Огляд фільму “Погані хлопці: Все або нічого” / Bad Boys: Ride or Die

Повернення серії фільмів “Погані хлопці” на великі екрани у 2020 році – одна з найнеочікуваніших речей, яку подарував нам сучасний Голлівуд. Здавалося б, настільки витриманим у дусі 90-х історіям потрібно залишатися десь на стику минулого тисячоліття та нульових. Але “Погані хлопці назавжди” все ж зуміли зібрати достатньо грошей, щоб знімальна команда вирішила зробити ще один фільм.

Перші дві частини “Поганих хлопців” не отримали визнання критиків, а третій фільм у серії переважно виправдовували грамотним використання ностальгійних ноток. “Погані хлопці: Все або нічого” / Bad Boys: Ride or Die вже не можуть працювати виключно за рахунок світлого суму за щасливими, але назавжди втраченими днями. Тому кіно вже не настільки вражає – і це при тому, що цікавих моментів у ньому вистачає.

Чергові пригоди Майка (Вілл Сміт) та Маркуса (Мартін Лоуренс) починаються з того, що в останнього стається серцевий напад. Під час нього він бачить видіння суворого виклику, з яким належить зіштовхнутися тандему головних героїв. Він пов’язаний з корупцією всередині поліції Маямі, яка додатково кидає тінь на померлого капітана головних героїв. Їм доведеться знайти справжніх винуватців, щоб очистити репутацію не лише капітана, але ще й власну.

З перших же кадрів фільм починає активно просувати візуальні методи, стилі та ідеї, які були популярні у кіно на стику тисячоліть. Навіть кольорова корекція, у якій відчутно переважають жовті та коричневі кольори, є відсиланням саме на веселі бойовики 90-х та нульових. Це те, що потрібно усвідомлювати із самого початку: “Погані хлопці: Все або нічого” / Bad Boys: Ride or Die – це старомодний фільм. І від того, наскільки ви здатні прийняти або навіть полюбити цей факт, залежить рівень задоволення після перегляду.

Бо якщо оцінювати кіно за сучасними стандартами, то виявиться, що багато моментів в ньому максимум посередні, ніяк не більш. Навіть зав’язка сюжету відчувається надуманою та зовсім не личить традиціям історій про копів-товаришів. До того ж швидко виявляється, що “містичний” початок історії можна викинути зі сценарію без жодної шкоди для останнього. Виникають питання про штучні методи розтягування хронометражу.

З іншого боку, після серцевого нападу Маркус повірив у власну невразливість, начебто доля не дозволить йому померти. Звісно ж, померти йому переважно не дозволяє Майк, якому доводиться рятувати самовпевненого друга. Сам Майк при цьому став страждати від панічних атак, тому у деяких напружених моментах не може адекватно мислити. Ці два нюанси впливають на динаміку екшн-моментів і створюють унікальні ситуації, за якими приємно та цікаво стежити. Але й у цьому елементі не обійшлося без мінусів.

Bad Boys: Ride or Die ніби регулярно забуває про нові особливості головних героїв. Тому приблизно половина екшену вийшла стандартною, навіть стерильною. Не зрозуміло, нащо вводити в історію додаткові характеристика, а потім не використовувати їх на повну потужність. У “Поганих хлопцях: Все або нічого” відчувається більший потенціал, але до глядачів його повна реалізація не дійшла.

Окремо дуже хочеться покритикувати трясіння камери, яке відчувається майже постійно. У фільмі є всього одна креативна сцена перестрілки, всі інші реалізовані якраз за допомогою всюдисущої тряски. Здавалося б, всі давно зрозуміли, що такий знімальний метод лише псує сприйняття фільму, а в деяких глядачів навіть може викликати запаморочення. Але творці “Поганих хлопців: Все або нічого” ніби забули про цей урок.

Операторська робота у цілому викликає нарікання. Bad Boys: Ride or Die постійно використовує близькі плани акторів та завалює горизонт без адекватних причин. Візуально все скоріше викликає відразу, ніж задоволення. І ніяка магія “великого екрана” не рятує. Можливо, це один з рідкісних випадків, колі кіно вдома чи навіть на смартфоні буде виглядати краще, ніж у кінотеатрі.

А що ж з сюжетом? “Поганих хлопців” ніколи не дивилися через високу драматургію або несподівані сюжетні повороти. Сценарій кожної частини – це в першу чергу ігрові майданчик для Сміта та Лоуренса, щоб вони додатково розважили нас хімією між головними персонажами. Всі інше йшло ніби фоном, навіть коли третя частина намагалася звернути увагу глядачів на минуле та мотивацію протагоністів.

У “Все або нічого” стара формула залишилася без змін. При цьому фільм тісно пов’язаний з минулою частиною і навіть для відсилань на першу та другу місце знайшлося, тож фанати будуть задоволені. Втім, основна історія – це набір банальних, порожніх фраз, а всі сюжетні ходи ви можете передбачити ледве не у перші п’ятнадцять хвилин. І для цього не потрібно бути знавцем кіномистецтва.

Але хімія між Майком і Маркусом знову допомагає якщо не забути, то трохи заплющити очі на проблеми сценарію. Спілкування головних героїв завжди виглядає живим, а в їхню безмежну дружбу віриш увесь хронометраж. Це кіно, у якому абсолютно всі інші персонажі – лише сценарні інструменти, умовні перемички, які дозволяють історії рухатися далі. Все заради того, щоб головні герої зайвий раз пожартували або викликали емпатію глядачів іншими методами.

Десь під фінальний акт Bad Boys: Ride or Die навіть цікаво вибудовує драму та різко підіймає ставки, що доволі неочікувану на тлі попередніх банальних моментів. А під час такого розвитку подій ловиш себе на думці, що якось однозначно ставитися до “Поганих хлопців: Все або нічого” не виходить. Це точно не нудне або середнє кіно. Воно у цілому скоріше застаріле та гірше за середнє, але окремі елементи в ньому щиро захоплюють та вражають. Тобто загальний “мінус” витягують на пристойний рівень декілька цікавих “плюсів”.

Можливо, варто трошки поспекулювати про загальний розвиток культури. Адже в умовному 2000 році “Погані хлопці: Все або нічого” точно виглядали б набагато краще. Однак кіномистецтво не стоїть на місці, чого не можна сказати про нових “Поганих хлопців”.

Втім, у фільмі є DJ Khaled та Ліонель Мессі, а в залі гучно сміялися під час деяких жартів та аплодували під фінал. Що зайвий раз доводить, що кіно не обов’язково має бути високим мистецтвом або навіть просто хорошим, щоб сподобатися глядачам.