Gran Turismo 7: повернення легенди

Цикл Gran Turismo — один з найвідоміших автосимуляторів, який упродовж цілих 25 років незмінно був “візитівкою” консолей PlayStation. В минулому він неодноразово демонстрував, на що здатна та чи інша консоль Sony в технологічному плані й згодом став справжньою “іконою” консольного автосима. Gran Turismo 7 чекали дуже довго — остання “номерна” частина в головній серії, Gran Turismo 6, вийшла майже 9 років тому, ще на PlayStation 3.

В мене особливе ставлення до серії — вперше я познайомився з нею багато років тому, і грав ще у перші частини… на ПК – на емуляторі PS1 (європейське видання Gran Turismo 2 – з двома чорними дисками, для аркадного і GT режимів окремо – досі зберігається в моїй колекції класичних ігор минулого). З тих часів я не пропустив майже жодної головної частини, тому зрозуміло, що релізу GT7 я чекав з особливим нетерпінням — тим більше, що остання гра, GT Sport, була орієнтована переважно на багатокористувацькі перегони, і “соло” кампанії як такої там не було.

Отже, Gran Turismo 7. Головна формула гри лишилася незмінною: кілька сотень найрізноманітніших автомобілів, від “антикваріату” до концептів майбутнього, які можна “обкатати” на десятках треків, як реальних, так і вигаданих розробником. Насправді формула настільки незмінна, що GT7 часом може здаватися HD-ремастером якоїсь попередньої частини — з одного боку, це добре, тому що серія стала культовою в минулому не просто так… але з другого — все ж хотілося, щоб нова частина, тим більше після такої тривалої перерви, все ж більше відрізнялася від попередників. Втім, не забігатимемо наперед.

Gran Turismo завжди позиціонувався як не просто “автомобільний симулятор”, а “симулятор водіння” (подивимося хоча б на його слоган — the real driving simulator). Тобто симулятор усього навкруги автомобільного світу — включно з самою атмосферою перегонів, історією найвідоміших брендів тощо. І Gran Turismo 7 не став винятком, щобільше — він робить наголос на цій своїй відмінній рисі одразу після запуску, у вступному відео. У той час коли інші автосимулятори починають гру з показу найефектніших сцен перегонів, бажано — з включенням реального ігрового процесу, Polyphony Digital… розповідає історію автомобілебудування. Історію, яка плавно і майже непомітно переходить у презентацію гри.

Режим кар’єри — Cafe — також підтримує настрій “гра для автоентузіастів — від ентузіастів”. Він оформлений у вигляді віртуального кафе, де гравцю видають “меню” — замість страв у ньому розташовані різні моделі авто, які він має отримати, виконавши завдання (зазвичай це — завершити визначені перегони й посісти одне з перших трьох місць). Звучить дуже просто і зовсім не схоже на режими кар’єри в інших автосимах? Так і є. По суті, це просто набір місій, які знайомлять гравця з треками та заразом допомагають йому зібрати первинний автопарк. Ніякого прогресу, сюжету, персонажів тощо тут немає.

Але треба бачити, як, з якою любов’ю до автомобілів це все оформлене. Стильні й ефектні демонстрації авто, розповіді про історію брендів та окремих моделей — дуже приємна зміна обстановки й можливість перепочити після важких перегонів, перевести подих і просто насолоджуватися видовищними краєвидами. Єдиний недолік, який можна тут знайти — прогрес у “Кафе” лінійний і вам доведеться деякий час користуватись “простими” авто — одразу ж поганяти на бугатті не вийде, доведеться почекати, доки до спортивних машин і суперкарів дійде справа.

“Кафе” можна вважати головним однокористувацьким режимом, але гравцю є чим зайнятися й крім нього. У гру повернувся класичний License Center, який оминути не вдасться у будь-якому випадку – “здати на права”, тобто виконати базові завдання й отримати перші ліцензії на водіння, потрібно для доступу до певних перегонів. Щоби пройти “Кафе”, достатньо перших двох ліцензій National B та A — втім, за кожну ліцензію гравець отримує автомобіль у нагороду (і додатковий — за виконання усіх завдань на “золото”), тому ліцензії International і Super також отримати варто, якщо ви займаєтесь колекціонуванням авто. Тож, у кращих традиціях серії, готуйтесь до чисельних перезапусків чергового тесту у спробі покращити результат на кілька сотих секунди.

Розділ Missions дуже схожий на License Center – але без ліцензій. Це також підбірка спеціальних завдань, об’єднаних у групи (обійти суперників на ділянці траси, досягнути максимальної швидкості, скориставшись сліпстрімом, проїхати якомога далі на дуже обмеженій кількості пального тощо) — виконання усіх на “бронзу” нагороджується автомобілем у подарунок, на “золото” — ще одним. І, звісно, розділ World Circuits, до якого вас постійно відправляв “офіціант” в “Кафе”. Тут зібрані всі траси, доступні у грі, з кількома перегонами на кожній з них – причому після закінчення кар’єри залишиться ще майже половина таких, в яких ви не брали участь. Проте на цьому однокористувацькі розваги у Gran Turismo 7, на жаль добігають кінця.

