Marvel’s Spider-Man 2 – Павук у квадраті

Загальний улюбленець, ваш доброзичливий сусід Людина-павук, що ширяє між хмарочосами Манхеттена в погоні за культовими злодіями, що може бути краще? Два Павучка!

Marvel’s Spider-Man – одна з найкращих супергеройських ігор в історії. Так, вона мала свої недоліки, але Insomniac Games вдалося створити фантастичну пригоду, на фоні якої екранізації Павучка виглядали доволі мляво. Тут знайшлося місце і гарним жартам, і драмі, і цікавим сюжетним поворотам. Там, де ігровий процес міг відчуватися дещо вторинним після серій Arkham та Infamous, на допомогу приходили видовищність та неймовірна механіка польоту на павутині. З Marvel’s Spider-Man: Miles Morales вийшов мініатюрний спін-офф, цікавий в першу чергу арсеналом вмінь павучка-молодшого та чарівним новорічним Нью-Йорком, а от істотних змін ігрової формули не відбулося, адже нащо ламати те, що й так відмінно працює, правда?

Що ж, можливо, більш відчутні зміни в ігровому процесі Insomniac Games вирішили відкласти до виходу повноцінного сиквелу? Та насправді ні, Marvel’s Spider-Man 2 – це та ж сама гра, тільки у квадраті. Вдвічі більший масштаб ігрової карти, двоє Павуків, між якими можна перемикатися за бажанням, і цілих два головних антагоніста, ну й усілякі дрібнички на кшталт покращеного трасування променів та більш активного трафіка на вулицях. Тривалість кат-сцен я не рахував, але складається враження, що їх теж стало більше, втім, це зовсім не проблема, оскільки сюжет у грі на висоті. Трейлери на цей раз доволі безсоромно спойлерять, тому можемо трошки поговорити про те, у що на цей раз вплуталися герої.

Павуче життя

Сюжетну лінію Marvel’s Spider-Man 2 можна умовно поділити на дві частини – “геройську”, де месники в масках літають Нью-Йорком та лупцюють бандитів, та “буденну”, в якій Пітер та Майлз намагаються розібратися з особистим життям. В “геройській” частині паралельно розвиваються дві окремі арки. В першій ми маємо історію появи Венома, яка мало в чому відрізняється від будь-якої з тих, яка вам вже відома, а от у другій розробники надихаються, хоч і поверхнево, “Останнім полюванням Крейвена” Джона Марка ДеМаттейса. Доречі, комікс вийшов українською, раджу ознайомитись. У грі Крейвен-мисливець прибуває до Нью-Йорку і починає полювання на, скажімо так, екзотичну здобич, ще не маючи уявлення про Людину-павука, але це скоро зміниться і протистояння вийде не з легких. Фоном йдуть ще декілька класичних антагоністів, але їм відведена роль незначних проміжних босів чи фігурантів побічних завдань. Злодіїв, до речі, стало менше, на цей раз розробники зробили ставку на драматизм і намагалися не перетворювати гру на веселий парад костюмованих фріків.

З “буденною” частиною все теж непросто. Обидва Павучка перебувають у стані невизначеності у зв’язку з переходом до нового етапу життя. Моралес застряг із написанням мотиваційного листа для вступу до коледжу, адже все, про що він думає останнім часом, це боротьба зі злочинністю, на навчання часу залишається небагато, а тут ще й підліткова закоханість, з якою хлопець теж ніяк не може розібратися. У Паркера справи серйозніші: хлопцю вже 25, він зміг здобути ступінь бакалавра з біофізики, а от з працевлаштуванням біда – через павучі справи Пітеру важко дотримуватись робочого графіку, в старому будинку тітки Мей накопичуються несплачені рахунки, Ем-Джей не дуже задоволена необхідністю працювати на Джей Джону Джеймсона, радість від повернення давнього шкільного приятеля з певних причин швидко відходить на другий план.

Що характерно, відчутний акцент на особистісних проблемах персонажів дозволяє розробникам розповісти доволі серйозну історію про дорослішання, примирення з втратою, прощення та прийняття себе, а також про те, як можуть страждати близькі, якщо людина, що переживає кризу, вчасно не звернеться по допомогу. І мова тут, як не дивно, не лише про героїв, а й про злодіїв. Розкривається ця проблематика часом надто прямолінійно та наївно, але це вже крок уперед, адже ми все ще говоримо про Павучка – кумедного персонажа, що з жартами та шпильками роздає лящів людо-звірям у різнокольорових трико та екзоскелетах. Знову ж таки, сюжет гри по всіх пунктах виявився на голову вищим за екранізації, в тому числі за нову трилогію. Щось останнім часом це стає традицією – можливо, босам Marvel Studios варто пошукати сценаристів для шостої фази MCU в Insomniac Games та Eidos-Montréal?

Це птах? Це літак? Це… Павучок?

