Hogwarts Legacy називають найкращою грою у всесвіті Гаррі Поттера, і це правда як мінімум тому, що порівнювати доводиться з ігровими адаптаціями фільмів часів PlayStation 1-3, Lego-серією та кількома мобільними проєктами. Конкуренція відверто так собі, крім того, в більшості попередніх ігор нам доводилося переживати всім відомі події. Давайте тепер подивимося, чи є життя в чарівному світі поза історією хлопчика, що вижив?

Гра Hogwarts Legacy
Жанр Action role-playing
Платформи PlayStation 4/5, Windows, Xbox Series X/S, Nintendo Switch
Розробник Avalanche Software
Видавець Warner Bros. Games
Посилання Офіційний сайт

За вікном 1890-й, в Гоґвортській школі чарів і чаклунства починається новий навчальний рік, який в принципі мало відрізняється від того, що ми потім бачитимемо в часи Гаррі Поттера, хіба що блакитні Ford Anglia 105E в небі не літають, адже до виходу цієї моделі залишається майже сімдесят років. В іншому ж все як завжди: червоний Гоґвортс Експрес везе гучну компанію одягнених у мантії дітлахів до станції Гоґсмід, поки у великій залі накривають столи та готують Сортувального Капелюха, що розподілить новеньких по гуртожиткам. Хоча є й один нюанс, що робить цей навчальний рік унікальним – цього разу через процес сортування пройде п’ятикурсник, який переводиться в школу за сприяння місцевого професора. Подія неординарна, але і новенький (чи новенька) також. Він може бачити сліди давньої магії, про існування якої знає дуже обмежене коло обраних і в основному вже мертвих чарівників, а ще новенький випадково перейшов дорогу гобліну Ранроку, котрого не влаштовує встановлена у чарівному світі монополія на магію, через що той планує розпочати чергове повстання та полює на таємничі загублені артефакти.

Новачок після розподілення у свій гуртожиток (тут можна або обрати самостійно, або попередньо пройти тест на сайті), розривається між навчанням, допомогою новим товаришам, дослідженням своїх неординарних талантів та відкриттям ще однієї темної сторінки в історії Гоґвортсу. Рішення зробити протагоніста старшокурсником було правильним: так, ми пропускаємо перші роки навчання, що може засмутити деяких гравців, зате можемо одразу перейти до більш драматичних подій в дусі останніх книжок. Єдиний очевидний мінус такого підходу – ми не встигаємо вибудувати відносини й завести справжніх близьких друзів на кшталт нерозлучної трійці. Із загальної маси учнів гра виділяє декількох, чиї історії так чи інакше будуть пов’язані з головним героєм, так, в житті кожного з них присутня персональна і часто зовсім не дитяча драма, але справді прикипіти до них не встигаєш. Бракує персональних активностей, якоїсь рутини, яку ви б виконували разом, можна було і підготовку до занять обіграти якимось чином або ж додати можливість проводити час у загальному хабі чи банально спілкуватися поза межами квестів, але такої можливості немає. Втім, це стає очевидним не одразу, оскільки гравця приголомшує магія Гоґвортсу, що був відтворений у найменших деталях і з небаченою любов’ю: замок здається живим, а часом так і є, завдяки рухливим портретам, привидам, “живим” обладункам, чарівним скульптурам та гобеленам – найменші деталі, що колись з’являлися на сторінках книжок чи на великому екрані, так чи інакше будуть відображені у грі, варто лише бути спостережливим. Місцевий Гоґвортс, беззаперечно, не тільки найкраща на поточний момент репрезентація першоджерела, але і в принципі одна з найкращих локацій в історії комп’ютерних ігор.

Завдяки безпрецедентній увазі до деталей, протягом перших годин Hogwarts Legacy взагалі не відчувається власне грою, прогулянки Гоґвортсом та околицями під чарівний музичний супровід, що не поступається роботам Джона Уільямса та Александра Деспла, більше схожі на візит до казкового інтерактивного тематичного парку розваг, що по самі вінця наповнений атракціонами, секретами та визначними локаціями з улюбленого мільйонами всесвіту. Я не можу назвати себе запеклим поттероманом, але все одно на добрий десяток годин з головою занурився у дослідження магічного світу і перебував у повному захваті від нього, перш ніж нарешті видихнути та почати дивитися на гру більш тверезим поглядом.

