Огляд гри Halo Infinite: нескінченний простір для вдосконалень

Я довго не міг визначитися, з чого починати огляд Halo Infinite. Якщо намагатися зробити так, щоб новачки зрозуміли, про що йде мова, то доведеться писати серію статей, яка б знайомила гравця з ігровим всесвітом та коротко переказувала б зміст усіх попередніх частин, яких за час існування франшизи вже назбиралося більше десятка. Тому що сама ​​343 Industries навіть не намагається пояснити непідготовленій людині, що відбувається на екрані, викидаючи на гравця один за одним якісь космічні кільця з морями і гірськими кряжами, вороже налаштованих космічних же горил, таємничих Предтеч, артефакти, стародавні, але при цьому футуристичні комплекси і штучні інтелекти. Все це, на перший погляд, не пов’язано якимось очевидним контекстом, а сама гра постійно посилається на події, що відбулися в минулому (знову ж таки, не пояснюючи їх) і намагається побудувати якусь драму навколо персонажів, яких новий гравець в очі не бачив, ба більше, вона взагалі починається з того, що людство вже програло якусь космічну війну незрозуміло з ким, незрозуміло де, та незрозуміло за що.

Одним словом, я б не радив починати знайомство з серією саме з Halo Infinite: якщо у вас достатньо часу, краще запустіть Halo: The Master Chief Collection або хоча б почитайте wiki. Втім, якщо дуже коротко, то кільця-гало – це потужна зброя, що здатна знищити все життя у галактиці, людство у стані війни з інопланетною теократичною гегемонією Ковенант та іншими фракціями. У війні, крім звичайних солдатів, беруть участь Спартанці – генетично та психологічно модифіковані воїни, одним із яких є Джон-117, той самий Майстер Чіф. Його партнер, ШІ Кортана, допомагала йому протягом багатьох місій, але внаслідок певних подій збунтувалася і, підкоривши інші військові ШІ, вирішила встановити власний порядок у галактиці, знищивши всіх незгодних.

Infinite продовжує сюжетну лінію ​​Halo 5: Guardians, події відбуваються на Зета-гало, куди зореліт “Нескінченність” прибув, щоб розібратися із Кортаною, але війська ККОН програли бій із силами Вигнанців, що колись відкололись від Ковенанту. “Нескінченність” було захоплено, а Майстер Чіф зазнав поразки від вождя Вигнанців Атрікоса й останні шість місяців дрейфував у космосі у стані анабіозу. Згодом його знаходить один із небагатьох, хто вижив – пілот з позивним Ехо-216, який приводить Чіфа до тями і допомагає дістатися поверхні кільця, де герой знаходить собі новий ШІ-помічник із промовистим іменем “Зброя”, що був створений для знищення Кортани, і починає рятувати людство. Знову.

Тобто починається та сама Halo яку ви любите – знайомі вороги, знайома зброя, знайома коридорність локацій в основних сюжетних місіях та дослідження відкритого світу, зробленого за найгіршими шаблонами жанру. Так, я не помилився, за найгіршими. Зета-гало – це величезна нудна пустка. За що ви там перетворили на мем ігри від Ubisoft? Нескінченні аванпости, вишки, однотипні побічні активності та збір записок? Кхм, вітаємо у Halo Infinite. Ні, спершу все добре, кільце виглядає чудово: шумлять соснові ліси, гори на горизонті, річки виблискують, ми йдемо штурмувати цитадель Вигнанців, звільняємо полонених морпіхів, знаходимо журнал, в якому невідомий бідаха розповідає про свою незавидну долю, заскакуємо у баггі й мчимося на зустріч незвіданому, не розуміючи, що абсолютно весь контент так званого відкритого світу Halo Infinite ми побачили вже через годину після того, як висадилися на поверхню кільця. Все, більше тут не буде ні-чо-го.

