“Чужий: Ромул” / Alien: Romulus – продовження класики, чи нові експерименти?

“Чужий” як кінофраншиза досі вважається одним зі стовпів сучасного кінематографа та популярної культури у цілому. Це при тому, що навіть оригінальні фільми відчутно різняться за тональністю, атмосферою та якістю. Однак сила ідей, які знаходяться в основі всесвіту, помножена на унікальні дизайни Ганса Ґігера дозволяють ксеноморфам залишатися улюбленцями мільйонів людей навіть у 2024 році.

Рідлі Скотт спробував повернути Чужих на великі екрани за допомогою “Прометея” / Prometheus та “Чужого: Заповіт” / Alien: Covenant, але глядачі не оцінили сюжетні експерименти. Тому франшизу поставили на паузу. Однак у 2024 році вона повертається в кінотеатри, цього разу – завдяки зусиллям режисера “Не дихай” / Don’t Breathe та “Зловісних мерців” / Evil Dead 2013 року. І виявилося, що якщо зайвий раз не експериментувати зі всесвітом, ксеноморфи все ще здатні викликати жах та захоплення. Але частково все одно здається, ніби все це вже було.

Події “Чужого: Ромул” / Alien: Romulus розгортаються меж першим та другим фільмом франшизи, але вам зовсім не обов’язково їх дивитися, щоб зрозуміти побачене. Дівчина Рейн (Кейлі Спені) живе разом зі своїм братом-андроїдом Енді (Девід Джонссон) у шахтарській колонії, до якої через надмірне забруднення навіть зоряне світло не потрапляє. Спокійного майбутнього у цьому місці точно не буде. Тому коли друзі Рейн пропонують ризиковану подорож на покинутий космічний корабель з ціллю втекти до іншої планети, дівчина погоджується. Ключовим елементом всього плану має стати якраз Енді завдяки своїй сутності андроїда. Однак швидко виявляється, що корабель “Ромул” приховує дещо вкрай небезпечне.

Як і будь-яка успішна серія сучасних фільмів, “Чужий” має одразу декілька важелів впливу на глядачів. На поверхні, звісно ж, знаходиться образ самих ксеноморфів, в котрому поєднуються найдивовижніші елементи. Навіть для відчутної частки еротизму місце знайшлося.

Але на більш глибинному рівні “Чужий” викликає приємні емоції та дарує приводи для роздумів. Наприклад, фільми регулярно порушують питання потенційної небезпеки штучного інтелекту. Окремо в них розвивають сюжетні лінії впливу великих корпорацій на звичайних людей та бездушності капіталізму. “Чужий” працює на багатьох рівнях, навіть якщо не всі глядачі це усвідомлюють. Але не дарма ксеноморфів люблять також і критики.

Однак відгуки глядачів на “Прометея” та “Чужого: Заповіт” красномовно натякнули продюсерам, що іноді спроб занадто занурюватися та розвивати сетингу – це не те що треба. Тому “Чужий: Ромул” / Alien: Romulus – це повернення до основ франшизи. Так, тут є вкраплення експериментів, але знімальна команда обходиться з ними максимально обережно. А паралельно намагається зробити історію більш доступною та людяної для сучасного покоління. Що це означає для глядачів?

Перш за все, в очі одразу кидається група головних героїв. Абсолютно всі вони – молоді люди, в яких немає ані бойових навичок, але адекватного вміння аналізувати ситуацію. Здавалося б, очевидний хід, щоб зробити героїв більш дотичними до авдиторії. Однак він додатково ще й знімає питання до логіки подій у фільмі та окремих дій конкретних персонажів. Герої просто хотіли легкої наживи, а потрапили в нічне жахіття.

Також очевидно, що від фільму зі словом “Чужий” у назві кожен буде очікувати, власне, появи Чужих. Однак автори “Чужого: Ромул” / Alien: Romulus і в цьому моменті максимально грамотно працюють із канонами. Чужих не пхаються вам в обличчя в перші ж хвилини, до появи головного монстра кіно підводить обережно та без поспіху. Але коли ксеноморфи почнуть полювання, рівень напруження зросте до таких значень, що відірватися від перегляду буде вже неможливо.

