Пізньої осені, на тлі ранкової мряки, група вже закріплюється після штурму. Один поранений із перебитою ступнею. Сам не дійде. Пікап доїхати не може – між ним і евакуацією чотири кілометри розбитої місячної поверхні, де колись була ґрунтова дорога, а тепер – ями від артобстрілів, багнюка, стерта трава. До ворожих позицій – сто метрів. Поранений шепоче координати у рацію. Командир зі згоди бійця відправляє по нього наземний дрон.
"Через кілька хвилин рушає робот "Тарган". Товариші допомагають піднятись та закріпитись на платформі. На позиціях залишаються бійці, які подавляють ворожий вогонь", – згадує у розмові з журналісткою "Оборонки" керівник напрямку наземних роботизованих комплексів (НРК) 13-ї бригади НГУ "Хартія" Андрій "Математик".
Година – і поранений майже на місці, звідки його зможе забрати пікап до стабілізаційного пункту. Але на останньому відрізку шляху дрон застрягає одним колесом у ямі, починає буксувати.
"Ми вже тоді думали що робот остаточно загрузне. Всі були максимально напружені, бо якщо він не виїде – поранений залишиться сам, у чистому полі, – говорить "Математик". – Але дрон вибрався сам, пораненого вивезли, ногу врятували".
У "Хартії" активно користуються наземними роботами для виконання різних завдань. Це великі колісні дрони, здатні долати складний рельєф і витримувати деякі ураження.
"НРК для евакуації стали специфічним рішенням, яке використовують лише тоді, коли нічого іншого немає. Це тому, що в дронів низька швидкість – у середньому 5–10 км/год, трохи швидше ніж пішки. Хоча мало б бути 20-30 км/год", – розповідає "Математик".
У бригаді десятки дронів, але поки що лише одиниці придатні для евакуації. За словами "Математика", більшість наявних роботів на ринку часто застряють на розбитому рельєфі. Ворог може поцілити в момент, коли на платформу завантажують пораненого, тому планування таких операцій доволі складне. Не всі командири готові запускати таку техніку, якщо є альтернативний традиційний та перевірений засіб.
Евакуація ділиться на чотири етапи. Найскладніший перший – вивезення бійця з зони обстрілу до пункту тимчасового збереження поранених. За це відповідає виключно командир. Медики включаються вже з моменту, коли пораненого доставили до пункту.
Для евакуації прораховують маршрут і маневри для відволікання ворога. Наземні дрони сьогодні задіюють лише в одному випадку – коли інакше ніяк. Але технологія розвивається і має всі шанси увійти в повсякденне життя евакуаційних груп.
Яким має бути хороший евакуаційний робот?
Одним зі стримуючих факторів для поширення цієї практики є технічна частина. Українські військові роботи здебільшого не готові для виконання подібних місій.
У "Хартії" вважають, що робот для евакуації має бути окремою машиною, а не компромісним різновидом логістичного дрона. Йому потрібні амортизація, закрита капсула, потужний зв’язок, броня і швидкість. Але поки не вистачає навіть якісних логістичних платформ, тому більш-менш масового використання НРК для евакуації в кращому випадку доведеться чекати ще десь півроку-рік.
Станом на початок 2025 року Міноборони допустило до експлуатації близько 80 зразків наземних роботизованих комплексів різних типів. А на державному кластері Brave1 таких розробок зареєстровано 250 штук.
Серед них є побудовані на колісних і гусеничних шасі різної величини та вантажопідйомності. Працюють на електричних батареях, але є і з дизельними двигунами. Дрони керуються дистанційно через радіоканал, GPS, Starlink або оптоволоконний кабель.
Сьогодні лише одиниці з цих сотень моделей дронів реально придатні для евакуації поранених. Але є випадки, коли військовим вдається це робити.
"Після одного з боїв наш важкопоранений боєць опинився на позиції, до якої вже неможливо було дістатися – ані пішки, ані на бронетехніці. Шлях до евакуаційної точки був під контролем ворога. Тоді для евакуації дістали НРК "Вепр", – розповідає "Оборонці" керівник служби роботизованих систем батальйону "Вовки Да Вінчі" Олександр Ябчанка.
"Вепр" працює на гусеницях, а його причіп, на якому їде поранений – на колесах. Він має спереду камеру і працює на радіокеруванні. До дрона причепили евакуаційний причіп і вирушили тим самим шляхом. Противник не помітив. Пораненого завантажили побратими на позиції, дрон його успішно вивіз.
