Рецензія на фільм “Кінгс Мен” / The King’s Man : Спочатку була війна

Перший фільм про кравців-супершпигунів “Kingsman: Таємна служба” у 2015 році був бездоганним. Вся ця британська естетика, Колін Фьорт і: “Людину. Формують. Манери”. Помножити це на першокласний екшн, стиль і стьоб — і маємо історію, яка точно не закінчиться одним фільмом.

У другому фільмі, сиквелі “Кінгсмен: Золоте кільце” 2017 року зробили ставку на екшн, але успіх попереднього фільму не повторився, бо — ну, як можна пробачити те, що вони зробили з Коліном Фьортом?!

І ось маємо третій фільм, який (яка несподіванка) являється передісторією двох попередніх.

“З ХІХ століття кравці Кінгсмени шили одяг найвпливовішим людям цього світу. У більшості з них спадкоємці загинули на першій світовій. Великий об’єм грошей став нічиїм. А впливові люди мали бажання зберегти мир і спокійне життя. Наші фундатори вирішили спрямувати ці дві сили на загальне благо. Так утворився наш другий проєкт — Незалежна міжнародна служба розвідки з неймовірно широкими повноваженнями, вільна від впливу політиків, які підривають роботу в урядових управліннях розвідки.Костюм — це обладунки джентльмена. Самі ж Кінгсмени — це новітні рицарі”.

Про це нам розповіли у першому фільмі 2015 року. А у 2022 вже продемонстрували.

Рейф Файнс і Гарріс Дікінсон грають батька і сина Орландо і Конрада Оксфордів, британських герцогів. Уже 12 років вони вшановують пам’ять матері та дружини, яка загинула під час перестрілки у воєнному таборі. Помираючи на руках чоловіка, вона попросила берегти сина, а герцог затявся коли-небудь брати до рук зброю. Він вдарився після цього в пацифізм і вважає, що для перемоги достатньо розвідки та дипломатії: “Ціль війни не померти за свою батьківщину, а зробити так, що ворог помер за свою”. Але син, палаючи юнацьким максималізмом і патріотизмом, рветься в окопи, наражаючись на незадоволення і пручання батька.

Тим часом Орландо за допомогою чорношкірого лакея Шоли та няньки Поллі створює цілу шпигунську мережу, демонструючи похвальне рівноправ’я на всіх рівнях (яке насправді навряд чи могло мати місце у ті часи) і спробу зупинити війну.

Вся ця сімейна майже ідилія відбувається на тлі історичних подій, коли Німеччина, Росія і Великобританія ось-ось мають розв’язати Першу світову війну. Ролі очільників трьох держав (британського короля Георга V, імператора Німеччини Вільгельма II та російського царя Миколу II) виконує британський актор Том Голландер (”Богемська рапсодія”, “Тюльпанова лихоманка”, “Бойфренд з майбутнього”) – символізуючи тим самим, що у всіх правителів насправді одне лице. Звідси й починається символічне й альтернативне зображення відомих історичних подій і їх учасників.

Кожен фільм про Кінгсменів має новачка, його вишколеного наставника, який дасть фору будь-якому Бонду, і, головне, яскравого, дещо карикатурного антагоніста. У першому фільмі ним був Семюель Л. Джексон, у другому Джуліанна Мур, а в третьому дехто Пастор, який, також за прикладом короля Артура, засідає за Круглим столом зі своїми несподіваними рицарями: Гаврилом Принципом, Григорієм Распутіним, Матою Харі, до компанії за дивною фантазією авторів потрапив навіть Ленін. І у цьому випадку саме “рицарі” антагоніста мають карикатурну характеристику, на відміну від нього самого.

Але як же він у результаті програє своїм попередникам! Обличчя лиходія старанно ховали за тінями і масками на вершині височенної гори серед снігів і козлів, довели інтригу до межі, щоб у самому фіналі глядач розчаровано зітхнув: “А”.

Він програє навіть персонажу, у якого в 10 разів менше екранного часу, але який залишає по собі незабутнє враження — Григорію Распутіну. З цим героєм у фільм входить зумисно гіперболізована російська “клюква”, “калінка-малінка”, російський балет, “балы, красавицы, лакеи, юнкера”…

Перекази очевидців свідчать, що Распутіна вбивали дуже довго, завдавши не одне смертельне поранення, але у “Кінгс Мен” його якось швидко вивели з ладу, ледь довівши до середини фільму, щоправда, обігравши легенди про його живучість. А перед цим ця особистість з демонічною зовнішністю (за якою ховався добряче загримований британський актор Ріс Іванс) і розпусною поведінкою хвацько розважала публіку бойовою хореографією, вносячи у фільм яскравість, різноманіття і трохи відрази. Та він перетанцював навіть Мату Харі, яка тим часом подалася в Америку зваблювати тамтешнього президента.

За однією з версій, ліквідаторами наближеного до російської імператорської сім’ї “старця” була саме британська розвідка, тож режисер Метью Вон з автором сценарію Карлом Гайдусеком вхопилися за цей варіант, додавши до нього чи не всі відомі версії вбивства Распутіна. Тут і пиріг з ціанистим калієм, і смертельні постріли, і несподівані оживання, і зрештою утоплення під кригою.

І тут щось починає відбуватися з тональністю фільму. Глядач, не встигнувши відійти від бойового балету Распутіна під “калінку-малінку”, раптом отримує приголомшливу драму, яку точно ніхто не чекав від цієї франшизи. І, на жаль, когось непідготовленого це може розчарувати. Але когось і вразити.

Пролунав знаменитий постріл у Сараєво, почалася Перша світова війна. Конрад Оксфорд всіма правдами й неправдами опиняється в окопах і отримує все, що може отримати від війни романтично налаштований юнак.

Можна вилучити всі сцени зображення Першої світової у “Кінгс Мен” і віддати їх на екранізацію “На Західному фронті без змін” Ремарка — вони ніби зійшли зі сторінок роману. Ніби Метью Вон завжди хотів зняти фільм про війну, але весь цей час змушений був про Кінгсменів.

Це фільм, побудований на контрастах: розкішні палаци й похмуре поле бою, музика Чайковського і воєнна канонада, розкішне життя британської еліти і життя солдата, правда і вигадка, війна і мир, батьки і діти… Фільм, який весь час хоче бути чимось іншим, зриваючись з драми в оперету і назад, забуваючи про те, що необхідно дотримуватися канви передісторії, і несподівано опиняючись окремою творчою одиницею, яка спробувала художньо переосмислити не лише історію про елітних кравців, а й світову історію.