Захопили черговий аванпост, і на мапі з’явився розсип іконок – ось тут треба звільнити ще три загони морпіхів, ось тут знову аванпост, тут сильний противник, вбивши якого, ти отримаєш його модифіковану зброю, ось тут вишка, що транслює пропаганду (що?), а там ящик з косметикою для мультиплеєра і другий, з ядром спартанця, для прокачування гаджетів і костюма. Все. Так, у Чіфа буде змінюватися зброя, з’являться нові гаджети, добиратися від одного аванпосту до іншого він буде вже не на баггі, а на танку, але суті справи це не змінює – тут всього один біом, так що і в фіналі гри ви будете споглядати ті самі сосни та гори, ніяких NPC, з якими можна було б перекинутись слівцем, ніяких унікальних лагерів, які цікаво було б досліджувати, тільки шаблонні військові бази, між точками інтересу буквально нічого не відбувається, активностей мало і через годин шість вони остаточно набридають, а через двадцять ти вже просто просиш, щоб це закінчилося якомога швидше. Коридори у сюжетних завданнях починають сприйматися майже як манна небесна, хоча вони теж зібрані з одних і тих самих ассетів. Що завгодно, тільки не довбані сосни.

Ситуацію рятує тільки штучний інтелект ворогів. Так, вони підсліпуваті й якщо приловчитися, то ударом в спину можна вбити добру третину противників, поки інші розберуться, що відбувається, але почекайте, поки зав’яжеться перестрілка. Вороги не біжать бездумно назустріч смерті, вони займають вигідні позиції, використовують техніку, підбирають кращу зброю, якщо вона є поруч, обходять з флангів, влаштовують засідки, взаємодіють між собою та переслідують гравця, якщо той вирішить відступити. Правда, варто відійти подалі, як у Вигнанців стається напад амнезії і вони починають безцільно вештатись околицями. Бої в цілому вийшли дуже динамічними й видовищними, особисто мені вони подобаються більше, ніж те, що було у попередніх частинах, і тут велика заслуга гака-кішки, яким спартанець може вчепитися за що завгодно, швидко наблизитися до ворога чи, наприклад, підтягнути до себе зброю. Трохи більше динамізму – це те, чого Halo не вистачало.

А от з босами якось не задалося. Причому я говорю не тільки про босів у відкритому світі, а й про сюжетних. Всі вони, крім останнього, такі собі карикатурні боси з шутерів 90-х, здоровані без якоїсь серйозно пропрацьованої історії і мотивації за плечима, без якоїсь хімії стосовно головного героя, шаблонні і тупі губки для куль. “Йди до мене, Майстер Чіф, я покажу тобі, хто з нас сильніший!”. Іспанський сором, це навіть не категорія Б. Так, хтось стає невидимим, змушуючи гравця використовувати локатор, хтось потужним лазером ганяє Майстер Чіфа між колонами, а хтось бігає швидше за спартанця і вбиває його одним ударом здоровенного молота, і тут без гак-кішка вижити нереально. Смішно, але найважчим, мабуть, є перший бос гри, і чим далі, тим простіше стає: ти чекаєш якихось цікавих механік, а їх немає, запорука перемоги – тримайся подалі, стріляй з усього що є, а якщо у боса щось світиться, то стріляй туди, а в інші місця не стріляй.

Закінчується гра на пів слові. Майстер Чіф відправляє головного гада до праотців і дізнається, що це кільце містить загрозу ще страшнішу, ніж Потоп (місцевий варіант зомбі-орди). А от яку загрозу – невідомо, мабуть, сценаристи ще не придумали. Але нічого, Чіф, “не розстраюйся”, тут ще не всі ящики зібрані, не всі морпіхи врятовані, не всі вишки знищені, вперед! Ніт, вибачте, просто нуль бажання і мотивації. Тільки одне питання, ви на ОЦЕ 500 мільйонів доларів витратили? А точно, ще ж мультиплеєр, можливо, там розвернулися на повну.

