“Переслідувач” / Strange Darling – можливо один з найкращих трилерів / фільмів жахів останніх років

У фільмах жахів існує художній троп final girl, тобто “остання / фінальна дівчина”. Це коли ближче до кінця історії у живих зазвичай залишається лише одна дівчина з цілої групи персонажів. Її задача – дати відсіч антагоністу або просто втекти, щоб врятувати своє життя. Як і багато інших наративних методів у горорах, “остання дівчина” давно приїлася глядачам та творцям, тому цей троп зустрічається сьогодні не часто.

Режисер ДжейТі Молнер почав створення “Переслідувача” / Strange Darling саме з продумування сцени “останньої дівчини”. Він розумів її стереотипність, тому намагався вивести все на новий рівень завдяки ідеям та візуальної мови кіно. Задум вдався, бо в результаті ми отримали один з найкращих трилерів за останні декілька років.

Дівчину, яку фільм іменує просто Леді (Вілла Фіцджеральд), хоче провести ніч за випадковим сексом без зобов’язань. Вона хвилюється, бо зазвичай не займається нічим подібним, а заразом усвідомлює всю небезпеку, яку приховують подібні витівки. Побоювання виявилися не марними. Ніч, яка мала стати безтурботною та хтивою, перетворилася на боротьбу за життя. А іншим головним героєм цих подій став звичайний на вигляд чоловік, який у початкових титрах чомусь позначений як Демон (Кайл Ґаллнер).

Втім, починається кіно зовсім не з цього, а якраз зі сцени з “останньою дівчиною”, яка зроблена настільки виважена та стильно, що одразу розумієш – наступні півтори години пройдуть незабутньо. До речі, український варіант назви “Переслідувач” не зовсім передає сутність фільму, але для зручності ми будемо використовувати у рецензії саме її. Але це ледве не єдиний мінус настільки незвичайної роботи.

Що ж саме у ній незвичайного? Дивувати кіно також починає майже миттєво, коли виявляється, що воно має нелінійну структуру. Хронометраж поділено на шість розділів, епілог та невеличку сцену після титрів. Остання в “Переслідувачі” / Strange Darling зовсім не заради започаткування нового кіновсесвіту, а для посилення атмосфери та впливу на глядача. Однак головні розділи подаються у вільному порядку, кіно взагалі починається з третього.

Одна подібна концепція ріднить фільм з сучасним театром і підносить його в зовсім іншу лігу, ніж, наприклад, серіал і документальні історії Netflix про серійних вбивць. Але що ж дає нелінійність історії? Спочатку може здатися, що це просто авангардний, але дещо беззмістовний художній метод. Різноманітні режисери трилерів та жахів нової хвилі взагалі обожнюють, коли форма відчутно переважає над сенсом. Глядачі їхніх творів частіше відчувають незрозумілі, але потужні емоції, ніж отримують виразний фундамент для роздумів.

Але ситуація з “Переслідувачем” зовсім інша. Навіть швидкоплинні моменти та деталі мають значення для історії. Спалахи світла на екрані, різкі зміни звукового супроводження, конкретні рядки з пісень, які лунають під час різних сцен, – абсолютно все працює на розкриття ідей, які ховаються всередині сценарію. У “Переслідувачі” / Strange Darling немає жодного зайвого моменту, візуального рішення або звуку. Подібну синергію рідко побачиш на великих екранах, вона зазвичай ховається у чомусь більш локальному та авторському. Втім, ДжейТі Молнер як режисер точно не розбещений Голлівудом, тож, можливо, у тому й полягає причина якості кіно.

“Переслідувач” точно сподобається синефілам і людям, які на якісні твори люблять казати kino. Адже візуальною складовою фільму хочеться тішиться з щирого серця. Молнер обережно вибудовує кожен кадр, кожну сцену, не забуваючи про правила симетрії та розставляючи об’єкти майже з математичною точністю. Естетика та артистичність стаються ще одними з вагомих доводів для перегляду “Переслідувача” / Strange Darling у кіно.

Це при тому, що сама історія та її подача можуть здатися у чомусь лаконічними, надуманими та дещо скутими. Але ці відчуття настільки дріб’язкові та несуттєві, що вони відчуваються скоріше спробою знайти хоч щось негативне у цьому фільмі. Адже у світі не буває нічого ідеального, чи не так? Тож окремі, зовсім маленькі сегменти дійсно вибиваються з загально полотна атмосфери “Переслідувача”. Наприклад, натяки на містицизм та дещо огидна сцена сніданку другорядних персонажів. Однак коли історія повертається на основну колію, всі сумніви відступають.

Звісно ж, у фільмі, який будується навколо протистояння двох персонажів, важливу роль грають здібності акторів передати всі настрої та нюанси їхніх образів. Фіцджеральд і Ґаллнер впоралися із цієї безсумнівно важкою задачею на сто відсотків. Електричний струм стосунків Леді та Демона переходить напряму до глядачів, приковує до екранів і змушує думати про цей дивний тандем навіть за межами кінотеатру. Повірте, слово “електричний” багато критиків не дарма використовують у контексті рецензій на цей фільм.

Здавалося б, у 2024 році важко розповісти щось новаторське у жанрі трилера про вбивцю. Однак “Переслідувачу” / Strange Darling це вдається з неймовірною легкістю. Історія проходиться по нетривіальним соціальним питанням, з якими багато людей все одно зіштовхуються в реальному житті. Чітких і зрозумілих відповідей фільм не дає, однак роздуми у вас точно з’являються. А ще, якщо можна так сказати, сценарій виходить за межі вже дещо традиційного для Голлівуду фемінного погляду на історії, постає над усіма соціальними нормами та ролями, щоб розповісти щось більш загальне, загадкове та водночас важливе.

Нехай “Переслідувач” позиціонує себе ще і як фільм жахів, страх у ньому відрізняється від колег по жанру. Страх “Переслідувача” несуттєвий, але більш життєвий. Він завжди поряд, ховається десь як тінь у ваших роздумах. І від того він ще більш важливий. Хоча фанатів горорів навряд чи задовольнить.

“Переслідувача” / Strange Darling не вийде назвати занадто артхаусним чи фестивальним кіно навіть при всіх його нетривіальних перевагах. Воно говорить про доволі людяні теми, при цьому роблячи їх чимось майже чарівним завдяки магії кіно. Це фільм, який хочеться радити всім, навіть якщо після перегляду не всі зможуть відчути резонанс з ним. Однак дух історії та робота знімальної команди точно заслуговують якомога ширшого розповсюдження.