God of War Ragnarok: зима близько

У Мідгарді настав Фімбулвінтер, епоха великої зими, що віщує початок Рагнароку. Озеро дев’яти замерзло, а земля вкрилася товстим шаром снігу. Кратос і Атрей продовжують ховатися у своїй лісовій хатині, сподіваючись на те, що чарівний бар’єр, накладений Фей, втримає небажаних гостей подалі, і не можуть дійти згоди стосовно подальших дій. Кратос впевнений в тому, що Атрей ще не готовий протистояти асам і взагалі намагається уникнути наступної великої війни, хлопець тим часом вірить в те, що Рагнарок настане в будь-якому випадку, а йому самому доведеться відіграти в ньому ключову роль, тож чого тягнути? Зрозуміло, що це не може тривати вічно, і ось на порозі хатини з’являються нові гості з Асгарду.

Відверто кажучи, я трохи з острахом запускав God of War Ragnarok, оскільки впевненості в тому, що Sony Santa Monica зможе повторити успіх попередньої шедевральної частини, у мене не було. По-перше, з трилогії було вирішено зробити дилогію, що точно мусило позначитися на кількості і якості сюжетних ліній. А по-друге, прокляття сиквелів поки що ніхто не скасовував.

Та Sony Santa Monica вдалося, Ragnarok – це епічна нордична сага, яка зовсім не губиться на фоні God of War зразка 2018 року, хоча не можу сказати, що їй вдалося перевершити попередницю. Навіть при тому, що тут всього більше – прийомів, локацій, ворогів, босів, пригод і драми.

Почнемо з останньої. Минулого разу ми спостерігали за тим, як Кратос поступово зближається зі своїм сином Атреєм. Колишній бог війни важко переживав втрату дружини, і в найкращих спартанських традиціях залишався максимально дистанційованим від хлопчика. Так, Атрей тоді час від часу дратував своєю поведінкою, але його можна було зрозуміти – він щойно попрощався з матір’ю і з усіх сил намагався заслужити прихильність батька. Спостерігати за динамікою їх відносин було цікаво. А от у God of War Ragnarok Атрей перетворюється на джерело безкінечного роздратування – з тих часів, коли Кратос із сином розвіяли прах Фей, минуло кілька років, і Атрей встиг стати тінейджером.

Причому найгіршим з них – привілейованим, з усіма наслідками, що з цього випливають. Атрей знає, що він бог (пам’ятаєте епізод із першої частини – “ми боги, а отже можемо робити що хочемо”?), щобільше, він ще й Локі, гігант із пророцтва, який спровокує Рагнарок. Він обраний, він має власний вівтар, він мусить бути в центрі неймовірних пригод, а старий батько нічого не розуміє, він став занадто обережний і змушує “великого героя” переховуватися в крихітній хатинці. Хлопець недосвідчений, неспроможний передбачити результати своїх дій і надто самовпевнений, зате дуже схильний до підліткових істерик, від яких гравець кряхтить і закочує очі синхронно з Кратосом.

Так, в Sony Santa Monica змогли доволі достовірно передати підліткову поведінку, от тільки чи воно було потрібне? Можу помилятися, але мені дуже важко уявити собі прихильника брутальних слешерів, який би зробив паузу у вибиванні комбо і шинкуванні ворогів, відклав геймпад в сторону і сказав би – щось нудно, якась несерйозна гра, от би зараз пару годин підряд подивитися на емоційні припадки п’ятнадцятирічного пацана, люблю таке, драма б вийшла те що треба. Спойлер – не вийшла. Знаєте те відчуття, коли у фільмах жахів герої, рятуючись від вбивці в масці, роблять якусь відверту дурню, а ви змушені на це дивитися? Ось це перші 10-20 годин God of War Ragnarok, в залежності від вашого стиля гри. Зізнаюся, я сподівався, що Атрея хтось таки підступно вб’є і ми повернемося до старого-доброго God of War, але ні. Кратос поступово здавав, по-дідівськи жував губами (буквально), і чим далі, тим більше передавав ініціативу сину, який продовжував творити дурню, що призводила до трагічних наслідків. Втім, ближче до середини сюжетної кампанії Атрей розумнішає, ситуація стає трохи краще, а під кінець і зовсім вирівнюється.