Отже, усі “меню” в “Кафе” закриті, усі ліцензії та місії виконані, чемпіонати та окремі перегони у World Circuits пройдені – чим можна зайнятися далі, якщо поки не хочеться ганяти онлайн? Звісно, поповненням гаража. Для цього у грі доступні одразу три різних магазини. У Gran Turismo 7 після тривалої відсутності (вперше після GT5 2010 року) повернулася “класика” — салон вживаних автомобілів Used Cars, де з’являються моделі від 2011 р. і старші — одночасно у ньому представлені 30 різних авто, причому асортимент час від часу оновлюється. Ще один салон, цього разу “легендарних” авто, пропонує історичні та легендарні автомобілі — головним чином першої половини XX століття.

Основним же магазином є Brand Central — у ньому доступні майже 300 сучасних машин (від 2001 р.), поділених на три регіони — Америка, Європа та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Нововведенням у роботі магазину в GT7 стала система “запрошень” (можна отримати як винагороду за щоденне завдання) — найкрутіші машини, зазвичай преміальні гіперкари, мало того що коштують “всі гроші”, так ще й потребують такого запрошення, причому у нього ще й обмежений час використання — через місяць після отримання його дія закінчиться. Для куплених авто можна придбати нові запчастини у Tuning Shop — як просто більш продуктивні, так і такі, що дозволяють змінювати налаштування машини, оптимізуючи її під конкретні перегони.

В процесі виконання завдань в “Кафе” для переважної більшості перегонів у вас вже буде в наявності необхідне авто, але час від часу доведеться таки звертатися до магазину. Коли режим кар’єри буде пройдений, у вашому гаражі опиниться кілька десятків машин — і після цього “полювання” на нові авто починається по-справжньому. Усього станом на зараз (патч 1.13) у грі 427 автомобілів, і якщо поставити собі за мету зібрати їх усі, доведеться довго і, на жаль, нудно “гриндити” місцеву валюту — за перемогу в перегоні отримуєш кілька десятків тисяч кредитів, а топові моделі коштують мільйони.

В мережі можна знайти гайди по “швидкісному фарму”, проте навіть найприбутковіші варіанти зараз приносять близько півтора мільйона на годину — тож щоб придбати, наприклад, Lamborghini Veneno ’14 за 3,6 млн, доведеться ганяти одними й тими самими треками не менше трьох годин. І ось тут з’являється той самий фактор, через який користувацький рейтинг Gran Turismo 7 на Metacritic становить… цілих 2 бали з 10 (рейтинг критиків — 87%). Розробник ввів мікротранзакції — наприклад, 2 млн кредитів можна придбати за 649 грн. І це не в безкоштовній мобільній грі на кшталт якогось Real Racing 4, а в головному AAA-проєкті платформи, що продається за повну ціну (від 2299 грн в Україні за версію для PS5/PS4) – тож можна зрозуміти невдоволеність гравців.

Gran Turismo 7 пропонує два багатокористувацькі режими — перший це звичайний Multiplayer, в якому можна змагатися з живим супротивником віч-на-віч в онлайні або локально, у режимі розділеного екрана. Значно цікавішим, звісно, є режим Sport — у ньому наразі представлені лише щоденні перегони (згодом також мають з’явитися ще й чемпіонати, але поки що начебто відбувся лише один, та й той тестовий). Це три заїзди, участь в яких обмежена або конкретною моделлю авто, або класом. На жаль, режим не дозволяє одразу “застрибнути” за кермо, доведеться почекати у лобі на початок перегонів — вони стартують з інтервалом у 20 хвилин. Цей час можна провести у кваліфікаційному заїзді, щоб стартувати не з останньої позиції, а заразом подивитись, як на треку поводить себе обрана машина.

За підсумками перегонів формується рейтинг гравця — навіть два рейтинги, так само як свого часу у GT Sport. Рейтинг водія – Driver Rating (DR), вимірює його “ефективність” відповідно до зароблених балів, а рейтинг “спортивної майстерності” – Sportsmanship Rating (SR), який ще називають “рейтингом безпеки”, оцінює поведінку гравця на трасі, тому штовхатися і взагалі небезпечно поводитися за кермом у режимі Sport не варто.

Щодо фізичної моделі поведінки авто — тут Gran Turismo 7 також не зраджує традиціям серії. Гра не скочується в аркаду — керувати досить складно, будь-яка невеличка помилка може призвести до вильоту на узбіччя, а недбале керування і нехтування базовими правилами, наприклад, проходження поворотів — до суттєвого погіршення кінцевого результату.

