Рецензія на фільм “Король Річард: Виховуючи чемпіонок” / King Richard

Короля, як відомо, робить свита. А цей король зробив свою свиту сам. Виплекав і виховав доньок чемпіонками всупереч всьому. І треба бути королем Річардом Вільямсом, щоб екранізація, яка присвячена найтитулованішим тенісисткам світу, зосередилася на фігурі їхнього батька.

“Всупереч всьому” — головний девіз спорту і головний девіз фільму Рейнальдо Маркуса Гріна “Король Річард: Виховуючи чемпіонок”.

Суспільство, як правило, засуджує батьків, які за рахунок дітей справджують власні мрії. Воно звинувачує їх у жорстокому поводженні й в тому, що діти позбавлені дитинства. Здавалося б, тут усе очевидно — дитині треба давати право вибору.

Але ось що дано: афроамериканська сім’я з п’ятьма дівчатами, що живе у тісному будинку в безталанному районі у 80-х, де расизм існує з обох боків і навіть одне до одного, де відбуваються постійні бійки та стрілянина, і єдина життєва перспектива — вийти на вулицю і там померти від кулі злочинця, або стати тим самим злочинцем. У обох випадках є шанс не дожити до повноліття.

Змиритися з обставинами та не привертати зайвої уваги, або ж скласти фантастичний план на 78 сторінок стосовно власних дітей і неухильно слідувати його пунктам, гартуючи волю і характери, попираючи демократію і свободу вибору, ігноруючи осуд і насмішки оточення?

Річард Вільямс не зміг стати спортсменом через травму ноги, але зміг стати батьком і задумав зробити двох своїх дочок зірками спорту. Отримуючи постійні відмови від тренерів, яких вони не можуть потягнути фінансово, Річард разом з дружиною самі тренують Вінус і Серену, збираючи вжиті тенісні м’ячі по заміських клубах і користуючись розбитими ракетками, а вже отримавши помітні результати своїх тренувань, Річард знову показує дівчат іменитим тренерам.

Поступово тренери перестають бути такими категоричними, визнають, що дівчата мають прекрасну підготовку, і беруться тренувати старшу, Вінус, бо платити за двох сім’я просто не здатна.

Зосереджуючись між двох сестер в основному на Вінус, оповідь дещо збиває з пантелику, адже всім відомо, що головна зірка у цьому дуеті саме Серена. Аж доки наприкінці фільму Річард нарешті озвучує їй черговий пункт свого всепереможного плану: “Вінус буде першою у світі, а ти — будеш кращою у світі”.

Попри те, що ці пророчі слова проймають до мурашок, етичний конфлікт історії не втрачає актуальності, адже на одного такого геніального у своїй затятості батька є сотні інших, яким нічого подібного не вдасться.

Вілл Сміт дуже переконливий у ролі Річарда Вільямса, і якщо йому все ще не світить статуетка “Оскара”, то чергова номінація — напевно.

“Не думайте про стіну. Одна цеглина — це все, про що ви маєте думати!” – наводить Вілл Сміт слова власного батька у своїй автобіографічній книзі, вихід якої майже збігся з прем’єрою фільму. Батько Вілла Сміта постає на сторінках його мемуарів таким же безкомпромісним, але люблячим, як і батько Вінус та Серени Вільямс. Хтозна, кого актор у цей час зображав більше — власного тата чи тата чемпіонок з великого тенісу.

У будь-якому разі, портрет Річарда Вільямса відпрацьований актором досконало. У його світі, щоб уберегти дітей від злочинних вулиць і забезпечити їм успіх у спорті, необхідно було застосовувати іноді жорсткі методи: тренування до знемоги, заборони звичайних радощів, майже насильницький перегляд “Попелюшки” з розбором характеру персонажу. Часто провокативний підхід до виховання зрештою зліпив із двох дівчат чемпіонок, а іншим трьом дав правильний напрям у житті.

З огляду на сучасні настрої, його методи виховання дочок можуть викликати питання, але все ж він справляє виключно позитивне враження. І вже трохи познайомившись із характером і деякими вчинками Річарда, який і тренерам завжди диктував, як тренувати його доньок, і з пресою вони спілкувалися лише з його цензурою, зовсім не фантастичним видається той факт, що Річард цілком міг контролювати сценарій фільму і ретушувати деякі моменти. І якщо це так, то вчергове доводить, що цей чоловік досі вірний собі і продовжує виконувати план, складений ним самим на 78 сторінках.

Ближче до кінця фільму дружина Річарда трохи збиває з нього корону, розкриваючи у побутовій сварці деякі сумнівні риси його характеру і вчинки з минулого життя, але на цей час ми вже маємо результат, який переважає шляхи його досягнення. Ясно, що автори й собі поставили за мету віддати належне королю і залишити його позитивний образ в очах глядача, до того ж беззаперечна відданість доньок і цілковита підтримка дружини не залишає шансу сприймати Річарда як деспота чи тирана. У справі порятунку дітей із кримінального гетто всі методи прийнятні.

Одним з головних досягнень фільму є його ритм, який тримається дві з половиною години, не збиваючись. Оповідь веде нас від тренувань на розбитому корті у Комптоні, через більш пристосовані корти юніорських змагань, через турнір Великого шолому до поразки Вінус від Аранти Санчос Вікаріо у 1998 році на турнірі у Сіднеї; забігаючи на корти тренерів, яких усіма правдами й неправдами залучав непохитно впевнений у перемозі Річард; зачіпаючи соціально-економічні та расові проблеми; мимохідь висвітлюючи здебільшого позитивні сімейні стосунки. У моменти, коли Річард бере на себе занадто багато, на перший план виходять його дівчата на чолі з мудрим матріархом — дружиною, і катастрофа, щось ось-ось мала статися, поступово відходить, здаючись під натиском жіночої мудрості та дитячої безпосередності. У такі моменти Річард Вілла Сміта виглядає розгубленим і безпорадним.

Історія переказується ритмічно, як удари тенісного м’яча, що жодного разу не потрапляє за лінію і не влучає у сітку.

Судячи з усього, юних виконавиць головних ролей Санію Сідні (Вінус) і Демі Сінглтон (Серена) прискіпливо обирали серед тенісисток-початківців. Вони опанували техніку гри своїх прототипів, на чому не одноразово протягом фільму зосереджується увага режисера й оператора. До акторських здібностей дівчат також немає зауважень.

Фільм розкриває деякі приховані нюанси великого тенісу. У цьому виді спорту, як і скрізь, існують хитрощі, які допомагають брати гору над суперником. Так, у фільмі зображено кульмінаційну сцену поєдинку Вінус Вільямс з “Барселонським джмелем” Арантою Санчес Вікаріо, яка на короткий час покинула корт у найвідповідальніший момент, через що психологічно збила суперницю. Це призвело до поразки Вінус.

У ролі придворних літописців короля виступили Зак Бейлін, для якого це, судячи з усього, перший публічний виступ як сценариста, і режисер Рейнальдо Маркус Грін, якого український глядач не дуже знає, але попередня фільмографія якого зосереджена на викритті расової несправедливості. Вілл Сміт уже брав участь в одному з документальних проєктів режисера, виступаючи там у ролі ведучого.

Біографія двох афроамериканських сестер-тенісисток, які стали королевами спорту, що від початку належав багатим білим людям, давно просилася на кіноадаптацію. Їхня історія сталася всупереч всьому, але завдяки батькові.