Огляд гри Sifu: п’ять причин стати майстром кунг-фу

Хто після перегляду бадьорого бойовика про східні єдиноборства не мріяв кинути все, вирушити до загадкового майстра з довгою білою бородою та годинами бити «дерев’яну людину» Му Жень Чжуан? Кунг-фу незліченну кількість разів вривалося до списку найпривабливіших бойових мистецтв і, схоже, цей час настав знову – 8 лютого на ПК, PlayStation 4 і PlayStation 5 виходить стильний beat’em up під назвою Sifu. У цій грі про молодого бійця, який прагне помсти, ми цілий тиждень відпрацьовували підсічки, серії нищівних ударів та смертоносну зброю. А все заради того, щоб з’ясувати — гра стане однією з найяскравіших інді релізів цього року.

Причина перша. Sifu – ігрове втілення стилю

Якщо зібрати всі традиційні уявлення про кунг-фу, все кліше, стереотипи та штампи, а потім витягнути з них жанрову квінтесенцію – вийде Sifu. Здається, що розробники (французька студія Sloclap) прочитали кожну книгу про східні єдиноборства, по кадрах розібрали кожен бойовик і навіть трохи потренувалися у старійшини Шаоліньського монастиря Бак Мея.

Взяти хоча б сюжет. Головний герой, який пережив втрату свого майстра і власну смерть, прагне помсти. Вісім років тому загадкова п’ятірка увірвалася до його школи бойових мистецтв, сіючи навколо хаос та смерть. Лиходії прийшли за артефактом, який дозволяє керувати природою, лікувати оточуючих або підпалювати все довкола. Але виявилось, що ця реліквія не єдина. Після своєї смерті у дванадцятирічному віці протагоніст дізнається, що зв’язка китайських золотих монет цянь на його поясі дозволяє перемогти саму смерть.

Але не тільки сюжет побудований відповідно до канонів кунг-фу. Сам герой — архетип з історій про це мистецтво. Він мало говорить, вміло лазить по стінах, використовує як зброю все, що під руку потрапить і здатний завдати десятки ударів в одну мить. Навіть те, як він відчиняє двері в нову локацію — впевнено, не сумніваючись у швидкій перемозі — підкреслює його походження.

Локації в Sifu не відстають. Шанувальники жанру бачили в кіно багато разів ці місця: Вбогі квартали, наркосклади, штаб-квартира великої корпорації, музей, винахідливо прикрашений візерунками у найнесподіваніших місцях.

Набором кунг-фу моделей є головні лиходії. Якщо герой — жадаючий відплати юнак, то його супротивники втілюють інші архетипи кунг-фу. Немає жодних сумнівів, що затяті шанувальники жанру врешті-решт знайдуть звідки розробники запозичили кожного з персонажів. Наприклад, німий Фахар — у минулому сирота, що допомагає місцевому наркокартелю. Курокі — вбивця з Японії, яка багато років тому залишила шлях насильства заради мистецтва. Голова школи кунг-фу, могутня генеральний директор і, нарешті, таємничий Янь. Потужний вплив усіх жанрових характеристик – суттєва причина звернути увагу на Sifu.

Причина друга. Загальна стилістика, гри з формою та експерименти з кольором

Важливою перевагою Sifu є її зовнішній вигляд. Трейлери створюють враження, що в неї так собі візуальні ефекти, то простенька, нехитра графіка у стилі Wolf Among Us або Batman: The Telltale Series. Але чим глибше гравець занурюється в новий світ Sloclap, тим більше сюрпризів на нього чекає.

Вже перший рівень тішить олдскульним сюрпризом. Більшість локацій гравець проходитиме від третьої особи, але в найнесподіваніший момент камера переходить на погляд збоку, занурюючи в ностальгію за класичними beat’em up – Double Dragon, Streets of Rage та Teenage Mutant Hero Turtles. Функціональність бойової системи в такі моменти ніяк не змінюється, але подібна різноманітність форм тішить око. До того ж якщо на першому рівні це виключно стилістичний перехід, то далі такий інструмент використовується для розкриття сюжету.

Підсилюють ефект й експерименти з гамою кольорів. У Sifu є дивовижний за своєю красою момент, коли герой біжить темно-фіолетовими коридорами нічного клубу, повертає і раптово опиняється перед ширмою з теплого світла. А за нею – силует лиходія. Загалом ігри з кольором, серед яких, наприклад, є блукання у різнокольорових туманах мало кого залишать байдужими. Відмітимо, що за такої різноманітності візуальних ефектів технічних проблем практично немає. Іноді зброя, якщо її багато разів поспіль кинути та підняти, стає невидимою. Часом можна натрапити на предмети, що висять у повітрі. Але це швидше винятки, які сподіваємось, підправлять патчем першого дня.

Ще одним важливим нюансом стилістики є звук. Над саундтреком гри працював пекінський композитор Хоуї Лі, який упіймав своєю бадьорою електронікою загальну атмосферу. Бойовий мотив барабанів, бадьорий клубний трек, ледь помітні флейти — музичні атрибути цікаво підкреслюють те, що відбувається на екрані.