І виявилося, що Hogwarts Legacy є за що сварити, хоча робити це чомусь не дуже хочеться. Так, основна сюжетна лінія тут трохи шита білими нитками, але, нехай пробачать мені фанати, першоджерело теж послідовністю чи аж надто глибоким пропрацюванням похвалитися не може. У випадку Legacy проблема заключається в тому, що вся ця історія зі стародавньою магією виглядає дещо притягнутою за вуха, регулярно скочується у самоповтори та банально відволікає від дослідження знайомих за книгами та фільмами місцин, не пропонуючи рівноцінної альтернативи.

Ось та сама раковина зі змійкою, що має вести до Таємної кімнати, в коридорі біля сходів ревун за щось відчитує студента, а піднявшись цими сходами, в кімнаті трофеїв можна знайти шкатулку з Кубком Вогню, в кабінці туалету хтось, як і Герміона, варить багатозільну настійку, у забороненій секції бібліотеки лежить книга, по якій Волдеморт вчився створювати горокракси, з парапету можна побачити обриси хижі Геґріда, а у Гоґсміді дві підозріло знайомі рудоволосі постаті заглядають у вікна магазинчика чарівних приколів Зонко. І от, замість того щоб розшукувати ці та багато інших цікавинок і взагалі жити найкраще життя Гоґвортського студента, гравцеві доводиться розв’язувати проблеми чергового гоблінського повстання (яке, чесно кажучи, ще й справедливе: чарівники дійсно ставляться до гоблінів як до нижчих створінь і забороняють їм володіти чарівними паличками просто тому, що хочуть залишити магію для себе) та ще й копирсатися у таємницях стародавньої магії, про яку ніхто, крім обраних, здається, і не чув ні до, ні після подій Hogwarts Legacy. Якщо без спойлерів, то старі мудрі маги знову налажали, Аврори та міністерство звично ігнорують проблеми, що відбуваються у них під носом, а сам Гоґвортс вчергове постає школою, в яку жодні відповідальні батьки не мали б відправляти свою дитину – навколо табунами ходять темні чаклуни, гобліни, що хочуть знищити чарівників, різноманітні тролі та інші смертельно небезпечні чудовиська, і ніхто з цим не робить абсолютно нічого.

Що? Хто оцей злодій, що зі своєю бандою влаштував напад на підлітка? А, так це ж місцевий негідник, він провертає всі темні справи в Гоґсміті та околицях і начебто у змові із Ранроком. Так, саме з тим гобліном, що затіває повстання. Так, це його головорізи збудували табори по всій околиці та нападають на поселення чарівників, а чому ви питаєте? Ем… а ви точно за порядком слідкуєте, офіцере? У вас тут магічна мафія, що викрадає людей, браконьєри, незаконні бої драконів, половина регіону перерита озброєними гоблінами, і все це в радіусі п’яти кілометрів від школи, АЛЛО, є тут хтось притомний взагалі? Не дивно, що половина мапи всіяна руїнами замків та котеджів, незрозуміло тільки, як англійські чарівники взагалі ще не вимерли остаточно, вони ж немічні. Втім, варто просто прийняти, що головна задача сюжету в Legacy – додати новий маркер на карту і підштовхнути гравця вийти за межі замку і відвідати поки що недосліджений регіон, де на нього чекає ще більше тематичного “гарріпоттерівського” фансервісу, з яким, як ми вже казали, у грі все на вищому рівні.

