Рецензія на фільм “Оселя зла: Вітаємо у Раккун-Сіті”

Коли одна з найбільших студій береться за перезапуск франшизи, то, напевно, вона добре усвідомлює, що має вийти в результаті, і корелює з цим бажаним результатом свої можливості. Збирає потужний каст, витрачає великий бюджет і робить все для того, щоб кінцевий продукт переважав попередні. А інакше — навіщо?

Джеймс Ван, спеціаліст із фільмів жахів, або вчасно звалив з проєкту, або справді його ім’я було використано для підігріву інтересу до цього ребуту (сам Джеймс Ван підтримує саме цю версію), тож за екранізацію однієї з найпопулярніших комп’ютерних ігор Resident Evil взявся Йоханнес Робертс. І взявся так завзято, що втілив в одному фільмі відразу дві частини гри.

Раккун-Сіті – містечко, засноване фармацевтичною корпорацією Umbrella, яке стало занедбаним і спорожнілим після того, як корпорація переїхала у краще місце.

Як і будь-яке поселення в Америці, Раккун-Сіті має свій поліцейський відділок, де служать поліціянти, які (здебільшого) ніби зійшли зі сторінок Men’s Health.

До одного такого, Кріса, приїжджає в гості сестра Клер, з якою вони давно не бачились. Не дочекавшись від брата гостинності, Клер проникає до його будинку, після чого слідує “тепла” зустріч. Клер радує брата новиною про те, що Umbrella задумала експерименти, через які всім загрожує катастрофа, за масштабністю порівняна з Чорнобилем.

Брат не довіряв сестрі у дитинстві, вважаючи її розповіді сомнамбулічними фантазіями, не повірив їй і зараз, спокійно вирушивши на чергування.

Тим часом завдяки Клер ми вже мали нагоду оцінити роботу гримерів, спостерігаючи за кількома зомбі, які супроводжували її на шляху до братового будинку.

Зомбі-добермани тут також є, але якщо в “Оселі зла” 2002 року для режисера Пола В. С. Андерсона принциповим було залучити до зйомок справжніх, але загримованих собак, то Йоханнес Робертс здебільшого використав комп’ютерну графіку, і від її якості фільм також не виграв.

Далі всім героям і їхнім антагоністам доведеться пережити ніч, повну стрілянини, зажерливих зомбаків, протистоянь і щасливих порятунків. Щасливих порятунків так багато, що інколи це вже пробивало на сміх. І поки годинник на екрані відраховував час до світанку, декому з глядачів муляв руку власний годинник, відраховуючи час до фіналу фільму.

Хвацько заявляючи у рамках промо фільму, що це буде “надзвичайно страшно” і максимально наближено до сюжетної лінії гри, Йоханнес Робертс не попередив, що фільм буде нашпигований горор-кліше, а також, з одного боку, недомовками, з іншого — передбачуваністю.

“Навіщо?” виникло вже приблизно на 15-й хвилині фільму, коли годі стало опиратися думці, що краще вже не буде. Навіщо це все, не знають навіть герої фільму, раз по раз кидаючи в порожнечу: “Що тут відбувається?!”, “Нащо ми сюди прийшли?”, “Що ви, в біса, тут влаштували?!”

А починалося все досить пристойно, віддаючи данину жанру: маленька дівчинка, дитяча пісенька, лялька, кімнатний намет для ігор, досить пристойний монстр, харизматичний і усміхнений “доктор-зло”, що проводить експерименти над дітьми, внутрішнє “не йди! не йди туди!” – а серед усього цього саспенсу вперто вигулькував то тут, то там логотип корпорації Umbrella.

Враховуючи те, що події фільму відбуваються у 1998 році, маємо радість для хіпстерів — олдскульні гаджети: тогочасні комп’ютери, пейджер, неопізнаний автором цих рядків предмет і змійка! Змійка на екрані пращура смартфону.

Перегляд фільму ідеально поєднався б з екраном старенької кінескопної “Тошиби”.

Але не тому “Вітаємо у Раккун-Сіті” сприймається менш сучасним, ніж його попередник 2002 року. Причина цьому — недостатнє як для амбітного проєкту фінансування, дешева графіка, ну, і, напевно, надмірна самовпевненість режисера. Хоча все говорить про те, що своїх намірів максимально дотримуватися сюжетної канви першоджерела він таки дотримався, але це, друзі, не блокбастер.

Нема потужного касту, нема великого бюджету, а кінцевий продукт не переважає попередні, до яких у фанатів і без того були питання. Єдине питання після перегляду “Вітаємо у Ракун-Сіті” – “Навіщо?”

P.S.: є сцена між титрами.