"Це врятувало життя не лише йому, а й тим, хто мав би його виносити. Бо пораненого несуть 4-6 чоловік, а це – скупчення піхоти", – зауважує Ябчанка.
На його думку, серед обов’язкових вимог до хорошого евакуаційного робота має бути хороша амортизація, закрита капсула для пораненого, броня, достатньо висока швидкість і потужний зв’язок.
"Уявіть, поранений на борту, втрачає свідомість, а дрон зупиняється посеред поля без зв’язку. Це вже не дрон, це труна. На більшості дронів немає спеціалізованої капсули, яка б захищала від ворожих дронів та уламків. Поранені їдуть скручені, бо бракує місця", – каже Ябчанка.
У батальйоні "Вовки Да Вінчі" зараз використовують наземні дрони "Вепр", "Рись", "Терміт" і "Ратель". Для евакуації поранених вони застосовують "Вепр" і стару версію "Рисі", а "Терміт" використовують переважно для вивезення тіл загиблих.
На майбутніх евакуаційних наземних платформах військові хочуть мати потужніший ретранслятор (пристрій, який передає сигнал між оператором і дроном, коли прямий зв’язок утруднений або неможливий).
"Є різні типи управління. Можна передавати по зв’язку тільки керування, а зображення мати окремо, з іншого дрона. Або можна передавати все разом: і зображення, і управління, але тоді треба потужніший ретранслятор", – розповідає Ябчанка.
У 68-ій Окремій Єгерській бригаді поки категорично відмовляються евакуювати поранених наземними дронами. У їхньому розпорядженні – саморобні машини, які застосовують лише для логістики.
"Це сталева коробка з управлінням від FPV. Інших рішень армія нам не пропонує. Воно повзе зі швидкістю пішохода, а мінімальна мала бути хоча б 30 км/год, щоб не бути ціллю. Складністю є і відсутність модульної конструкції. Непросто зібрати його чи поміняти батарею вночі без світла. Справжні евакуаційні дрони коштують як "Лексус", а модернізація існуючих теж потребує значних вкладень особистих коштів – це теж проблема", – розповідає "Оборонці" мінометник підрозділу "Мінотавр" Павло Вишебаба.
За його словами, у дронах для евакуації повинна бути активна підвіска, бо везти пораненого на колесах чи гусеницях, наглухо приварених до корпусу, – це те ж саме, що тягнути його по місцевості на металевому листі. Також модель повинна мати мінімум три варіанти зв’язку з можливістю їх перемикати.
За словами директора компанії "Tencore" Максима Васильченка, який в рамках профільної асоціації виробників НРК бере участь у розробці стандартів до евакуаційних платформ, серед майбутніх вимог для евакуаційних роботів будуть прописані параметри бронювання, маневреності, запасу ходу, якості зв’язку. Максимальна швидкість має бути не менше ніж 15 км/год. І обов’язково – м’який хід.
Але поки що такі вимоги на практиці не застосовують – хіба що у вигляді рекомендації для виробників.
Робот із двигуном внутрішнього згоряння та швидкістю 70 км/год
Поки моделі на ринку в основному залишаються "сирими", військові Першого окремого медичного батальйону розробили власного робота для евакуації.
"Готові моделі, що існують на ринку, мали технічні обмеження або не були призначені до евакуації поранених. Ми створили свою машину з ходовою квадроцикла і двигуном внутрішнього згоряння. Адже електричні платформи постійно потребують зарядки, обмежені в часі використання і швидкості", – розповідає "Оборонці" Володимир Коваль з 1-го медбату. Свій дрон військові назвали MAUL.
Його ще не кодифікували в Міноборони, але вже активно використовують. Замовляють також інші підрозділи, зокрема зараз триває збір для медичних служб "Третьої штурмової", "Азову" та "Вовків Да Вінчі".
Евакуаційний робот MAUL
"Мауль" може розвивати швидкість до 70 км/год, має капсулу для пораненого, витримав удар FPV-дроном і повернувся. Наразі він успішно протестований в умовах бойових дій в частині виконання логістичних завдань", – розповіли у підрозділі.
Дрон працює як правило в парі з БПЛА для зовнішнього візуального контролю. Через радіоелектронну боротьбу та велику кількість ворожих FPV-дронів сигнал часто глушиться, тому зараз тестують альтернативні типи зв’язку.
У підрозділі є окрема рота НРК та власний парк робоплатформ. Усі збирають власними силами, але планують масштабуватись разом з іншими, щоб допомагати суміжним підрозділам. Вартість одного MAUL виходить від 1 до 1,5 млн грн, залежно від типу зв’язку.
