажерливих продюсерів, акторів із мегаломанією та “простих” працівників на знімальному майданчику, які страждають і позбавляють себе багатьох задоволень, аби тільки глядач отримав якісну історію. До слова, обов’язково залишіться на титри, адже тут вам покажуть деякі примітні кадри зі зйомок. Сам фільм теж досить якісно, хоча і без зайвого заглиблення в подробиці, демонструє будні вигаданої знімальної групи.

Виходить що це вже метависловлювання, з яким інший творець почав би поводитися на рівні постмодернізму. Але тільки не Літч. Він ні на секунду не втрачає контакт із глядачами та об’єктивною реальністю. Тому “Каскадер” – це насамперед масове і розважальне кіно, яке добре справляється із завданням викрасти вас із реальності на дві з гаком години. А всі інше сприймайте лише як приємний, але абсолютно необов’язковий бонус.