З історією зрозуміло, а що там з ігровим процесом? Як я вже казав, кардинальних змін не відбулося, але дещо все-таки переробили й першим в око впадає можливість літати. Буквально. До цього я вважав, що стрибки на павутині із першої частини – це мало не найкращий спосіб переміщення в іграх з відкритим світом. Так ось, я помилявся. Найкращий спосіб підготувала для нас Marvel’s Spider-Man 2. При правильному використанні прискорення та повітряних потоків Павучки ширяють нью-йоркським небом зі швидкістю літака, при цьому керування залишається дуже зручним, але місцями занадто чутливим, доведеться трішечки звикнути. Але це неймовірно весело, настільки, що я зовсім не розумію, навіщо в гру додали опцію швидкого переміщення. Так, миттєве завантаження іншого району міста завдяки надшвидкому SSD консолі виглядає вражаюче, але награвшись із ним я повернувся до крил. Вони фантастичні.

Бої в основі своїй залишилися такими ж, ви можете обережно нейтралізовувати ворогів, використовуючи стелс, тепер це робити ще зручніше завдяки можливості натягувати павутинний місток між двома поверхнями. Вороги все ще дуже рідко дивляться вгору, так що за бажанням можете побудувати цілий лабіринт під стелею і полювати звідти в своє задоволення. Втім, ніхто не скасував і більш прямолінійний підхід. Комбо, ухиляння, використання елементів оточення як метальних снарядів, кокони з павутини, добивання, можливість вихопити зброю чи тимчасово засліпити противника: начебто все звично, проте в арсеналі Пітера з’явилося більше прийомів, що нейтралізують одразу велику кількість ворогів та наносять більше шкоди, мабуть, для того, щоб на фоні електричних атак та невидимості Майлза він не виглядав слабшим. І це ще до того, як Пітер надягне чорний костюм, який відкриває абсолютно новий набір вмінь. Звісно, є й гаджети, за допомогою яких можна приголомшити, знерухомити чи зібрати в купу ворогів, а також запозичений із God of War “режим люті” для Пітера чи надпотужний електричний сплеск для Майлза. Втім, попри нововведення, бої з рядовими бандитами залишилися приблизно такими ж, якими вони й були, а от боси – то вже інша справа, тут і механік додалося, і розподіл на фази з’явився, і необхідність використовувати оточення вийшла на новий рівень. Складністю вони вам, правда, навряд чи запамʼятаються, а от видовищністю чи якимись цікавими механіками – цілком. Причому це стосується і необовʼязкових босів. Чого, на жаль, я не можу сказати про побічні квести.

Це ж було вже, Павуче

З побічними активностями Insomniac Games тупцює на місці. Так, є кілька дуже вдалих завдань, одне конкретне точно викличе у вас сум, але більшість активностей на карті з мінімальними змінами перекочували до сиквелу з попередніх ігор. Вуличні пограбування чи інші порушення порядку? Є. Спроби зупинити авто, що на шаленій швидкості несеться вулицями Нью-Йорка? Тримайте. Гонитва за голубами? Ну, замість голубів тепер дрони, а так в наявності. Слабенько аргументований збір якогось дрібʼязку, що розкиданий по всій карті? А як же, ось. Туди ж записуємо і стелс-епізоди Ем-Джей: вони, крім останнього, так само одноманітні та не дуже цікаві. Одним словом, ви все це бачили та знаєте що робити. Втім, можна подякувати розробникам хоча б за те, що з необов’язковими активностями вони цього разу не переборщили й платину в грі отримати можна взагалі не напружуючись.

Повне проходження у мене зайняло 38 годин, із яких кілька вечорів пішло просто на розглядання міста та фоторежим. Виглядає гра фантастично і при цьому не має жодних проблем із продуктивністю як в режимі Fidelity, що при 30 кадрах на секунду забезпечує найкращу картинку з трасуванням променів та більшу кількість машин та пішоходів на вулицях, так і у Performance, в якому ви йдете на компроміс у вигляді більш порожніх вулиць, спрощеного трасування променів та меншої деталізації волосся заради 60 FPS. Якщо у вас є телевізор із 120Hz та підтримкою VRR, то матимете доступ і до найкращої із можливих графічних опцій – 40FPS у режимі Fidelity, різниця із 60 FPS слабо відчувається, зате якість картинки не страждає.

Питання, чи варто грати в Павучка, взагалі не стоїть: це чудовий і дуже правильний супергеройський блокбастер, який вміло жонглює почуттями гравця і залишає після себе лише гарні емоції. Insomniac Games взяли все найкраще з двох попередніх частин та поєднали в один шалений павучий коктейль. Питання насправді в іншому – що робити з продовженням, на яке натякає кінцівка? Якими б чудовими не були ці ігри і як би особисто мені не був цікавий подальший розвиток подій, не впевнений, що з таким же ентузіазмом я зможу вчетверте ганятися за тими самими злочинцями буквально тими самими вулицями. Сподіваюся, розробники готують якийсь приємний сюрприз з цього приводу.