“Чужий: Ромул”, можливо, далеко не найстрашніше кіно у світі, але той рівень саспенсу, якого воно досягає, здатні відтворити одиниці інших фільмів. Навіть коли глядачу розкрили всі карти, а ворог знаходиться буквально перед обличчям головних героїв, всередині відчувається щирий жах.

Але лякають глядачів не одними лише ксеноморфами. Тема штучного інтелекту та його взаємодії з людьми стає однією з центральних у “Чужому: Ромулі” / Alien: Romulus. Однак Альварес дивиться на неї з більш позитивного боку та намагається розкрити думку, що щире ставлення один до одного та добра підтримка здатні знайти відгук навіть у розумі андроїда. На словах ця теза може здатися наївною, однак кіно майстерно розкриває сюжетну лінію Енді, яка вийшла ледве не найкращою. Тож після перегляду питань до неї у вас не повинно виникнути.

“Чужий: Ромул” / Alien: Romulus відмінно працює з усіма елементами історії. Це гарна наукова фантастика, яка наповнена цікавими деталями та вдало зображає похмуре суспільство майбутнього. Атмосфера у кіно майже відчутно “брудна”, але подібний стиль йде лише на користь історію. До стосунків між персонажами та їхніх дій також питань немає, що було особливо критично у двох попередніх фільмах. Здавалося б ми отримали ідеальний фільм у франшизі “Чужий”. То що ж не так?

У кіно є лише дві проблеми, але вони настільки масштабні та комплексні, що ігнорувати їх не вийде. Перша стосується фіналу історії, який починає загравати з темами “Чужого 4: Воскресіння” / Alien Resurrection. Хто дивився кіно, той одразу зрозуміє, про що мова, але обійдемося без зайвих спойлерів. Набагато важливіше, що кіно могло закінчитися приблизно на двадцять хвилин раніше без зайвої шкоди для історії. Фінальні сцени відчуваються зайвими. Так, вони гарні та моторошні, але тематично та стилістично ніби взяті зі зовсім іншого кіно.

А друга проблема характеризує “Чужого: Ромул” / Alien: Romulus у цілому. Це кіно, яке занадто сильно залежить від перших двох частин франшизи, яке ніби боїться зробити щось своє, тому йде перевіреним шляхом. Навіть позиціювання камери та колірна палітра будуть постійно вам нагадувати про старі фільми. Ніхто не сперечається, що елемент ностальгії працює, а фанати точно будуть у захваті під час перегляду. Але коли емоції проходять, то починаються сумніви.

Можна скільки завгодно лаяти “Прометея” та “Заповіт”, але їх варто хоча б трошки поважати за той факт, що вони спробували просунути всесвіт “Чужого” вперед. “Чужий: Ромул” навіть маленьких кроків у цьому напрямі не робить. Це гарне, але безпечне кіно, яке ледве не кричить про крутість перших частин “Чужого”.

Зрозуміти Альвареса можна, адже він дістався до улюбленої франшизи дитинства, тому працював з нею делікатно. Також зрозуміла логіка продюсерів та всіх людей, яких “Чужий: Ромул” цікавить виключно як метод заробітку грошей. Вони зробили акцент на засоби, які довели свою працездатність. І дійсно, кіно відчувається цільним, опрацьованим і вдумливим у всьому. З технічного боку, до речі, до нього також претензії відсутність.

Втім, після перегляду розумієш, що це вже занадто. Що роботи Ґігера заслуговують на щось більш авангардне та експериментальне. Можливо, “Чужий: Ромул” / Alien: Romulus – це лише “прогрів” глядачів, яким треба було нагадати про існування ксеноморфів. А вже наступні твори по франшизі, як, наприклад, серіал “Чужий: Земля” / Alien: Earth, запланований на 2025 рік, зможуть показати щось цікавіше. Тоді всі скарги скасовуються.

Бо “Чужий: Ромул” – це дуже гарне кіно. Але… воно могло стати не просто “дуже гарним”, а “великим”.