При цьому гра не відчувається надто складною та “гіперреалістичною”, це не хардкорний сим і її не варто порівнювати з іграми типу rFactor. Gran Turismo — це скоріше “симкада” (симулятор+аркада), і в цьому сенсі фізична модель GT7 майже бездоганна. Навіть не дуже досвідчений гравець зможе досить легко розібратись з керуванням і посідати не останні місця у перегонах на не дуже “складних” автомобілях — проте варто вийти в онлайн, щоб побачити, на що здатні справжні “профі”. Словом, у Gran Turismo 7 практично ідеальна реалізація канонічної формули “easy to learn, hard to master” (легко освоїти, важко опанувати), за якої зроблені усі ігри з затягуючим геймплеєм.

Деякі механіки в Gran Turismo 7 залишаються незмінними — їх можна вважати даниною традиціям, але неофітам вони можуть здаватися досить дивними чи застарілими. Наприклад, у грі немає візуальних пошкоджень авто — навіть якщо ви на повній швидкості в’їхали у відбійник, максимум, до чого це призведе — це появи кількох подряпин. Також у GT7 немає такої вже звичної за іншими, у тому числі досить реалістичними автосимуляторами “фішки”, як перемотування часу. Втомилися за пів години перегонів, на останньому колі не впоралися з керуванням і поступилися одразу кільком суперникам? Шкода, але що поробиш — закінчуйте заїзд як є або обирайте перезапуск, “переграти” цей момент гра не дозволить.

Звісно, досить безглуздо оцінювати реалістичність поведінки ігрових авто та їх відповідність справжнім автомобілям, коли граєш з геймпадом (а саме такий варіант буде актуальним для 99% усіх гравців, крім самих затятих фанатів, що придбають ігрове кермо). Проте можна зазначити, що як і попередні частини Gran Turismo, GT7 має дуже детальну фізичну модель, яка з легкістю дозволяє відрізняти різні машини за їх поведінкою на треку навіть в одному класі, щобільше — вона логічна і, якщо можна так сказати, “зрозуміла”, тобто ситуацій, коли гравець може не зрозуміти, чому це авто раптом себе так почало поводити, не виникає. За бажанням гравець може змінити налаштування машини (на відповідному екрані попервах можна розгубитися від великої кількості різноманітних повзунків) — і це також відчутно впливає на її поведінку.

Над створенням відчуття “реалістичності”, навіть з геймпадом у руках, дуже добре працює тактильний зворотний зв’язок DualSense — “моторчики” Haptic Feedback чудово передають відчуття різних типів покриття на трасах, поведінку авто, перемикання передач тощо, а адаптивні тригери — спротив педалей газу та гальма. Мабуть, це найкраща реалізація фідбеку, на яку можна було очікувати, і поступається вона хіба що відчуттям від ігрового керма з Force Feedback.

Також хотілося б зазначити дуже якісну реалізацію навколишнього звучання — на акустиці 5.1 гра створює дуже переконливу картину того, що відбувається навколо. Це, звісно, не рівень голлівудських блокбастерів на блюреях, але вже починає до нього наближатись і стовідсотково на голову краще за той звук, що ми чули в Gran Turismo Sport. А от музику краще б замінити на щось більш відповідне автомобільним перегонам — можливо, я вже застарий та забагато ностальгую, але саундтрек перших частин Gran Turismo на мою особисту думку був однозначно вдаліший, ніж у GT7 (згадати хоча б легендарні My Favourite Game та I Think I’m Paranoid у Gran Turismo 2).

Що стосується графіки – Gran Turismo завжди показував, на що здатне поточне покоління PlayStation, і Gran Turismo 7 тут не виняток. Здається, автомобілі ще ніколи не виглядали настільки “справжніми”, їх можна роздивлятися годинами. Вид із кабіни нарешті не тільки дуже ефектний, а ще й досить комфортний для того, щоби ним можна було користуватися не тільки щоб подивитися “а як воно там, усередині DeLorean?”. Звісно, окремі об’єкти на трасах можуть бути спрощеними — наприклад, натовпи глядачів на трибунах або дерева на задньому плані — проте звернути на це увагу можна лише під час повторів. Причому ближчі об’єкти — люди, що стоять поблизу траси, або інші предмети — мають дуже непоганий вигляд, тому що вони ж можуть потрапити у кадр, коли ви скористаєтесь фоторежимом.

В налаштуваннях Gran Turismo 7 пропонує два режими графіки — з пріоритетом фреймрейту або трасування променів. Під час перегонів в обох випадках трасування буде вимкнене, щоби забезпечити стабільно високий фреймрейт, тому цей вибір впливає лише на режим повтору та сцени у розділі Scapes (де ви можете сфотографувати улюблене авто в одному з багатьох видовищних місць — наприклад, на Манхеттені або під Ейфелевою вежею). Так, варто зазначити, що більшість скриншотів у цьому огляді зроблені у фоторежимі — коли гравець сам обирає ракурс і налаштовує камеру, після чого гра кілька секунд рендерить зображення у максимальній якості, що недоступна в реальному ігровому процесі. Проте можу запевнити, що різниця хоча й досить суттєва, особливо коли прискіпливо роздивлятися скриншоти потім на комп’ютері, але під час гри у вічі майже не впадає.