Щоправда, є тут місце й помітним мінусам. На відміну від Absolver, попередньої гри Sloclap, Sifu немає відкритого світу. Він тут, якщо говорити прямо, і не потрібен. Цей реліз – чистий коридорний екшен. Але іноді дуже хочеться дізнатися, що за он тим поворотом або з’ясувати, які пригоди могли б чекати на тебе за заваленим сміттям проходом. На жаль, гра не дає такої можливості. Дуже часто виникає відчуття, що в ній недостатньо розважального контенту. Звичайно, можна списати на її інді походження, але в гонитві за динамічності розробники забули про задоволення геймерів-дослідників.

Причина третя. Бийся, програй, ставай кращим

В огляді гри, левова частка якої присвячена бійкам, дивно не починати розповідь з бойової системи. Але якщо сюжет, атмосферу та візуальний ряд Sifu можна описати словами, то сутички тут краще випробувати на собі. Вони наповнені надзвичайною швидкістю і необхідністю блискавично реагувати на виклики.

База всієї системи здається простою — два удари, чергуючи які гравець отримує різноманітні комбо. Але заглиблюючись у розповідь відкриваєш нові «коронки», рухи та спецприйоми. Можна хвацько підсікти супротивника і добивати його вже на підлозі. Можна підхопити пляшку, збити ритм лиходія та знищити потужною серією. А можна взагалі знайти на локації біту, швабру або трубу, які дадуть істотну перевагу над усіма іншими.

Динаміка цих боїв така, що розробники мали ввести в геймплей режим «фокусування». Для того, щоб його використовувати, потрібно затиснути кнопку, уповільнивши при цьому час, а потім вибрати один з варіантів ударів — підсічку, удар по очах, удар двома долонями та інші смертоносні прийоми.

Але не варто бути занадто зарозумілим — для того, щоб перемогти навіть рядових мобів, потрібен скілл. Тому варто готуватися до регулярних програшів. У Sifu не можна просто так увірватися в натовп ворогів, роздаючи тумаки всім підряд. Така тактика незмінно призведе до поразки. По тому, як часто тут треба ухилятися і відбивати атаки, гра нагадує королів жанру soulslike – Dark Souls та Sekiro: Shadows Die Twice. Подібна складність, до речі, може відлякати багатьох гравців, які просто хочуть розважитися. Так вийшло, що Sifu з самого початку вимагає від користувача максимальної віддачі та суворо карає за кожну помилку.

Причина четверта. Програючи – старій. Унікальна система покарань

Якщо вже розповідати про покарання від гри, варто згадати один із ключових винаходів авторської команди — систему старіння головного героя. Магічні монети дають йому змогу пережити поразку, але щоразу роблять старшим. Спочатку на рік, потім на два, на три тощо. Кожне десятиліття ваш рівень здоров’я падає, борода (якщо вибрати чоловічого персонажа) росте, а коса на потилиці стає довшою. Закінчиться гра, коли протагоністу виповниться понад сімдесят. Після цього доведеться починати із самого початку.

Така система покарань водночас підкреслює головну ідею гри (майстром кунг-фу за рік стати не можливо) і створює безліч проблеми. Так, вік гравця переходить на наступний рівень. Якщо завершити першу локацію у шістдесят, то і друга починається з цього віку. Тобто, програвати далі зовсім не можна — попереду ще три-чотири рівні з суворими босами. Розробники у своїх поясненнях цієї механіки зазначають: вік – ціна ваших помилок. Але водночас це мотивація вдосконалювати навички, щоразу проходячи рівень і покращуючи результат.

Причина п’ята. Sifu – потенційний кунг-фу хіт.

З таким набором плюсів та мінусів Sifu може претендувати на прихильність ігрової спільноти. Не виключено, що наприкінці року вона, за динамічність та винахідливість, отримає премію «Найкращий екшен» на одній з численних геймерських премій. А може, й не на одній. Адже добре зроблені, цікаві файтинги на стику кількох жанрів виходять досить рідко. Тому кожен із них, особливо якщо він зроблений якісно, ​​— на вагу золота.

При цьому з огляду на те, наскільки уважно сьогодні кіноіндустрія стежить за ігровим ринком, можна очікувати і на швидку екранізацію. За прикладом далеко ходити не треба — показовою є історія однієї з головних ігор 2021 року It Takes Two. Вона вийшла минулого березня і для її кіноадаптації вже обрали сценаристів.

Розробники Sifu чудово розуміють кінопотенціал своєї саги та зовсім недавно випустили короткометражку за мотивами гри. Її режисером став Крістофер Кларк Коуен, який працював над екшен-сценами в “Шан-Чі і легенда десяти кілець”, а також “King’s Man: Початок”. Тому не виключено, що через кілька років історію майстра кунг-фу, що старіє від поразок, ми побачимо на екранах. Але перед цим у неї, звичайно ж, варто зіграти та хоча б на міліметр наблизитись до звання майстра східних єдиноборств.