І одночасно з цим трохи ламається темп розповіді, вочевидь дається взнаки рішення об’єднати дві частини гри в одну. Сюжетні лінії обриваються занадто різко, важливі події чомусь починають відбуватися за кадром, виникає відчутний дисбаланс у наповненні локацій контентом – в одних ви спокійно можете застрягнути на декілька вечорів, тоді як інші пробігаються за кілька годин, після чого про них можна забути назавжди. Не рятують навіть елементи метроідванії – повернення до локацій після відкриття нових інструментів, що дозволяють потрапити в до того недосяжні частини рівня, чи додаткові активності, що стають доступні після завершення основного сюжету. Мало того, часом навіть ігровий процес в різних локаціях не узгоджений між собою, гра ніби не може визначитися з жанром і стрибає від класичної адвенчури з перемикачами, головоломками, платформами та довгими катсценами до повноцінного прямолінійного слешеру, з тоннами ворогів, декалітрами крові й непоганою, хай і не досконалою, бойовою системою, яка була дещо допрацьована.

Головною зброєю Кратоса досі залишається сокира Левіафан, але клинки Хаосу доступні тепер з самого початку та перестали відігравати суто допоміжну роль. По-перше, деякі вороги мають імунітет до атак холодом, по-друге, арени стали багаторівневі, і Кратос переміщується між цими рівнями саме за допомогою клинків. Та і взагалі, завдяки синергії від різних типів стихійних пошкоджень, гра спонукає перемикатися між різними видами зброї Кратоса та стріл його компаньйонів. З часом в арсеналі бога війни на пенсії з’являться спис Драупнір (викуваний з однойменного кільця Одіна): менш смертоносна, але дуже швидка зброя, незамінна в деяких ситуаціях, і декілька видів щитів на всі смаки – спрощене парирування, потужніший блок, можливість зробити ривок щитом в сторону ворога чи легше пробити його оборону, обирайте що вам більше до вподоби.

Ну і звісно, не потрібно забувати про різні типи рунічних атак, модифікацій для зброї й навички, які іноді докорінно змінюють стиль та динаміку бою. У сутичках з рядовими суперниками, які тепер відрізняються більшим різноманіттям, це не має особливого значення, більшість з них доволі слабкі та обділені навіть зачатками інтелекту, а тому не є серйозною загрозою, чого не скажеш про місцевих босів, яких, доречі, назбиралося понад п’ять десятків. Ragnarok, звичайно, не гра з серії Souls, але не кожного боса тут можна просто закидати тапками, потрібно буде і патерни поведінки підучити, і, можливо, перебрати екіпіровку відповідно до ситуації, особливо якщо ми говоримо про берсеркерів, що прийшли на зміну валькіріям з першої частини.

God of War Ragnarok неквапливо розкачується, та зрештою все ж таки перетворюється на один із найкращих ексклюзивів для актуального покоління консолей від Sony, хоча на кожний його беззаперечний плюс є невелике, та неприємне “але”. Тут чудові локації, які дійсно цікаво досліджувати, але обмеження PlayStation 4, на якій також доступна гра, даються взнаки і як результат – надто багато прихованих підвантажень, реалізованих за допомогою вузьких коридорів. Тут фантастичні акторська гра та лицьова анімація, але проблематика, навколо якої побудована більшість діалогів, м’яко кажучи, знайде відгук не у кожного гравця. Любіть один одного і своїх дітей, бо як не будете, то всі будуть страждати, потім один одного повбивають і настане Рагнарок. Серйозно? Оце ваша глибока філософська думка? Ось Одін не любив своїх синів і бачите що вийшло? Ось Фрея неправильно виховувала Бальдра і бачите що вийшло? Ось Кратос спершу не так ставився до Атрея, і. Ось Гріла не любила Ангрбоду… Ось Тор… Та відчепіться, заради Всеотця, піду я краще трошки побічні завдання повиконую. Дух, що ти тут стоїш, що треба? Ага, був у тебе син і… до побачення.

Тут непогані головоломки, але супутники починають давати підказки ледь не одразу після того, як ти до них підійшов. Тут цікаві персонажі, але добра половина з них з’являється нізвідки й зникає в нікуди, інколи буквально посередині власної сюжетної арки. Тут хороша бойова система, але гра не дуже добре справляється з тим, щоб розкрити перед гравцем весь її потенціал. Мімір задовбе попередженнями на рахунок того, що Кратос потрапив під вплив біфросту чи підказками стосовно того, як перервати дуже повільну “блакитну” (за кольором індикатора) атаку ворога, але правильному парируванню, яке дуже важливе для проведення довгих комбо, приділяється занадто мало уваги.

God of War Ragnarok – це масштабна, неймовірно красива та захоплююча пригода, яку, на жаль, трохи недополірували. І здається мені, що сталося це саме через рішення про перетворення м’якого ребута в дилогію. Одна надія на те, що розробники поспішили закінчити зі Скандинавією для того, щоб перенести Кратоса в новий сеттинг.