Огляд фільму “Веном: Останній Танець” / Venom: The Last Dance. Сумбурний, але душевний фільм – прямо як попередні

Веном – це один з найпопулярніших персонажів коміксів Marvel, який за роки свого існування змінив статус злодія на щось типу антигероя або навіть більш неоднозначне. Тому поява кіно про нього була виключно питанням часу. “Веном” / Venom (2018) с Томом Гарді у головні ролі виявився далеким від ідеалу, але глядачам сподобалося. Саме тому він породив цілу трилогію.

“Веном: Останній Танець” / Venom: The Last Dance – це фінал пригод Едді Брока та інопланетного симбіота. І якщо ви дивилися перші дві частини, то вже приблизно уявляєте, якою вийшла третя. Як витвір кіномистецтва стрічку навряд вийде обговорювати у гарних конотаціях, але чомусь її все одно хочеться додивитися до кінця. Навіть попри все розчарування.

Едді Брок (Том Гарді) після зустрічі та перемоги над Карнажем у минулій стрічці стає втікачем. Поліція звинувачує його у жорстокому вбивстві детектива Патріка Маллігана (Стівен Ґрем). Однак у дивного тандема з людини та прибульця зʼявляється ще більша проблема. Могутня істота Кнулл готується до вторгнення на Землю, щоб знищити абсолютно все. А ключ до його звільнення знаходиться всередині Венома.

Скажемо вам одразу: “Веном: Останній Танець” – це цілковитий фарс з погляду сюжета, режисури, загальної постановки та інших речей, які так люблять обговорювати кінокритики. Перші дві частини теж не були шедеврами, але вони хоча б могли похизуватися чітким фокусом. Перший “Веном” / Venom розповідав класичну історію становлення персонажа, а «Веном 2: Карнаж» / Venom: Let There Be Carnage заманював образом Карнажа, який лякав навіть на тлі далеко не безневинного Венома. “Веном: Останній Танець” / Venom: The Last Dance нічого подібного запропонувати не може.

Дуже багато про свою сутність стрічка каже першою ж сценою з Едді Броком. Фанати Marvel памʼятають, що завдяки подіям фільму “Людина-павук: Додому шляху нема” / Spider-Man: No Way Home Веном потрапив у кіновсесвіт Marvel. Здавалося б, Marvel Studios та Sony підготовлюють ґрунт для битви Венома проти Людини-павука, яку мільйони глядачів бажають побачити на великих екранах. Однак у “Веномі: Останній Танець” Брок майже миттєво повертається у власний всесвіт. Веном при цьому не забуває пожартувати, що концепція мультивсесвіту – це щось абсолютно безглузде.

І таким вийшов весь фільм. В ньому постійно щось коїться, Едді та Веном не забувають це прокоментувати, час від часу – навіть вдало, але сенсове навантаження кожної події наближається до нуля. До того ж сцени слабо вʼяжуться одна з одною. Іноді навіть не зрозуміло, що саме відбувається на екрані. Це поганий монтаж, непродуманий сценарій чи все й одразу? Відповідь прямує до третього варіанту.

Причому у першій третині кіно ще здається, ніби автори мають чіткий намір створити роуд-муві про Венома, а додатково потішити глядачів вкрай божевільними трансформаціями. Симбіот-риба, симбіот-жаба, симбіот-кінь (привіт, “Німона” / Nimona, прим. ред.) – це дикі образи, але в контексті доволі безглуздої історії вони змушують стежити за історією більш зацікавленим поглядом. Бо хтозна, що там ще приготували автори?

На жаль, нічого особливого. Пригоди Едді та Венома майже не наповнені цікавими моментами. А паралельно глядачам дуже активно просувають другу сюжетно лінію про військових та вчених, які вивчають симбіотів. За загальним рівнем якості вона ніби прийшла з дешевих бойовиків 90-х, але все одно примудряється програвати їм у всьому. Шаблонні характери героїв, дурні фразі та нудна режисура не дозволяють отримувати задоволення. Навіть корекція кольору чомусь викликає відразу, а це вже треба “постаратися”, щоб досягти подібного ефекту.

Центральні антагоністи виявляються пшиком. Більшу частину історії Веном протистоїть безликому монстру, який вперто відмовляється вмирати. Сперечатися не будемо, битви з ним вийшли доволі яскравими, хоча й безсмертний статус істоти починає набридати ближче до кінця. Але ні про який конфлікт ідеологій або цікаві контрасти мова не йде. Фінальна битва також виявляється зовсім не тим, чого очікуєш на початку.

Так, сценарій намагається розкрити концепцію симбіотів з нового боку, але на тлі прісності загальної історії перейнятися якимось цікавими сюжетними ідеями неможливо. Та й “Веном: Останній Танець” / Venom: The Last Dance не намагається додатково підкріпити їх чимось змістовним, а просто несеться вперед без плану, цілі та особливої мотивації.

Що ж в кіно тоді гарного? Це, як не дивно, знову стосунки Едді та Венома. За три кінострічки фізично неможливо не прикипіти до цього дивного, але харизматичного дуету. Веном здається вже й не таким страшним, а Брок виглядає загубленим та вічно з похмілля – іноді буквально. Дивні початкові дані, але саме вони перетворюють кіно на хоч щось варте перегляду, парочка справді душевна. Бо все інше, навіть потенційно гарне, вийшло з відчутними вадами.

Битви яскраві та з незвичайною презентацією симбіотів, однак нудні вороги не дозволяють насолодитися екшеном. Елементи дорожньої пригоди не містять у собі цікавих локацій та подій. А ще чомусь у фільмі Едді постійно залишається босоніж, на що автори кіно окремо звертають увагу. Можливо, це якась метафора, однак вона зовсім не зчитується.

Однак “Веном: Останній Танець” / Venom: The Last Dance – це історія, яка точно не принципово гірша за попередні. Вона знаходиться десь на тому ж рівні. І висока ймовірність, що цього буде досить, щоб окупити бюджет та дати глядачам гідну нагоду попрощатися з сумбурною, але душевною трилогією про Венома.