Спойлер – теж ні, хоча я вимушений зробити ремарку, що ніколи не був прихильником мультиплеєра у Halo через специфічну зброю і дуже довгий time to kill, адже тут спочатку треба збити ворогу щити, які доволі швидко відновлюються, а вже потім опустити здоров’я до нуля. Звісно, є у грі зброя, що вбиває миттєво, і старий добрий удар в спину ніхто не скасовував, але все ж. Грається на Xbox Series X у 120 FPS дійсно непогано, дизайн локацій чудовий та спонукає до командної гри, бігати соло банально некомфортно, тому що виграти у сутичці більше ніж з одним супротивником майже неможливо і взагалі, ти завжди знаходишся в позиції, коли ворог може з’явитися як мінімум з трьох напрямків. Виглядають локації досить сучасно, хоча це і далеко не некст-ген.

І начебто все з мультиплеєром має бути в порядку – перевірені часом ігрові режими, непогані карти, гаджети не змінюють звичну формулу кардинально, але у мене постійно виникало враження, що я повернувся у часі років так на п’ятнадцять, тому що тут панує такий собі старий і шороховатий олдскул. Наприклад, тут немає навіть такої банальної речі, як зручний вибір режимів гри. На перший погляд-то він є: ось же плейліст, ось режими, обирай – кожен за себе, командний бій 4 на 4 чи Big Team Battle 12 на 12, ось рейтингові бої й фієста, де ти кожен раз відроджуєшся з новою зброєю. Але спробуйте виконати щотижневе завдання, у якому від вас вимагають перемогти три рази у якомусь екзотичному режимі на кшталт Oddball чи Stockpile, і ви зрозумієте про що я. Тут не проблема перемогти, тут проблема дочекатися, поки великий рандом дозволить зіграти в потрібному режимі, адже він знаходиться в загальному пулі.

Припустимо, з режимом ви визначились, завантажуєтеся (у випадку із Big Team Battle на це може піти доволі багато часу, включно з повним перезавантаженням гри, тому що з ним Halo Infinite достатньо нестабільна і може спочатку викинути вас з черги, а потім і зовсім назавжди піти в офлайн) і майже одразу починаєте звертати увагу на те, що могло би бути краще. Ви майже не чуєте, як до вас ззаду біжить здоровань у металевій броні із гігантською гвинтівкою в руках. Хітбокси у рукопашній могли б бути більш очевидними, я часто не міг зрозуміти чому не влучив кулаком у супротивника, хоча візуально мав би це зробити. Баланс зброї також доволі умовний, пістолет MK50 в принципі потужніший за штурмову гвинтівку, а кулемет VK Commando, не зважаючи на свій грізний вигляд, можна використовувати тільки якщо під рукою більше взагалі нічого немає.

Та і в принципі більша частина зброї, яку можна знайти на рівні, має дуже невисокі показники DPS і є доволі ситуативною. При цьому інша частина, навпаки, аж занадто потужна – ракетниця M41 у мультиплеєрі могла б обійтися і одним зарядом замість двох, або мати зменшений радіус ураження, а кількість зарядів енергетичного клинка сміливо можна зменшити вдвічі. Було б непогано, якби у техніки була б хоч якась фізика. Було б здорово, якби відключався кроссплей із ПК (зараз цього немає, хіба що ви вимкнете його на рівні всієї консолі, що очевидна дурість) або щоб гра відокремлювала гравців із геймпадами від тих, хто грає на клавіатурі та мишці. Не завадило б попрацювати й над бойовим пропуском – косметика у ньому явно поступається тій, що продається в магазині, та ще й прогресс ну дуже неквапливий.

І от це “було б добре” – лейтмотив усієї гри. Начебто непогано, але було б добре, якби. Якби в Halo Infinite відкритий світ був би не для галочки, якби над сюжетом та персонажами дійсно хтось попрацював, якби вчасно випустили кооперативний режим та редактор карт (якщо не помиляюсь, це взагалі перша Halo, що не має кооперативу на старті продажів), якби мультиплеєр вийшов би краще відполірованим… Не можу сказати, що Halo Infinite – це повний провал, стріляти тут дійсно цікаво, тим більше що кампанія фактично безкоштовна для підписників Game Pass, а мультиплеєр безкоштовний взагалі для всіх, але я б двічі подумав би, чи платити за неї гроші в Steam, а потім подумав би ще раз і запустив Halo 3. 500 мільйонів доларів, серйозно?