Рішення що вже працюють
"Ми створили багатофункціональний дрон ще в листопаді 2022 року – це був один із перших наземних дронів, який почав працювати на фронті. Спочатку він використовувався як мішень для тренувань снайперів – з підігрівом і бронюванням, щоб імітувати бойові умови. На фронті він зміг витягнути розстріляну Mitsubishi L200 з бійцями, – розповів "Оборонці" один із розробників НРК "Вепр" Андрій.
Станом на сьогодні "Вепр" працює в понад 20 підрозділах, серед яких "Вовки Да Вінчі", "Хартія", 92-га, 109-та, 110-та бригади – під Авдіївкою, Бахмутом, біля Запоріжжя. Загалом передали на фронт близько 300 машин. Наприклад, "Вовки Да Вінчі" здійснили понад 50 успішних евакуацій саме за допомогою "Вепра". Один із таких випадків був під Авдіївкою – дрон витримав 16 влучань FPV-дронів і повернувся назад із пораненим.
За словами розробника, "Вепр" повністю броньований: сталь витримує калібри 5,45 і 7,62. Він має гусеничну базу, а лафет, на якому везуть пораненого, – колісну. Вага самого дрона – 300 кг, на собі він тягне 250 кг, ще 200 кг – на лафеті. Робоча швидкість – 7,5 км/год. Працює до 5 годин без підзарядки. Управління – через пульт, сигнал передається радіохвилями. Є вбудована камера та функція повернення за допомогою GPS.
"Зараз працюємо над новою платформою – вона буде потужніша, з вищим просвітом під днищем і кращим захистом для пораненого. Також тестуємо нові варіанти коліс, амортизації, зв’язку", – додає розробник.
Про розробку профільних медичних евакуаційних платформ замислились й інші виробники.
"Готуємо спеціалізований виріб, призначений виключно для евакуації. Він не буде універсальним – лише для поранених. До функцій додадуть повернення до точки старту. Але ситуація на місцевості змінюється динамічно – обстріли, FPV. Робот може не мати можливості повернутись тією ж дорогою. Тому головне – зв'язок і дальність ходу, щоб пораненого гарантовано вивезти. Також буде передбачено капсулу для людини – щоб захистити від уламків і скидів. Орієнтовна ціна нового виробу становитиме від 30 до 50 тис. доларів США, із яких половина – це вартість якісного зв’язку", – розповідає "Оборонці" Максим Васильченко, директор компанії "Tencore", виробника НРК "TerMIT".
Наземні роботи "Терміт" вже застосовують у понад 50 військових частинах, включаючи "Третю штурмову", 92, 82, 54, 36, 95, 4, "К2" та інші бригади. Вони вже вивезли десятки поранених і сотні загиблих.
"Критику від військових отримуємо постійно. Головна їхня вимога – щоб виріб одразу йшов із коробки в бій. Також хочуть менше бюрократії, простіше обслуговування, краще укомплектування, наприклад, джерела живлення для станцій керування. І звичайно хочуть брати участь у кодифікації виробів, бо саме військові потім будуть використовувати виріб. Основна перевага будь-якого наземного дрона на полі бою – це врятовані життя. Навіть якщо дивитись суто з економічного погляду, один робот коштує державі 12–15 тис. доларів США, а життя військового – 15 млн гривень", – каже Васильченко.
Навіть якщо технологія евакуаційних безпілотників залишається сирою, вона не стоїть на місці. Військові та виробники останній рік розвивають свої продукти й уже рятують немало життів на фронті, навіть якщо мова йде не про евакуацію, а про інші завдання.
У підрозділі "К2" наземні дрони теж використовують лише для логістики, розповів "Оборонці" керівник напряму НРК, військовий на псевдо "Сєвєр". Надалі вони збираються переходити на мінування за допомогою НРК і використовувати їх як "камікадзе". Ще були випадки застосування для евакуації майна з позицій. Це теж можна назвати збереженням життя людей, адже за одну ходку можна вивезти до тонни речей, не наражаючи на небезпеку водія.
У 2025-му році держава збирається поставити 15 тис. військових роботів різних типів, що в рази більше, ніж у попередній. Водночас у підрозділах тільки починають масово з’являтись професійні оператори НРК та штатні структури, які спеціалізуються на цій технології. Отже, зараз ми тільки на самому початку шляху, і в майбутньому Україна точно стане прикладом використання військових роботів для союзних армій.