“Гра кілера” / The Killer’s Game: Дейв Батіста у ролі благородного та закоханого вбивці

Сценарій “Гри кілера” / The Killer’s Game режисер, сценарист та продюсер Ренд Равіч написав ще у середині 90-х. Адаптація новели американського письменника Джея Бонансінги виглядала вкрай амбіційною, однак фільм майже миттєво потрапила у “виробниче пекло”. Актори та режисери, дотичні до нього, змінювалися один за іншим. Був момент, коли сам маестро бойової хореографії Джон Ву хотів попрацювати над стрічкою, однак не зрослося.

Здавалося, що “Гра кілера” так і залишиться нереалізованим сценарієм десь на поличці. Однак у 2024 році фільм все ж дістався до глядачів зусиллями Lionsgate та режисера Дж. Дж. Перрі. Втім, фінальний результат виявився настільки посереднім, що, можливо, початковий сценарій не був вартий всіх зусиль і метушні.

Кілер Джо Флад (Дейв Батіста) займається брудною роботою, але дотримується власного кодексу честі. Він вбиває виключно лиходіїв і ніколи за всю кар’єру не ставив під загрозу життя цивільних людей. За це Джона поважають серед “колег”, хоча сам чоловік за роки праці почав відчувати жагу до нормального життя. Свій шанс на порятунок він бачить у балерині Мейзі (Софія Бутелла), в яку закохується ледве не з першого погляду – і швидко стає очевидно, що ці почуття взаємні. Однак лікарі знаходять у вбивці невиліковну хворобу. Тому він вирішує піти на радикальний крок: Джо замовляє у кілерів власне вбивство, щоб страхова компанія могла виплатити за нього гроші Мейзі. Чоловік хоче забезпечити коханій дівчини спокійне життя та зберегти власні таємниці, але все, звісно ж, іде зовсім не за планом.

Розлогий опис вище не переказує навіть половини одного трейлера стрічки. В цьому моменті “Гра кілера” / The Killer’s Game стала жертвою сучасних тенденцій у рекламному просуванні. Деякі трейлери показують занадто багато. “Гра кілера” цілком здатна встановити антирекорд у цьому плані, адже у трейлер потрапили сцени ледве не з останніх десяти хвилин історії. Тож будьте обережні, якщо не хочете зайвий раз зіпсувати собі враження.

Хоча навіть офіційний синопсис розповідає про сюжет ледве не половину важливої інформації. Це занадто багато для будь-якої історії. Втім, навряд чи ви багато втратите, якщо повністю прочитаєте переказ “Гри кілера” десь в інтернеті. Ця історія шаблонна та здебільшого безглузда. Найцікавішою в ній вийшла зав’язка, яку автори кінофільму чомусь вирішили розкрити абсолютно всім ще до перегляду кіно. Рішення дивне, але частково зрозуміле. Бо стрічки на кшталт цієї рідко дивляться заради історії. То що ж вона здатна запропонувати натомість?

Піджанр бойовиків про шпигунів, вбивць та інших секретних агентів завжди приваблював глядачів стилем та пафосом. Звісно, у реальних секретних служб немає умовних олівців з отруйним грифелем або вигадливих видів зброї (насправді є, і кому, як не українцям, про це знати – прим. ред.). А самі агенти максимально наближені до звичайних людей. Але такі фільми, як “Швидкісний поїзд” / Bullet Train, “Kingsman: Таємна служба” / Kingsman: The Secret Service, “Джон Уік” / John Wick та інші, малюють нам більш привабливу картину. Де вбивці – це еталон розкоші, епатажу та гарного смаку, а їхнє життя – це нескінченна пригода, про яку звичайним людям залишається тільки мріяти.

Вже по одному постеру “Гри кілера” / The Killer’s Game стає зрозуміло, що фільм намагається привабити саме подібними елементами. Кожного вбивцю презентують невеличкими, але візуально цікавими та, що важливіше, унікальними на кожного сценами. Дизайн їхніх костюмів та загальної естетики також вдався. Всі вони ніби не з цієї планети, але тим цікавіше спостерігати за взаємодією настільки небезпечних людей.

Проблеми починаються в той момент, коли розумієш, що кіно ніяк не хоче розкривати персонажів чи робити з них хоч когось цікавішого, ніж чергових жертв Джо Флада. Сам Джо при цьому вийшов доволі стереотипним, майже нудним протагоністом. Йому не вистачає яскравих рис характеру, гострих фраз та інших компонентів, які перетворюють прохідний образ на героя, якого глядачі точно запам’ятають.

Та й сам стиль “Гри кілера” / The Killer’s Game, відверто кажучи, програє майже всім аналогічним стрічкам. Знімальна команда ніби боялась з головою вдаритися у кітчевість, через що світ вбивць втрачає барви. А для реалістичного підходу картині не вистачає ваги, інерції та по-хорошому “брудної” презентації сетингу. Це при тому, що режисер довгий час працював каскадером, тож на видовищних трюках знається добре. Через невизначеність з тональністю “Гра кілера” ризикує комусь здатися зовсім ніякою. Це враховуючи, що гарні моменти, сцени та знахідки в ній присутні.

Щось подібне вийде сказати ще й про режисуру. Деякі сцени щиро вражають, особливо коли справа стосується “креативного” використанні крові померлих людей. А вмирають на екрані часто. Однак щойно ви як глядач починаєте вловлювати настрій режисури, знімальна команда чомусь давить на гальма та переходить до стандартних ракурсів і переходів, які ніби з базової бібліотеки Adobe Premiere Pro взяли. Нічого стабільно гарного у кіно немає.

І це прикро, бо загальний дух, який ріднить “Гру кілера” / The Killer’s Game навіть не з іншими фільмами, а з коміксами, простежуються крізь всі вади. Однак автори стрічки наче не розуміють, як з гарних ідей зробити ще й гарний продукт. Деякі сюжетні лінії закінчуються нічим або отримують найбезглуздіше з можливих рішень. А у свій кульмінаційний момент історія “Гри кілера” взагалі замість катарсису викидує на вас, ймовірно, одну з найкрінжовіших сцен року.

Можливо, у всьому винне вже згадане на початку рецензії “виробниче пекло”, через яке “Гра кілера” / The Killer’s Game якраз і нагадує місиво з думок, ідей і методів. На все хороше у кінофільмі точно знайдеться щось рівноважне погане. Це точно не “ніяка” картина, бо гарні, потенційно видатні наміри в ній помітні. Та для звичайного глядача менш посередньою “Гра кілера” від цього не стає. Адже одними намірами гарний фільм не створити.