Структурно Hogwarts Legacy побудована звично для ігор з відкритим світом: на початку вона рясніє сюжетними завданнями й катсценами, проте дещо обмежує вільне пересування. Це логічно – гравець має вивчити необхідний мінімум заклинань і трохи освоїтись із місцевою бойовою системою, перш ніж відправлятися на зустріч небезпеці. З іншого боку, в перші години часто доводиться натикатися на таймер зворотного відліку і попередження про те, що ви залишаєте зону завдання, а це відверто руйнує казкову атмосферу. Після проходження вступу ситуація вирівнюється, і кількість сюжетних та побічних завдань якийсь час знаходяться у рівновазі, але чим ближче до фіналу, тим хиткішим стає цей баланс. Невелику кількість цікавих квестів гра намагається компенсувати пачками “принеси-подай” завдань і десятками однотипних активностей, які мало того, що втомлюють, але і не приносять якоїсь відчутної винагороди. Витратити тридцять хвилин на зачистку чергових руїн, щоб отримати в результаті “сині” окуляри та пару сотень галеонів? Дуже дякую. Якщо грати дозовано, то проблем не має бути, але після декількох інтенсивних ігрових сесій ти деякий час намагаєшся триматись подалі від зроблених під копірку таборів гоблінів і браконьєрів, павучих тунелів, покинутих руїн, джерел стародавньої магії й одноманітних Мерлінових випробувань. І якщо на більшість маркерів на карті й справді можна махнути рукою, то табори гоблінів та руїни все ж пропускати не варто: в перших знаходяться чари для покращення екіпіровки, в останніх часом натрапляєш на цікаві головоломки та додаткові відомості про магічний світ.

Навіть на початку гри більшість побічних завдань видаються відверто прохідними, але моя вам порада – трохи перетерпіть. По-перше, більшість із них в майбутньому розкриють доволі цікаві історії, деякі з яких мені сподобалися більше за основний сюжет. По-друге, в нагороду за їх виконання ви отримаєте гроші, що важливо на ранніх етапах, непогану екіпіровку чи просто різноманітну косметику, що дасть змогу облаштувати за вашим смаком Кімнату на вимогу та чисельні віваріуми. Останні стануть доступні трохи пізніше, як і можливість заселити їх фантастичними звірами.

Доречі, можливості по кастомізації персонального простору в Hogwarts Legacy дійсно вражають, в Кімнаті на вимогу можна змінювати буквально все, від стелі до підлоги: на вибір дають стилі, що відповідають кожному гуртожитку, можливість перефарбовувати чи змінювати в розмірах елементи декору, серед яких різні набори меблів, робочі місця, верстати та взагалі все необхідне порядному студенту, а також безліч картин, фонтанів, статуй, цілих будівель та замкових секцій, але це вже для встановлення у віваріумах. Фантазії є де розгулятися, і це при тому, що проводити в Кімнаті на вимогу ви будете відносно небагато часу – посадити рослини, зібрати врожай, забрати готове зілля і поставити варитися нове, розпізнати лут чи покращити ті предмети, якими ви зараз користуєтесь, забігти вичесати та погодувати тварин і зібрати з них вовну, пір’я, роги та інші інгредієнти, які якраз і потрібні для покращення предметів, а також приплод, який можна продати в зоомагазин у Гоґсміді (до речі, за копійки). Роботи наче і багато, та насправді все це забирає від сили кілька хвилин.

Але ми досі не поговорили про найголовніше – бойову систему. В трейлерах вона виглядала неоднозначною і ледь не покроковою, але насправді виявилася цікавою і на диво динамічною. У грі наявні понад три десятки заклинань, два десятки з яких є бойовими, за своїм типом вони поділяються на заклинання сили, вогню, контролю, стародавню магію та звичайні атакуючі, і їх можна і навіть потрібно поєднувати у видовищні та дуже ефектні комбо, особливо на пізніх етапах гри, коли ви вже розподілили очки талантів і трохи підсилили базові версії заклинань. Моя улюблена комбінація для початку бою – підвісити групу ворогів у повітрі за допомогою Левіосо, підтягнути до себе через Акціо, підпалити всіх Інсендіо і потім відкинути геть через Депульсо чи Бомбарда. Це, звичайно для тих випадків, коли я не проходжу локацію в стелс-режимі. Там чудово працює покращений Петрифікус Тоталус, який знешкоджує декілька ворогів, що стоять поруч, а якщо щось піде не так, то завжди можна трансформувати ворога, що помітив вас, у бочку, заморозити чи сповільнити ще парочку і спокійно переключитися до стандартної комбінації. Часом переключитися в прямому сенсі цього слова, оскільки слотів під заклинання у вас усього 16 і, очевидно, деякі з них у певний момент часу можуть бути зайняті небойовою магією.

