Рецензія на фільм Матриця: Воскресіння / The Matrix Resurrections. Дежавю, яке не змогло

Хто його зна, як ставитися до дуже особистих для автора творів. Лана Вачовскі розповідає, що до Нео вона звернулася під час сильних душевних переживань через особисті втрати, і тоді ж вирішила воскресити “Матрицю” для великих екранів.

Але не врахувала того, що Нео, явившись у цей світ на зламі тисячоліть, більше не належить ні сестрам Вачовскі, ні братам Ворнерам, а став дуже особистою історією для цілого покоління. І представники цього покоління, спостерігаючи сьогодні за “воскресінням”, дозволу на яке у них ніхто не спитав, розгублено знизують плечима: білий кролик завів не туди. І йдуть з кінотеатру, старші на 20 років, займатися своїми справами, боротися зі своїми Смітами, навчати нову генерацію не перейматися через вазу і пояснювати призначення таксофонів, актуальність компакт-дисків і сенс телефонних довідників у першій “Матриці”, яка ніколи більше не стане культовою для нових людей.

Вступна сцена нової “Матриці: Воскресіння” ламає умовну четверту стіну і створює часову петлю, підглядаючи за нами в минулому і демонструючи, як ми спостерігали за цією ж, один в один сценою 20 років тому. Згодом Вачовскі штовхає Кіану Рівза у кінозал, вкладаючи фільм у фільм і залучаючи до процесу глядача, який уже все зрозумів і спостерігає за Нео, як дитина в театрі, майже викрикуючи “позаду!”, “позаду!” А позаду, на великому екрані і спогад, і підказка, яку Томас Андерсон вперто не хоче ні помічати, ні згадувати.

“Прокинься, Нео!” – але ні.

Нео не зміг прокинутися і в самому Кіану Рівзі. Цей чоловік давно не належить собі — світ впіймав його і залюбив. Розібрав по шматочках, пробачив не видатний талант, пробачив навіть “Сибір” і баги у “Кіберпанку”. Він пробачить йому й іспанський сором, який довелося пережити під час революційного колись і знакового досі буллет-тайму, що в четвертій “Матриці” перетворився на пародію. Чи то Кіану Рівзу сниться, що він Нео, чи то Нео сниться, що він Кіану Рівз, та він так старанно і невірогідно намагається зупинити кулі, що на цих сценах варто закривати очі для уникнення повного розчарування. Під час монтажу ж напевно було видно, що результат має вигляд “хай так”, і рішення явити його перед очі глядачів — це злочин.

“Матриця: Воскресіння” фанатіє сама від себе, сама себе цитуючи, сповнюючись оммажами і реверансами на власну адресу, калейдоскопом кадрів із перших фільмів і, куди ж без нього, фан-сервісом, щоб зрештою довести, що вся ця мішура — не більше, ніж жовта качечка для ванної кімнати на голові у Нео. І тут же, щоб ми знали кого винуватити, тицяє пальцем у Warner Bros. – мовляв, це все боси студії, це все вони влаштували.

Knock-knock, Нео. Йти потрібно вчасно. І 20 років тому тобі це вдалося. З того часу змінились покоління і технології, хтось безповоротно змінив звички і вподобання, хтось спосіб життя і стать, а ти раптом повернувся і нічого не зміг нам дати — ні нового, ні червоної таблетки, і без того продемонструвавши всю глибину кролячої нори. Гра в бога ще ні для кого не закінчувалася позитивно, навіть якщо гучно назвати її “Воскресінням”.

Фінальна сцена це просто провал, Нео. Від гіркоти цього усвідомлення не рятує навіть бенефіс ностальгії — чи не єдиний сенс у цьому витворі.

“Матриця” – видатний фільм. З огляду на сучасність це не зовсім зрозуміло, але свого часу фільм влаштував революцію в умах і мистецтві. Він був знаком часу, а час після нього пішов по-новому.

Архетипічний герой,  нео-обраний став близьким для безлічі людей — не ідеальний, зі своїми сумнівами, помилками і страхами, з нерозумними вчинками, пересічний програміст, який сам не радий місії, яка зненацька на нього звалилася, але мужній і харизматичний настільки, що здатен і любити, і рятувати, і жертвувати собою.

Що ми спостерігаємо у новому фільмі? Невиправдане спрощення всього і насамперед — особистої історії кожного. Це була симуляція, стверджує тепер Лана Вачовскі, дивіться не захлиніться своїм симулате. Погане почуття гумору, Лана.

Коли почалися перші розмови про повернення “Матриці”, більшість здивовано, але з затаєною радістю вигукували: “Як?! Там же всі померли!”

По-перше, гріх не повернути в прокат комерційно успішну франшизу, по-друге, у кінці третього фільму провидиця так і  сказала – “можливо”. “Можливо” ми ще зустрінемо Нео. По-третє, назва четвертої “Матриці” недвозначно натякає. Тож ніяких сюрпризів, просто дочекалися. З чим нас усіх можна й привітати, адже ми вижили у цьому шаленому світі серед війн і вірусів, обдовбаних дурисвітів за кермом і ПТСР.  Наступна місія — дочекатися нового “Аватара”, і як мінімум у тому ж складі.