Алогомора, заклинання призову чи знищення предметів у Кімнаті на вимогу, заклинання по догляду за тваринами, Лумос – все це ситуативні чари, які регулярно доводиться прив’язувати до слотів і відв’язувати від них залежно від ситуації, добре хоч робити це можна хоч посеред бою, але все одно трохи дратує. Окрім того, між заклинаннями доводиться перемикатися через кулдауни, а паузи потрібно заповнювати серією звичайних магічних атак, що дозволяє накопичити енергію стародавньої магії (місцева ульта), а ще через те, що вороги регулярно накладають на себе різнокольорові щити, які пробиваються лише заклинанням відповідної категорії або тою самою стародавньою магією. Ще як варіант можна пожбурити у ворога зі щитом найближчою каменюкою чи наковальнею, теж непогано працює. Втім, вороги не збираються спокійно стояти йі ловити вогняні кулі в писок, вони активно атакують, змушуючи прикриватися Протеґо, магічним щитом, який, при правильних таймінгах, дозволяє контратакувати приголомшуючим Заклятусом, чи відскакувати в сторону – відповідні атаки підсвічуються індикаторами жовтого і червоного кольорів.

Окрім магії, в бою знадобляться і знання, отримані на уроках зіллєваріння та гербології – різноманітні настійки можуть робити вас невидимими, наелектризованими чи прискорювати, а скажена зубата капуста та інші милі рослинки з радістю зжеруть чи отруять ваших ворогів. Загалом враження від бойової системи позитивні, чого не можна сказати про різноманітність ворогів – вовки, павуки, гобліни, темні чаклуни, живі мерці, тролі, жаби-переростки та зачаровані обладунки – ось майже виключний перелік того, з чим доведеться зіштовхнутися в Hogwarts Legacy. Для гри, проходження якої займає від 30 до 100 годин, це трохи замало.

З технічної сторони з грою все непогано, але могло б бути й краще. На Series X формально доступні 5 графічних режимів, але реалістично їх три, тому що у High Frame Rate Performance (доступний на телевізорах з підтримкою ​​120 Гц) та просто Performance гра виглядає відверто жахливо і ніяка частота кадрів не виправдовує таку картинку. Отже, обирати доводиться між збалансованим з 1800p та 40 FPS і режимами високої якості, знову ж таки в 1800p, та високої якості з ray tracing з роздільною здатністю 1440p. Особисто я зупинився на останньому, отримавши трішки зменшені якість текстур та дальність прорисовки, але кращі тіні, об’ємне освітлення та відображення. Незалежно від обраного режиму в самому Гоґвортсі на вас чекають падіння FPS та підвантаження при переході між секціями замку да в деяких його локаціях, що обіцяють поправити в наступних патчах. Поза межами замку все більш-менш стабільно.

Відверто кажучи, Hogwarts Legacy – це швидше за все не та гра, в якій необхідно виконувати абсолютно всі побічні завдання та відвідувати кожну з відміток на карті, адже в такому випадку вона ризикує набриднути ще до того, як ви доберетеся до фінальних титрів. Те, що це перший великий проєкт для Avalanche Software, видно неозброєним оком і, мабуть, додавати сюди повноцінний відкритий світ було не надто виваженим рішенням. З іншої сторони, це дійсно хороша action/RPG із просто фантастично реалізованою школою чарів і чаклунства, яка здатна вразити навіть тих гравців, що не належать до армії шанувальників Гаррі Поттера. Зізнаюся, я отримав набагато більше задоволення від пошуків секретів та відсилок у самому замку та в Гоґсміді, ніж за їхніми межами. От би ще вирізати мінігру з відмиканням замків та необхідність кастувати Ревеліо на кожному кроці, було б взагалі ідеально. Не впевнений, що Hogwarts Legacy зможе претендувати на звання гри року, але якщо ви любите цей всесвіт, або у вас є діти, то гра обов’язкова для придбання.